Матягіна Ольга

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

(Україна, Київ)

Публічна сфера в Україні: особливості функціонування та перспективи розвитку

Поняття публічної сфери – всеоб`ємне та загальне, поєднує у собі чимало явищ суспільної комунікації. Ю. Хабермас описує його як сферу соціального життя, у котрій може бути сформоване щось подібне до громадської думки [1, с. 49]. По суті, головна функція публічної сфери полягає у забезпеченні виконання комунікативної дії між її учасниками, спілкування та зв’язку між ними. Більш функціонально спрямованою змальовується вона у доробку П. Шлезінгера та Е. Фоссома, які говорять про сферу зв`язку, де можуть відбуватися відносно необмежені дискусії, аналіз і критика політичного порядку [2, с. 1]. Таким чином, визначається її критичний характер та політична спрямованість. Однак в обох випадках окреслюються значно ширші явища, аніж громадянське суспільство, включаючи звичайний дискурс громадян.

На сьогодні публічна сфера України визначається існуванням історичних пережитків, що міцно вкоренилися у суспільному житті та свідомості громадян (заборона критики політичного курсу партії та прирівнювання її до думок буржуазних націоналістів за часів існування Радянського Союзу). Консолідація суспільства і вияв народного обурення на початку 2000-х рр., що знайшов вираження в акції «Україна без Кучми» 2000-2001 рр. та «Помаранчевому майдані» 2004 р., стали величезним зрушенням у розвитку публічної сфери. Однак сьогодні серед громадян переважають почуття розчарування та зневіри. Соціологічні опитування свідчать: більшість переконана, що жодним чином не може вплинути на владу [3], а значна частина громадян вважають найбільш дієвим шляхом захисту своїх порушених прав звернення до Європейського суду з прав людини [4], не сподіваючись на дієвість вітчизняної судової системи.

Незважаючи на несприятливі обставини та нешироку залученість суспільства до участі в управлінні, не варто констатувати відсутність публічної сфери чи громадянського суспільства. В Україні відбувається повільний розвиток цих інститутів: зростає кількість громадських організацій, збільшується число молодіжних проектів, організовується більше громадських акцій, відповідно, стає вищим рівень політичної освіченості суспільства тощо.

За К. Тейлором, публічна сфера суспільства – це не лише місце, де люди вільно формують свої точки зору, але й таке, де вони мають значення [5]. Проблема сучасної України полягає у тому, що позиції і думки населення не відіграють жодної ролі. Політика твориться окремою групою суспільства і керується лише вигодами олігархічної спільноти, ігноруючи і пригнічуючи суспільну думку. Тріадний характер суспільного дискурсу – доповідач, адресат, слухач [2, с. 4] – на вітчизняному просторі є неповним: адресат (влада) не відіграє роль слухача, а доповідач не привчений доводити свої потреби до відома адресата.

Такий стан речей зумовлює неможливість здійснення демократичного управління. Необхідна умова демократії – виконання принципів участі, обговорення та управління [2, с. 26]. Інституційно це може бути втілено у різних форумах для обговорення суспільних проблем та ухвалення спільних рішень, а також у звітності влади перед суспільством. Зважаючи на наявні у країні інститути, розрізняють сильну та слабку громадськість [2, с. 6]. Інституції публічної сфери, парламентські асамблеї, становлять її сильну частину; слабка громадська сфера займається практикою формування думки, що має лише дорадчий характер. На українських теренах наявна лише остання, але й вона є досить декларативною. До того ж її діяльність обмежена створеними політичною верхівкою умовами цензури, тому не здійснює значного впливу на суспільного буття. Зарадити такій ситуації може активна діяльність, спрямована на посилення публічного дискурсу суспільства, відродження його ролі в країні. Разом із популяризацією участі у громадських заходах необхідне створення інститутів лобіювання та парламентського просування суспільних інтересів, що відповідатиме сильній громадськості, яка здатна продукувати рішення і впливати на їх прийняття. Це будуть такі механізми вираження суспільних позицій, які сприятимуть налагодженню можливостей донесення до керівних прошарків громадських проблем.

Актуальним залишається домагання розширити не лише шляхи обговорення, але й участі та управління політичним процесом. Прикладом таких інститутів слугують громадські слухання Town Hall Meeting, які проводяться для обговорення законопроектів серед членів громади у низці провідних країн світу, тестовий режим яких в Україні був випробуваний лише наприкінці 2011 р. зусиллями Лабораторії законодавчих ініціатив. Лише у діалозі влади та населення можлива побудова вдалого політичного курсу, отже, неодмінною передумовою становлення України як демократичної держави має бути її розвинена публічна сфера.

Література: 1. Habermas J., Lennox S., Lennox F. The Public Sphere: An Encyclopedia Article // New German Critique. – № 3. – Autumn, 1974. – Р. 49-55. 2. Schlesinger P., Fossum J. The European Union and the Public Sphere: A communicative space in the making? – Routledge, 2007. – 336 p. 3. Якою мірою Ви впливаєте на владу? // Центр Разумкова. –Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=441. 4. Який спосіб захисту прав людини є найбільш ефективним зараз в Україні? (динаміка, 2006-2009) // Центр Разумкова. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=205. 5. Taylor C. Philosophical Arguments. – Cambridge, MA: Harvard University Press. – 1995. – Р. 260.

Мокроусова Мария

Запорожский национальный университет

(Украина, Запорожье)