§ 2. Судовий збір

Судовий збір — новий інститут для цивільного процесу та в цілому для судочинства України. Він замінив у цивільному судочинстві державне мито, передбачене ЦПК 1963 р.

Відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 14 Закону від 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування» (в редакції Закону від 18 лютого 1.997 р.) судовий збір належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Як і судові втрати в цілому, судовий збір виконує кілька функ­цій: відновлювальну (компенсаційну) та превентивну (запобіжну).

Згідно з ч. 2 ст. 7.9 ЦПК розмір судового збору, порядок його сплати та звільнення від сплати встановлюється законом. На сьогодні немає закону, який регулював би ці питання.

Відповідно до я. 5 розділу XI ЦПК «Прикінцеві та перехідні положення» до набрання чинності законом, який регулює поря­док сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законо­давством для державного мита. Державне мито, що сплачується сьогодні при зверненні до суду, також виконує в цивільному процесі зазначені вище функції.

На сьогодні питання розміру державного мита, порядок його обчислення й сплати регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет), Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15, а також у певній частині нормами ЦПК 1963 р. Відповідно до Закону «Про систему оподаткування» державне мито (п. 6 ч. 1 ст. 14) і судовий збір (п. 27 ч. 1 ст. 14) є загальнодержавними подат­ками. Вони надходять не в розпорядження судів, а до бюджетів місцевого самоврядування (ст. б Декрету). Тобто кошти, отри­мані як державне мито, «розмиваються» і не спрямовуються па фінансування судової системи. З іншого боку, невеликий розмір державного мита не обмежує кількість необгрунтованих звернень до суду. Цими чинниками обумовлене запровадження законодав­цем в новому ЦПК інституту судового збору.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, які мають юридичне значення, уповноваженими на тс органами.

Об'єктом сплати судового збору в судах є цивільні процесу­альні документи, до яких належать:

1. позовні заяви;

2. зустрічні позовні заяви;

3. заяви третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;

4. апеляційні і касаційні скарги на рішення судів;

5. заяви у справах окремого і наказного провадження;

6. скарги у зв'язку з винятковими обставинами;

7. заяви про повторну видачу копій судового рішення, ухвали.

За подання до суду заяв, скарг та за видачу копій документів

державне мито сплачується в розмірах, установлених п. 1 ст. 3 Декрету.До позовних заяв, за які стягується державне мито, належать зокрема позови про присудження відповідної суми грошей, заяви про визнання права одного з подружжя на частку в спільному майні, набутому під час шлюбу, яке належало померлому чолові­ку чи дружині, про виділення частки із спільного майна, заяви про витребування частки спільного майна, про визнання недій­сними договорів купівлі-продажу чи дарування або заповідання майна та інші заяви, які подаються особами для захисту свого порушеного права, що охороняється законом.

Треба мати на увазі, що деякі заяви і скарги, які подаються до суду, не можуть бути віднесені до позовних заяв та апе­ляційних і касаційних скарг, у зв'язку із чим не підлягають оплаті державним митом. До таких, зокрема, належать скарги про зупинення провадження у справі чи залишення справи без розгляду, про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміни способу й порядку виконання рішення, про забезпечення позову або заміну одного виду забезпечення іншим; заяви про перегляд рішення, ухвали чи постанови суду за нововиявленими обставинами; заяви про скасування або зменшення штрафу, на­кладеного судом; про зміну виконання рішення про відновлення пропущеного строку; заяви щодо дій державного виконавця; приватні заяви щодо постанови суду про відмову в скасуванні штрафу та інші приватні заяви щодо ухвали суду.

Перелік заяв у справах окремого провадження, за якими сплачується судовий збір, установлений ст. 234 ЦПК. Треба зазначити, що згідно з ч. 7 ст. 235 ЦПК при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не вста­новлено законом.

За скаргами на рішення і ухвали судів, які подаються в порядку апеляційного, касаційного провадження та в зв'язку з винятковими обставинами, сплачується судовий збір. Відповід­но до ч. 5 ст. 355 ЦПК за подання і розгляд скарги в зв'язку з винятковими обставинами з підстави визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Ук­раїною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, судовий збір не сплачується.

