1. Шлюб — це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сім'ї.

Говорячи про правовий смисл поняття «шлюб», потрібно підкреслити ряд конкретних ознак.

Перше: шлюб — це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави. Це не договір, не угода, а союз.

Друге: шлюб — вільний моногамний союз. Вступ до шлюбу є добровільним і вільним, крім того, це одношлюбний союз, на відміну від юридичне оформлених полігамних шлюбів в країнах, де панує мусульманська релігія і допускається багатоженство.

Третє: шлюб — рівноправний союз жінки і чоловіка. Вступаючі до шлюбу користуються між собою рівними як в особистих, так і в майнових відносинах, правами.

Четверте:

шлюб — це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимог, про які буде сказано нижче.

П'яте: шлюб — в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей, члени якого пов'язані взаємною моральною і матеріальною підтримкою.

2. Для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку.

Взаємна згода при одруженні передбачає вільне волевиявлення чоловіка і жінки при реєстрації шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства (фізичного чи психологічного), погроз зі сторони батьків, інших осіб. Вільне волевиявлення досягається тим, що особи особисто подають заяву про одруження й особисто присутні при реєстрації шлюбу.

Другою умовою укладення шлюбу є досягнення особами шлюбного віку: для чоловіків – 18 років, для жінок – 17. Державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних в містах Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік у виняткових випадках, коли між особами фактично вже склалися сімейні стосунки, наступила вагітність, народилася дитина. Обмеження щодо максимального віку для укладення шлюбу наше законодавство не встановлює. Також не має значення і значна різниця у віці осіб, які укладають шлюб.

Крім умов вступу до шлюбу, законодавство передбачає перелік обставин, які є перешкодами для укладення шлюбу.

Зокрема, не допускається укладення шлюбу:

1) між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі (під іншим шлюбом розуміється зареєстрований шлюб і не припинений на момент вступу в другий шлюб);

2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лініях (наприклад, бабуся, мати, онук), між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями і усиновленими;

3) між особами, якщо хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства, тому що ця особа не може розуміти своїх дій і проявляти свідомої волі при укладенні шлюбу.

Особи, які одружуються, повинні бути взаємно обізнані про стан здоров’я один одного.

Особи, які бажають укласти шлюб, подають заяву до державного органу реєстрації актів громадянського стану. Заява подається за місцем проживання однієї з осіб, які бажають взяти шлюб, або за місцем проживання їх батьків. При прийомі заяви орган РАГСу повинен ознайомити осіб, які бажають одружитися, з порядком і умовами реєстрації шлюбу, роз’яснити їм права й обов’язки як майбутньому подружжю і батькам.

Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку з часу подання заяви особами, які бажають одружитися, до РАГСу. В окремих випадках на прохання осіб, які одружуються, цей строк, при наявності вагомих причин, може бути скорочений органами РАГСу. Серед вагомих причин можуть бути: наявність спільних дітей, вагітність жінки, що бере шлюб, призов на військову службу, важка хвороба та інші причини, які підтверджуються відповідними документами (медична довідка, свідоцтво про народження дитини та ін.).

Сімейне законодавство не передбачає продовження місячного строку реєстрації шлюбу. Але в окремих випадках за згодою осіб, які одружуються і бажають, наприклад, зареєструвати шлюб в урочистій обстановці в Центральному Київському палаці реєстрації шлюбу, цей строк може бути продовженим.

У випадку неявки осіб, які подали заяву в орган РАГСу протягом місячного строку, призначеного для реєстрації шлюбу, без попередження причини неявки заява втрачає силу.

Реєстрація шлюбу за бажанням осіб, які одружуються, проводиться в присутності родичів, знайомих. Присутність свідків при укладенні шлюбу необов’язкова.

Реєстрація шлюбу встановлюється як у державних і громадських інтересах, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права й обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.

Час виникнення прав і обов’язків у подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах РАГСу.

За наявності законних перешкод для укладення шлюбу орган РАГСу відмовляє в його реєстрації.

