§ 3. Загальноправові принципи

Принцип демократизму. Стаття 1 Конституції України прого­лошує, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Принцип демократизму, харак­терний для держави Україна і права України, виявляється в тому що всі люди є вільні та рівні в своїй гідності та правах. Права і

свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 Кон­ституції). Принцип демократизму також виявляється у рівності всіх громадян перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст. 24 Конституції), а також у рів­ності прав, свобод і обов'язків іноземців з правами, свободами і обов'язками громадян України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції). Демократизм цивільного процесуального права України полягає також у тому, що при здійсненні право­суддя у цивільних справах суд покликаний охороняти і захищати соціально-економічні, політичні, особисті права, свободи та інте­реси фізичних осіб; права та інтереси юридичних осіб, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права.

Принцип гуманізму. Цей принцип закріплений насамперед у ст. 3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». На досягнення цієї мети спрямовані всі галузі права України, в тому числі цивільне процесуальне право. Принципу гуманізму відповідає ст. 1 ЦПК, яка передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедли­вий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридич­них осіб, інтересів держави. Завданням цивільного судочинства є не лише захист, а й охорона прав, свобод та інтересів суб'єктів цивільного процесу. Гуманізм цивільного процесуального права також здобув свій вияв у ст. 45 ЦПК, яка передбачає участь у цивільному процесі органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Згідно з ч. 1 ст. 45 ЦПК у випадках, встановлених законом, Уповноваже­ний Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звернутися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справах. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено представ­ництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Пункт 5 ч. 1 ст. 121 Конституції покладає на прокуратуру обов'язки з нагляду за додержанням прав і сво­бод людини та громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх службовими і посадовими особами. Стаття 36-1 Закону від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» передбачає представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді. Згідно з ч. 2 ст. 36-1 цього Закону підставою для представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захищати свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтереси держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політич­них та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Гуманізм цивільного процесуального права виявляється також у тому, що згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ч. 3 ст. 55 Конституції кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Як випливає зі змісту ч. 1 ст. 45 ЦПК можуть також звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб органи державної влади, орга­ни місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи й брати участь у цих справах. Так, ст. 19 СК передбачає участь органу опіки та піклування в захисті сімейних прав та інтересів. Згідно зі ст. 42 СК органи опіки і піклування мають право звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. Стаття 165 СК передбачає право органів опіки і піклування звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. Гуманізм цивільного процесуального права також здобуває свій вияв у простоті й доступності цивільного судочинства. Відповідно до ст. З ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Гуманізм цивільного процесуального права також полягає в тому, що: а) учасникам процесу забезпечується рівне становище незалежно від освіти, рівня культури, соціального стану, віку, статі тощо; б) позивачі у ряді категорій справ (про стягнення аліментів, поновлення на роботі, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом) звільнені від оплати державного мита (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито»); в) цивільне процесуальне право встановлює пільгову підсудність щодо ряду категорій справ (ст. 110 ЦПК) тощо.

Принцип законності (верховенства права). В ст. 8 Конституції проголошено: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернен­ня до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».

У абз. 1 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її

норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно- правового акта з точки зору відповідності його Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Принцип верховенства права також закріплено в ст. 2 Закону від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» та в ч. 1 ст. 8 ЦПК.

Принцип верховенства права є пріоритетним у правовій дер­жаві. Цей принцип став активно й усебічно утверджуватися в нашій державі після проголошення її незалежності й закономірно отримав конституційне закріплення як одне з основних її надбань та один з напрямів подальшого розвитку. Відображаючи місце та роль права в державі й суспільстві, він означає в першу чергу взаємовідносини права і держави та її інститутів — органів державної влади, посадових осіб та інших, тобто підпорядкування держави та її інститутів праву та його пріоритет стосовно них. Крім того, принцип верховенства права означає пріоритет права у взаємовідносинах права і політики, права й економіки, права й ідеології, а також взаємовідносинах прана та інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо).

Нерідко принцип верховенства права називають принципом верховенства закону. Цс виправдано лише в тому випадку, коли поняття «закон» застосовується в широкому (образному) ро­зумінні як нормативно-правовий акт, тобто в нього вкладається той самий зміст, що й у поняття «право».

Якщо термін «закон» вживається у власному розумінні слона як акт, що приймається парламентом, тобто Верховною Радою України, тоді таке тлумачення принципу верховенства права є спрощеним.

Власне принцип верховенства закону означає визначальну, провідну роль закону в правовій системі, а саме - в системі джерел права, його найвищу юридичну силу стосовно незакон­них актів. Тобто принцип верховенства закону означає лише взаємовідносини закону та інших нормативно-правових актів.

Принцип законності — це основоположна ідея, зміст якої визна­чається суттю права, його норм як обов'язкових правил поведінки. Змістовна суть принципу законності в цивільному процесуальному праві визначається спрямованістю його норм, покликаних регу­лювати діяльність суду щодо здійснення правосуддя у цивільних справах. Принцип законності за своїм змістом, як зазначає М. Треушников, містить у собі вимогу до судів правильно застосо­вувати норми матеріального права та вчиняти процесуальні дії на виконання норм цивільного процесуального права. У разі відсут­ності норм права, що регулюють спірні відносини, суд застосовує норми права, що регулюють подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності їх суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права — ст. 8 ЦК, ч. 7 ст. 8 ЦПК). Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідноси­ни, або не застосовано закон, який належить застосувати. Норми процесуального права вважаються порушеними, якщо: 1) суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи; 2) не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) висновки суду не відповідають обстави­нам справи; 4) були порушені або неправильно застосовані норми матеріального або процесуального права (ст. 309 ЦПК). Норми процесуального права також вважаються порушеними, якщо:

1. справа розглянута неповноважним суддею чи складом суду;

2. рішення прийнято чи підписано не тим суддею чи не тими суд­дями, які розглядали справу; 3) справа розглянута за відсутності будь-кого із осіб, які беруть участь у справі і не були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання; 4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не беруть участі у справі; 5) суд розглянув не всі вимоги, і цей недолік не був чи не міг бути усунутий прийняттям додаткового рішення..

Одним із найважливіших обов'язків суду є захист цивільних прав громадян та організацій. Цей обов'язок у юридичній літера­турі розглядається в двох аспектах: як обов'язок перед державою і як обов'язок перед особами, які беруть участь у справі.

Принцип законності на відміну від інших принципів про­цесуального права здобуває свій вияв у кожній нормі права, в кожному його інституті, як і в самому праві в цілому. Тому неухильне дотримання принципу законності є основою ефектив­ної дії всіх принципів цивільного процесуального права, норми якого становлять тим самим конкретний прояв змісту законності. Однак важливим є не текстуальний прояв нормативної ідеї, а її спрямованість — захист цивільних прав по справедливості у суворій відповідності з обставинами справи і законом. Лише за такого розуміння принципу законності, його зв'язку з кожною нормою права можна пояснити зв'язок того чи іншого інституту, тієї чи іншої норми права зі змістом принципу законності.