§ 3. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

Фізична особа, яка досягла 14-річного віку, набуває неповну цивільну дієздатність (ст. 32 ЦК).

Якщо фізична особа, яка досягла 16 років і працює за тру­довим договором, або неповнолітня особа, яка записана матір'ю або батьком дитини, не має згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника на надання їй повної цивільної дієздатності, вона може звернутися до суду із заявою про це (ст. 35 ЦК).

Обов'язковою умовою звернення фізичної особи до суду із заявою про надання їй повної цивільній дієздатності є відмо­ва батьків (усиновлювачів) або піклувальника, оскільки ч. 2 ст. 35 ЦК встановлює можливість надання неповнолітній особі повної дієздатності за її заявою органом опіки та піклування за наявності згоди батьків, тобто відсутність суб'єктивного спору не може породжувати захисту інтересів неповнолітнього в суді, а має вирішуватися у позасудовому порядку. Тому відмова бать­ків або усиновлювачів є обов'язковою складовою для звернення неповнолітнього до суду за захистом своїх інтересів.

Така заява може бути подана до суду неповнолітньою особою за місцем її проживання (ст. 242 ЦПК).

У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком ди­тини відповідно до актового запису цивільного стану (ч. 1 ст. 243 ЦПК), тобто до заяви повинні додаватися копія трудового дого­вору або копія свідоцтва про народження дитини як докази на обґрунтування заявлених вимог.

Справи суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також за обов'язкової участі представників органів опіки та піклування (ст: 244 ЩІК).

Розглянувши заяву, суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє в задоволенні вимоги заявника (ч. 1 ст. 245 ЦПК).

У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили (ч. 2 ст. 245 ЦПК).

Відповідно до ч. З ст. 245 ЦПК рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування.

§ 4. Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни в судовому порядку правового стану фізичних осіб шляхом визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Пот­реба в цьому виникає у зв'язку з необхідністю захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які перебувають у певних правовідно­синах з фізичною особою, про яку тривалий час відсутні відомості в місці її постійного проживання, що перешкоджає здійсненню цими суб'єктами належних їм суб'єктивних прав.

Підстави визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою передбачені ст. ст. 43, 46 ЦК. Чинний ЦК на відміну від ст. ст. 18, 21 ЦК 1963 р. визначив громадянина як фізичну особу. Згідно з визначенням чинного ЦК фізичною особою є людина як учасник цивільних відносин (ст. 24).

Так, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсут­ньою, якщо протягом 1 року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Якщо буде вста­новлено відсутність таких відомостей протягом 3 років у місці постійного проживання фізичної особи, то суд може оголосити її померлою. Якщо фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, то вона може бути оголошена померлою за відсутності відомостей про місце її перебування протягом 6 місяців. Військовослужбовець або інша фізична осо­ба, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. Однак із цього правила є виняток: відповідно до ч. 2 ст. 46 ЦК з урахуванням конкретних обставин справи, суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу 2-річного строку, але не раніше спливу 6 місяців.

Справи цієї категорії розглядаються за загальними правилами цивільного судочинства з урахуванням особливостей, зазначених у ст. ст. 246 — 250 ЦПК. Для цих справ характерним є те, що ви­сновок суду про безвісну відсутність фізичної особи ґрунтується, як зазначає Ю. Червоний, на неможливості вирішити питання про життя чи смерть цієї особи, а не на застосуванні презумпції (при­пущення) її життя чи смерті, а оголошення особи померлою — на юридичному припущенні смерті фізичної особи.

Застосування презумпції у цьому випадку є наслідком нестачі доказів для встановлення факту смерті фізичної особи чи перебу­вання її в живих. Цими обставинами визначаються процесуальні особливості судового порядку розгляду справ цієї категорії.

У ЦПК немає вказівки па те, хто саме може звернутися до суду із заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою. При вирішенні цього питання треба виходити із загальних правил, закріплених ст. 3 ЦПК.

Отже, із заявою про визнання фізичної особи безвісно від­сутньою чи оголошення її померлою може звернутися до суду будь-яка особа, заінтересована в зміні правового становища відсутньої фізичної особи. Зокрема, заявниками у цій категорії справ можуть бути громадяни (чоловік чи дружина, батьки, діти безвісно відсутнього, його кредитори тощо), а також ор­ганізації та установи (наприклад, банк у разі тривалої відсут­ності позичальника тощо), якщо це їм необхідно для реалізації суб'єктивних прав.