Частина 2 ст. 79 ЦПК визначає, що розмір судового збору, порядок його сплати та звільнення від сплати встановлюється законом. Передбачається, що спеціальний закон, крім указаних у ст. 79 ЦПК питань, має вирішити також питання, пов'язані з аку­мулюванням та адмініструванням надходжень від судового збору. Він має визначити розпорядника відповідних коштів — Верховний Суд України, Державну судову адміністрацію або спеціально створений для забезпечення роботи судів Судовий департамент. Розмір судового збору також не визначається ЦПК і має бути врегульований законом. Розмір державного мита (судового збору) на сьогодні встановлюється як у процентному відношенні від суми вимог, так і у фіксованому кратному розмірі, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Закон від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб» не містить поняття «неоподатковуваний мінімум доходів громадян». Згідно з п. 22.5 ст. 22 Закону, якщо норми інших законів міс­тять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн.

Судовий збір може бути фіксованим незалежно від ціни по­зову (за немайновими вимогами) або залежати від ціни позову в майнових спорах. У останньому випадку може встановлюватись прогресивна або регресивна шкала збору залежно від зростання суми вимог. Ставка збору або зростає залежно від зростання суми вимог, або знижується відповідно до зростання суми вимог.

У світовій практиці звичною є прив'язка розміру судового збору до розміру ціни позову.

При визначенні законом розміру судового збору законодавець має виходити з балансу між необхідністю забезпечення доступності правосуддя, з одного боку, та необхідністю обмежувати кількість звернень до суду з необгрунтованими позовами — з іншого.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 11.9 ЦПК ціна позову щодо вимог май­нового характеру є обов'язковим реквізитом позовної заяви, яка подається до суду.

Розмір державного мита залежить від виду цивільної справи та характеру процесуальної дії, що вчиняється. За подання заяв у справах позовного ировадження воно встановлюється окремо для майнових і немайнових вимог. Якщо в заяві міститься кілька вимог, одні з яких мають майновий, а інші — нсмайновий ха­рактер, державне мито стягується сукупно за вимоги майнового і за вимоги немайнового характеру.

Відповідно до Декрету розмір державного мита за позовами майнового характеру визначається, виходячи з ціни позову.

Ціна позову становить собою інститут позовного провадження, який характеризує вартісний грошовий вираз предмета спору між позивачем (третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в порядку ст. 34 ЦПК) та відповідачем.

Судовий збір за позовами майнового характеру також може визначатися, виходячи з ціни позову. Ціна позову визначається:

1. у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується;

2. у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна. Питання про визначення вартості майна, яке стягується, в ряді випадків є спірним, ос-

кільки єдиних правил визначення такої вартості законодавством не встановлено. Вартість майна, що стягується, визначається в такому разі на підставі даних, які відомі позивачу;

1. у позовах про строк аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більш ніж за 6 місяців;

2. у позовах про строкові платежі та видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більш ніж за 3 роки;

3. у позовах про безстрокові або довічні платежі та видачі — сукупністю платежів та видач за 3 роки;

4. у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі або видачі, але не більш ніж за 1 рік;

5. у позовах - про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, які залишились, але не більш ніж за 1 рік;

6. у позовах про розірвання договору найму (оренди) або до­говору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користу­вання майном або житлом протягом строку, який залишається до кінця дії договору, але не більш ніж за 3 роки;

7. у позовах про право власності на нерухоме майно, яке нале­жить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, іцо належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості;

8. у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.

До ціпи позову не повинні включатися судові витрати на оплату правової допомоги, витрати на проїзд позивача або його представни­ка до місця розгляду справи та інші витрати, яких позивач зазнав або передбачає зазнати в зв'язку з розглядом справи в суді.

Якщо вказана позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позо­ву встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд із подальшим стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Вказане питання має бути вирішене ухвалою суду.

У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою (ч. З ст. 80 ЦПК).

У разі зменшення розміру позовних вимог суд постановляє ухвалу про повернення переплаченої суми судового збору.