§ 7. Письмові докази

Письмовими доказами є будь-які предмети, на яких за допомогою знаків виражені відомості про певні обставини, що мають значення у справі. Письмові докази підтверджують обставини сутнісним зміс­том, що відрізняє їх від речових доказів, які встановлюють суттєві для справи обставини своїми якостями або ознаками.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги із них (ст. 64 ЦПК).

Письмові докази мають велике значення в цивільному судо­чинстві. Пояснюється це тим, що для певних категорій правочинів ЦК встановлює певну форму (див. § 3).

Письмові докази різняться за своїм змістом, формою, суб'єктом формування, способом формування.

За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі та повідомні.

Розпорядчими називаються ті письмові докази, які містять волевиявлення осіб, від яких виходить документ, спрямоване на виникнення, зміну чи припинення правовідносин (наприклад на укладення правочину).

У повідомних (інформаційних) письмових доказах особи, які їх склали, описують, підтверджують події, факти, що мають значення у справі (наприклад довідки, звіти, листи ділового та особистого характеру).

За формою письмові докази поділяються на 4 групи: 1) докумен­ти простої письмової форми (договори найму житла — ст. 811 ЦК); 2) документи обов'язкової форми і змісту (свідоцтво про шлюб — ст. 27 СК); 3) нотаріально посвідчені правочини (договір дару­вання валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний роз­мір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — ч. 5 ст. 719 ЦК); 4) письмові договори, які потребують подальшої державної реєстрації (договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна — ст. 657 ЦК).

За суб'єктом формування письмові докази поділяються на офіційні та приватні. Докази, які виходять від органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, підприємств, органі­зацій, посадових осіб, вважаються офіційними. Докази, авторами яких є фізичні особи, називаються приватними (листи, записи телефонних розмов, телеграми).

За способом формування письмові докази поділяються на оригі­нали і копії (ч. 2 ст. 64 ЦПК). При дослідженні копії в судовому засіданні треба перевіряти дотримання встановленого порядку зні­мання копії і тотожності форми та змісту копії й оригіналу. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Письмові докази подають особи, які беруть участь у справі. Якщо ж у них виникають складнощі в одержанні письмових доказів, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який письмовий доказ вимагається, підстави, за яких особа вва­жає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які можуть підтвердити цей доказ.

Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосеред­ньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду. Особи, які не мають можливості представити доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про не суд із зазначенням причин протягом 5 днів з дня отримання ухвали (ч. ч. 1—4 ст. 137 ЦПК).

Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішен­ням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо не можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК).

Письмові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням (ч. 1 ст. 140 ЦПК).

Дослідження письмових доказів — це перевірка достовірності доказів, тобто перевірка з точки зору як їх належного оформ­лення, так І змісту ПО суті.

Наявні у справі письмові докази оголошуються головуючим. Вони можуть бути оголошені в будь-який момент дослідження обставин справи залежно від того, яка обставина ними підтверджується.

Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судо­вому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх ог­ляду. Особами, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам (ч. 1 ст. 185 ЦПК). Про оголошення письмового до­казу в журналі судового засідання має бути зроблено запис (ч. 2 ст. 198 ЦПК). Якщо письмові докази не долучаються до справи — вказується номер, дата і зміст письмових доказів.

Стаття 31 Конституції встановлює: «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції». На розвиток цього конституційного положення норми ч. 4 ст. 6, ст. 186 ЦПК указують, що особисті папери, листи, записи телефонних розмов та інші види кореспонденції може бути оголошено лише за згодою осіб, визначених ст. 306 ЦК.

Спрямованість перевірки письмових доказів залежить від того, до якого виду вони відносяться.

При дослідженні письмових доказів може виникнути питання щодо їх достовірності або фіктивності (ч. 2 ст. 185 ЦПК). До­стовірність письмового доказу визначається його змістом. Важ­ливим критерієм визначення доказової сили письмового доказу є відображення реальної дійсності в змісті документа. Також необхідна перевірка процесу формування письмових доказів. Достовірність письмових доказів пов'язана з їх достатністю. Достатність письмових доказів дозволяє зробити достовірний вис­новок про наявність чи відсутність обставини, яка цікавить суд.

Письмовий доказ вважається фіктивним, якщо вій не відпові­дає дійсності. Спір щодо фіктивності може виникнути, якщо є підстави вважати, іцо письмовий доказ видано не тією особою, від імені якого він виходить. Письмовий доказ є фальшивим, якщо без відома особи, яка його видала, змінюється зміст шляхом виправлення, підчистки, доповнення тексту та інших відомостей, що викривляють зміст викладених відомостей.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд вилучити його а числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.