Процес у справі про визнання фізичної особи безвісно відсут­ньою чи оголошення померлою може бути порушений за ініціа­тивою прокурора у випадках і порядку, передбачених законом. У судовій практиці трапляються випадки, коли із заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою звертаються службові особи відділів внутрішніх справ (у разі оголошення розшуку безвісно відсутнього), військкоматів (з метою зняття з військового обліку безвісно відсутнього). Таку практику треба визнати незаконною, оскільки в цих суб'єктів немає юридичної заінтересованості у вирішенні справи.

Відкриття провадження у справі здійснюється шляхом подан­ня письмової заяви до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна (ст. 246 ЦПК). Заява за формою і змістом має відповісти вимогам ст. 119 ЦПК. Додатково в заяві треба зазначити: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтвер­джують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 247 ЦПК). Зазначення в заяві правової мсти дає судді можливість при прийнятті заяви до провадження визначити наявність у заявника права на звернення до суду за захистом інтересу, що охороняється законом, коло заінтересо­ваних осіб, яких треба залучити до участі в процесі, сукупність необхідних доказів.

У порядку підготовки справи до розгляду суд встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації; за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме (ч. 1 ст. 248 ЦПК). Оголошення розшуку в цих справах закон не передбачає.

Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклу­вання щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено (ч. 2 ст. 248 ЦПК).

Інакше відображено це положення в ЦК, де зазначено, що за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою (ч. 2 ст. 44). Тобто заінтере­сована особа може звернутися до нотаріуса з відповідною заявою лише за наявності відкритого судом провадження в цивільній справі про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Розгляд справи відбувається у відкритому судовому засіданні за участю заявника, заінтересованих осіб, свідків, а також інших осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати.

Процесуальний статус заявника належить особі, на захист охоронюваних законом інтересів якої розпочато провадження у справі, незалежно від того, за чиєю ініціативою справу порушено. Заявник має матеріальну й процесуальну заінтересованість у зміні правового становища особи, місцеперебування якої невідоме. На підтвердження нього повинні бути наведені обставини, які свідчать про те, що між заявником і фізичною особою, яку він просить визнати безвісно відсутньою або оголосити померлою, існують особисті або майнові правовідносини (матеріально-правовий зв'язок), а за відсутності такого зв'язку — дані про те, що безвісна відсутність фізичної особи для заявника є перепоною в реалізації суб'єктивних прав або виконанні обов'язків.

Заінтересованими особами є суб'єкти, на суб'єктивні права та обов'язки яких може вплинути рішення у справі. Най перше заінтересованою особою визнається фізична особа, з вимогою про зміну правового становища якої звертається до суду заявник. Як заінтересовані особи у справу можуть бути залучені члени сім'ї заявника, які мають право на одержання пенсії в зв'язку з втра­тою годувальника, якщо мета визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення померлою полягає в призначенні пенсії заявнику; інші спадкоємці наряду із заявником або фінан­сові органи, якщо мета полягає в отриманні спадщини, тощо.

Якщо при розгляді справи будуть установлені обставини, необ­хідні для задоволення заяви, суд ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Рішення повинно відповідати загальним вимогам ЦПК. У резо­лютивній частині рішення зазначаються дані про фізичну особу, яка визнається безвісно відсутньою або оголошується померлою, початок безвісної відсутності або день смерті, які визначаються за правилами, передбаченими ст. ст. 43, 46 ЦК.

Після того, як рішення про оголошення фізичної особи по­мерлою набере законної сили, суд надсилає його відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, — до від­повідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Згідно з ЦК нотаріус за останнім місцем проживання безвісно відсутньої особи описує належне їй майно та встановлює над ним опіку (ст. 44).

Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо буде встановлено місцеперебування фізичної особи, щодо якої вирішувалося пи­тання про визнання її безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Рішення про відмову в задоволенні заяви суд ухвалює і в тому випадку, якщо буде встановлено, що строк відсутності відомостей про особу менший за вказаний у законі.

Якщо фізична особа, визнана безвісно відсутньою або оголо­шена померлою, з'явиться або буде встановлено ЇЇ місцеперебу­вання, то особи, за заявою яких суд змінив її правове становище, а також сама фізична особа вправі подати заяву до суду про скасування ухваленого рішення. Суд, який ухвалив рішення про визнання безвісно відсутньою або оголошення її померлою, після отримання відповідної заяви призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника, та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулю­вання актового запису про смерть (ст. 250 ЦПК).

Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини (ст. 47 ЦК).