3. Німецький окупаційний режим

Риси німецького окупаційного режиму

Володимир Винниченко, у якого серце боліло за Україну , писав про ці часи:

«Німці та австріяки наступають…Так, можливо німці й принесуть самостійність Україні. Але ж чи вони цим задовольняться ? Чи не схотять вони принести поміщицьку, щиро буржуазну Україну ?».

Дуже скоро побоювання В.Винниченка почали справджуватися. Німці відновили владу Центральної Ради, але при цьому заважали здійсненню соціальних перетворень. На Україні був фактично утворений типовий для загарбаних територій окупаційний режим. Його основними рисами були:

• відверте, систематичне пограбування багатств України, що пояснювалося «угодою про воєнну здобич» (німці вривалися в села, нещадно грабували селян, в містах – квартири, будинки городян. Наприклад: 20 квітня через станцію Ковель у Німеччину було відправлено 40 тисяч коней; за 5 днів перебування австрійців на Одещині було вивезено 500 вагонів хліба);

• запровадження в Україні (за наказом фельдмаршала Ейхгорна), військово-польових судів;

• поділ українських губерній на зони окупації(Волинь, Поділля, Херсонщина, частина Катеринославщини – австрійці, усі інші – німці);

• фактична ізоляція Центральної Ради від управління країною.

Падіння авторитету Центральної Ради

Авторитет Центральної Ради серед народу і так не дуже стійкий, падав з кожним днем. Поміщики були незадоволені намірами ЦР націоналізувати землю, селяни ж так і не дочекалися землі. Не налагоджено роботу промисловості. Не викликало захоплення у населення й бажання ЦР ліквідувати пам’ятники російським письменникам та царям. Окрім того ЦР не була спроможна виконати вимоги союзників, забезпечити відправку до Німеччини продовольства. Радянські партизани зупиняли потяги, розстрілювали німецьку охорону, харчі роздавали селянам. Влаштовувалися акти саботажу. М.Грушевський, після невдалого замаху на нього учасника бою під Крутами, самоусунувся від політичних справ та декілька місяців переховувався невідомо де. Окупанти вважали ЦР «занадто соціалістичною» владою, крім того, слабким, непрофесійним урядом. Тому визріла думка про її зміщення і встановлення нової української влади. На посаду керівника країни розглядалися особи М.Міхновського, В.Габсбурга, Є.Чикаленка, П.Скоропадського. Остання кандидатура задовольняла кайзера Німеччини Вільгельма ІІ. Павло Петрович Скоропадський був представником старовинного козацького роду, мав гарну освіту, володів іноземними мовами, був відзначений царською владою за героїзм під час Російсько-Японської війни (Золота Георгієвська зброя), мав політичний досвід(був флігель-ад’ютантом Миколи ІІ; пізніше – почесним військовим отаманом Вільного козацтва України, лідером політичної організації Українська народна громада).

4. Гетьманський переворот 29 квітня 1918 року

Останнє засідання Центральної Ради

Німецька влада вже не звертала ніякої уваги на Центральну Раду. Начальник штабу генерал Гренер писав: «Центральна Рада - не уряд, а мішанина з мрійників ідеалістів…, які не мають, ні поваги ні влади в державі».

29 квітня 1918 року відбулося останнє засідання Центральної Ради. Обговорювалися 83 статті «Статуту про державний устрій, права і вольності УНР»( Конституція 1918 року). Проголошувалися самостійна незалежна Україна, розвиток культури і дотримання прав окремих національностей ; кожна нація мала право на власну автономію і на представництво в майбутньому уряді; проголошувалися свобода слова, друку, організацій, страйків, забезпечення економічних, релігійних, політичних свобод людей.

ЦР пробувала обрати президента, хоча така посада не передбачалася жодним документом. За деякими даними президентом було проголошено М.Грушевського.

«Хліборобський» з’їзд крупних землевласників

У цей же день 29 квітня 1918 року в приміщенні київського цирку відбувся «хліборобський» з’їзд крупних землевласників. Було вирішено заради врятування країни від хаосу скинути ЦР, створити монархічну форму державного управління у вигляді гетьманату.

Коли серед присутніх з’явився Павло Скоропадський, залунали вигуки :

«Хай живе гетьман!». Голова зборів запросив його до президії і «довірив країну». Звичайно ці «вибори» відбувалися під контролем окупантів.

Захоплення влади гетьманцями

В ніч на 30 квітня гетьманці захопили усі державні установи. Центральну Раду обороняли «січові стрільці», але погано: в сутичці загинули лише 3 офіцери-гетьманці. В Києві, переповненому німцями, стати на захист уряду не наважився ніхто.

Герб Української держави Скоропадського Грошова одиниця – гривня при Скоропадському