Шевченко Дар’я Східноукраїнський національний університет імені в.Даля

(Україна, Луганськ)

Економічні аспекти української євроінтеграції

Менталітету українського народу притаманна віра в те, що вступ до якої-небудь міжнародної організації (НАТО, ЄС, ЗСТ тощо) здатний вирішити всі проблеми. Начебто, нарешті нас всі будуть любити, поважати, інвестувати і радитись з нами при вирішенні доленосних світових рішень, але дивитись на все слід об’єктивно.

Відносини між Україною та ЄС мають досить динамічний характер і розвиваються вже впродовж декількох десятиліть. Країни, які хочуть стати членами Євросоюзу, звичайно піклуються про те, що чекає їх після вступу. Політики та громадяни сподіваються, що членство в ЄС дозволить покращити умови життя та, принаймні в перспективі, зрівнятися з країнами Західної Європи. Україна, звичайно, не є виключенням, однак далеко не всі українці підтримують ідею розвитку в європейському напрямку. Відтак, слід спочатку визначити переваги та ризики вступу до Європейського Союзу, і, взагалі, можливість спільного майбутнього України та ЄС.

Уже декілька років питання про вступ нашої країни до ЄС залишається відкритим. Ми все більше наближаємося до вступу в Євросоюз і все краще відповідаємо тамтешнім стандартам, хоча багато що ще потрібно змінювати й удосконалювати. Актуальним також залишається питання, чи бажає народ взагалі вступати до ЄС або чи має Україна кращий варіант для розвитку? Не лише Україну цікавить ЄС, а й навпаки. Євросоюз зацікавлений якщо не в самому прийнятті в свої ряди нового члена, то в розвитку економіки, для чого Україна має помітний потенціал – займає перше місце в Європі за площею території, має надзвичайно багаті природні ресурси (великі запаси вугілля, залізної руди, марганцю, нікелю, урану та багато чого іншого). До того ж, Європа потребує нових працівників, а Україна займає 5-е місце за кількістю населення серед європейських країн і має високий рівень безробіття, однак доволі непоганий рівень ВВП.

Співпраця з ЄС в економічному аспекті могла б значно розширити ринок збуту для вітчизняних товарів, що могло б значно підвищити рівень фінансового становища в нашій країні. Завдяки конкуренції, в ідеалі, українському виробникові довелося б покращувати до максимуму якість свого продукту для того, щоб зберегти споживача і завоювати місце на європейському ринку. Однак у разі потужної конкуренції залишаються лише найсильніші (не факт, що з найякіснішою продукцією) компанії-виробники. Також відбулося б розширення асортименту товару за рахунок імпортних продуктів, а завдяки скасуванню податку на ввезення Україна б отримала ціновий пріоритет. Але, оскільки наша країна поки що не має таких рис, як високий рівень добробуту, ефективний рівень освіти та охорони здоров’я, добре розвинена соціально-комунікаційна інфраструктура, чітко вимальовуються негативні аспекти вступу до ЗВТ або створення єдиного торгового простору із країнами Європи, які можуть проявитися згодом. По-перше, при вступі України в ЗВТ з Європою нашій країні доведеться змінювати безліч законодавчих актів, що вимагає значних фінансових витрат та очевидно призведе до чергових політичних конфронтацій. Через посилення конкурентного тиску на внутрішній ринок України багато підприємств можуть розоритись, не витримавши економічного змагання з потужнішими європейськими фірмами, так само як і деякі галузі вітчизняної промисловості. Всупереч появі нових робочих місць, є ризик підвищення рівня безробіття в Україні, оскільки рівень кваліфікації наших працівників не відповідає євростандартам. Перед Україною стоїть нелегкий вибір – продовжувати спроби вступити до Євросоюзу, намагатись підтримувати гарні відносини з іншими найближчими країнами СНД, особливо з Росією, чи то продовжувати політику багатовекторності, адже кардинальний крок в певний бік може потягти за собою немилість з боку інших країн.

Україна має майже все, щоб забезпечити собі самостійне життя і не залежати від інших країн. Проте у сучасному світі майже неможливо зберегти нейтралітет та залишитися вільною від участі у міжнародних союзах. Однак ця співпраця має бути продуктом виважених рішень, так що оптимальним варіантом наразі залишається збереження багатовекторності української зовнішньої політики.

Шестаков Максим

Поволжский институт управления имени П.А.Столыпина – филиал РАНХИГС

(Россия, Саратов)