Підходи до вивчення сучасного вуличного мистецтва як соціокультурного феномену

Слово «графіті» є множиною від італійського слова «graffito», що означає «подряпини». Назва пов’язана із найменуванням техніки фрескового живопису. Сьогодні це слово використовується для позначання будь-яких написів, зображень, символів, маркування будь-якого виду напису чи зображення на стіні чи на будь-якій іншій поверхні, незалежно від мотивації митця. Графіті, як форма самовираження, має довгу історію, що починається аж з античних часів. Сучасне графіті (стріт-арт, вуличне мистецтво) у тому вигляді, в якому ми його знаємо сьогодні, бере свій початок у Нью-Йорку і Філадельфії 1960 років. І хоча саме хіп-хоп дав поштовх для появи графіті, ця форма самовираження існує й поза його межами, наприклад, у вигляді політичної активності.

На сьогодні існує дев’ять основних підходів до вивчення графіті як соціокультурного феномену. В рамках профілактичного підходу дослідники намагаються віднайти способи запобігання появі графіті на вулицях міста. Графіті розглядається в якості суспільної хвороби, яку має бути усунено. Більшість загальних медіа, політичних та соціальних дискусій розглядають графіті як вид руйнівного вандалізму, що негативно впливає на якість життя. Домінує думка про те, що графіті є сигналом злочинів. Проте значна частина дослідників вважає графіті культурно значущою активністю, яку можна розглядати як особливу частину міських пейзажів.

У рамках культурного підходу графіті розглядається через призму культури та практики повсякденного життя. Стріт-арт розуміють як представлення конкретного співтовариства або етнічної групи. Дослідники використовують усі доступні дані для аналізу кожного зображення (мова, розташування), щоб дослідити колективне повсякденне життя і почуття людей конкретної культури. Наприклад, Бушнелл використовує графіті як барометр, спосіб вимірювання впливу змін на людей Москви. Графіті відбивають характер суспільства.

Дослідники, що дотримуються гендерного підходу, намагаються віднайти відмінності графіті залежно від статі автора. Чоловічі та жіночі графіті відрізняються у двох основних моментах. По-перше, тематика графіті жінок є більш міжособистісною, ніж у чоловіків. По-друге, жіночі графіті є більш вербалістичними та стосуються різних аспектів стосунків, чоловічі ж більш індивідуалістичні. Цей тип аналізу рідко бере до уваги додаткові аспекти (наприклад, культуру, місце знаходження). В рамках лінгвістичного підходу вивчають мову графіті та спосіб її використання. Лінгвістичний аналіз вдається краще при використанні контекстної інформації від спільноти, що проживає у місці розташування графіті. Дослідники, що працюють в рамках фольклорного підходу, збирають колекції графіті і аналізують їх, виходячи із контексту. Іноді зібраний матеріал переважає над аналізом. В рамках кількісного підходу фактично не вивчається контекстна інформація. До уваги беруться відмінності графіті в залежності від змісту, статі художника та інші вимірювані характеристики. Естетичний підхід вивчає графіті як мистецтво, намагаючись віднайти художні якості зображень стріт-арту.

Мотиваційний аналіз графіті намагається відповісти на питання про мотиви, що штовхають людей на створення вуличних написів і малюнків. Він прагне вивчити свідомість художника графіті, але не всієї культури чи спільноти, а потім порівнює моделі та знаходить спільне між ними. Багато психологів, що досліджують графіті, використовують цей підхід.

У сучасній науці формується підхід, що отримав назву соціолінгвістичного. Він передбачає розгляд самих мовних подій (таких як графіті), а також зовнішніх подій, культурних фактів, місцевих звичаїв та всього, що могло вплинути на художника, що створив це зображення. Тільки таким чином дослідники можуть наблизитися до розуміння сутності феномену, оскільки в більшості випадків ми не маємо прямого доступу до автора.

Представником цього підходу є Ж. Бодрійяр, який розглядає графіті у якості інструмента боротьби. Місто в його творах представлене як місце виконання знаків, тому графіті як одна з форм вираження цього процесу має значну політичну важливість. Зображення стріт-арту в соціокультурному просторі міста мають вигляд «крику, вигуку, анти-дискурсу», що не піддаються інтерпретації та конотації. Графіті відстоює винятковість спільноти, а не чиєсь окреме ім’я. На думку Ж. Бодрійяра, зображення графіті пов’язані з територією. Вони слугують знаками для розмежування зон проживання різних спільнот. Графіті, як пише Ж. Бодрійяр, з’явились у результаті придушення заворушень в міських гетто, будучи ознакою радикалізації бунту на рівні маніпулювання кодами і значеннями. Дослідник розрізняє два способи осмислення графіті як феномена: графіті як мистецтво і графіті як боротьба за ідентичність та свободу особистості. Якщо в першому випадку здійснюється естетична редукція, то в другому ми маємо справу з буржуазно-гуманістичним тлумаченням, яке походить від почуття фрустрації в умовах анонімності великих міст.

Графіті потребує подальшого вивчення, оскільки цей феномен багатоаспектний. Ми не можемо розглядати явище стріт-арту тільки скрізь призму одного з підходів, тому саме соціологія має забезпечити комплексне вивчення графіті як соціокультурного феномену.

Золотнюк Олеся

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

(Україна, Київ)