Роль ретрадиціоналізаціі в процесі політичної трансформації (на прикладі України)

Інтерес до вивчення трансформаційних процесів сьогодні обумовлений комплексом історико-етнічних, політико-економічних, соціально-психологічних та релігійно-культурних чинників, які визначають характер і суть взаємовідносин держави і суспільства. Ця тема наразі актуальна, оскільки спостерігається тотальна підміна національних і політичних понять, що є загрозою в період невизначеності вектору розвитку держави в процесі трансформації. Питанням трансформації, а також однією з її форм – ретрадиціоналізацією, переважно займаються вчені пострадянського простору: Г. Сарайкіна, Ю. Дорожкін, М. Федорова та ін., а також центральноазіатські вчені: Р. Ігбаєв, М. Сарсембаєв, Н. Масанов.

Радянська спадщина та її відображення в сучасному політичному житті, інтеграційні тенденції і процеси глобалізації істотно впливають на політичну систему незалежної України. Модернізація – пріоритетний напрямок внутрішньої політики України протягом останніх 20 років, – виявилася несумісною з процесами відродження національної ідентичності, реанімації традиційних цінностей і функціонування громадянського суспільства з низьким рівнем політичної культури. Примусове насадження демократичних цінностей не дало очікуваного результату, а, навпаки, привело до поширення пасивності і апатії у суспільстві. Єдиним вірним виходом зі сформованої ситуації є політичний компроміс.

Відродження національної ідентичності може виявлятися лише в симбіозі демократизації і ретрадиціоналізаціі, урахуванні досвіду історичного минулого, характеру влади, традицій, ідеології, культурних цінностей і т.д. Ретрадиціоналізація як соціальний процес, сутність якого полягає в поверненні до старих традицій, є межовою і в той же час найбільш прийнятною формою в процесі трансформації українського суспільства. У свою чергу, ретрадиціоналізація суперечить нормам демократії і завданням консолідації української нації, загострюючи питання відродження національної ідеї та традиційних цінностей.

З набуттям незалежності в Україні почав проявлятися плюралізм думок, однак у більшості випадків він носив формальний характер. Демократичні перетворення в політичній сфері були малоуспішними, оскільки в управлінні державою довгий час зберігалися авторитарні тенденції. Внаслідок цього будь-які зміни могли відбуватися тільки шляхом насадження, а це ще більше зміцнювало позиції влади. Формалізація традиційних механізмів рекрутування політичних еліт в пострадянський період характеризується клановістю як пануючою формою, родовим протекціонізмом і територіально-регіональною приналежністю. Ретрадиціоналізація не стимулює демократичні засади, а відтворює практику неформальних відносин, що призводить до інституціоналізації клановості та поширенню корупційних відносин. «Дарообмін» – загальноприйнята норма традиційних суспільств – породжує терпимість до корупції і «кумівство». Отже, процеси ретрадиціоналізаціі на сучасному етапі грають важливу роль в політичній системі України. Відродження традицій у цілому мало сприяло розвитку демократичних відносин у суспільстві і модернізації української політичної системи.

Подальша інституціоналізація кланового розподілу влади може загальмувати формування загальногромадянської національної ідентичності. Трансформаційні процеси в Україні належать до замкнутого типу: розвиток має місце лише до певного моменту (критичної точки), надалі йде спад і повернення до початку трансформаційного шляху. Ретрадиціоналізація стає не тільки новим етапом розвитку, але і причиною його стагнації. Вона повертає державу до початку трансформаційного процесу і тим самим дозволяє пройти його заново, враховуючи і виправляючи допущені попередниками помилки.

Лахно Микита

Східноукраїнський національний університет імені В.Даля

(Україна, Луганськ)