3. Недійсність шлюбу. Підстави, порядок та юридичні наслідки визнання його недійсним

До підстав визнання шлюбу недійсним чинне законодавство відносить такі обставини:

а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК);

б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 СК);

в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 СК);

г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 СК);

ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 СК);

д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 СК);

є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 СК);

ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 СК);

з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. Для визнання шлюбу недійсним досить довести в суді наявність однієї із наведених вище обставин. Згідно з КпШС України 1969 р. порушення умов укладання шлюбу недостатнє, щоб шлюб вважався недійсним - необхідно, щоб суд виніс відповідне рішення. В Сімейному кодексі України вітчизняний законодавець по-іншому розв'язує це питання, трактуючи шлюб як вид цивільно-правової угоди і розглядаючи його залежно від виду порушення встановлених вимог укладання відповідно або як вид абсолютно недійсної з моменту укладання (нікчемної) угоди, або як відносно недійсної (заперечної чи оспорюваної) угоди.

У ст. ст. 39-41 СК України побудовані три правові моделі визнання шлюбу недійсним:

1. Шлюб, який є недійсним. Тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду.

2. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду. Для визнання такого шлюбу недійсним має бути рішення суду, яке ґрунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу.

3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Правові наслідки, які можуть настати в зв'язку з порушенням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або, зважаючи на них, визнати шлюб недійсним.

5. Порядок укладання шлюбів громадян України з іноземними громадянам та іноземних громадян між собою в Україні

Згідно з Кодексом про шлюб та сім'ю України іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в Україні правами і несуть обов'язки в шлюбних і сімейних відносинах нарівні з громадянами України. Окремі випадки можуть бути встановлені законами України.

Іноземні громадяни користуються в Україні такою ж шлюбно-сімейною правоздатністю, як і громадяни України. В той же час іноземці не можуть вимагати визнання за ними яких-небудь прав, не наданих нашим законом громадянам України.

КпШС України (частина І стаття 195) встановлює, що шлюби громадян України з іноземцями і шлюби іноземців між собою на території України укладаються за законодавством України. Це означає, що як порядок, так і умови укладення шлюбу регулюються КпШС України. Так, іноземець, який не досяг за даним Кодексом шлюбного віку, не вправі вимагати реєстрації шлюбу, хоч за законом своєї країни він вже вправі вступити в шлюб. Також іноземець не може вимагати реєстрації другого шлюбу за наявності першого нерозірваного шлюбу, хоча за законом його країни допускається багатоженство. Але в той же час, якщо витримані умови вступу до шлюбу, передбачені КпШС України, шлюб може бути укладеним навіть в тих умовах, коли за законами громадянства іноземця він

не має права вступити до шлюбу.

Так, наприклад, не приймаються до уваги ті перешкоди до вступу в шлюб, які мають місце в національному законодавстві іноземця, але не визнаються нашим Кодексом, такі як національні і релігійні, расові обмеження, згода батьків на вступ до шлюбу тощо.

Такі шлюби можуть визнаватися дійсними в Україні, але це не означає, що вони будуть обов'язково визнані дійсними в інших країнах. Тому при реєстрації шлюбів громадян України з іноземцями, органи ЗАГСу за наявності перешкод до укладення шлюбу за законом чоловіка-іноземця роз'яснюють особам, які вступають до шлюбу, що дійсність шлюбу в іншій країні може бути оскаржена, шлюб може бути визнаний недійсним, що тягне за собою порушення прав одного з подружжя і народжених в цьому шлюбі дітей.

КпШС України (частина 2 статті 195) встановлює для іноземців можливість іншої форми укладення шлюбу (в посольствах, консульствах, а не в органах ЗАГСу).

Ці шлюби як по формі, так і за умовами їх дійсності здійснюються згідно із законами держави посла або консула. Це означає, що консульські шлюби можуть бути здійсненні як в світській, так і в церковній формі, і з дотриманням умов, прийнятих в державі консула (посла).

Шлюби, що укладені іноземцями в посольстві або консульстві їх країн на території України, визнаються дійсними на «умовах взаємності». Це означає, що якщо за законами держави призначеного посла (консула) на території цієї держави не визнаються дійсними шлюби, укладені громадянами України в Українському посольстві (консульстві), то в Україні також не будуть визнаватися дійсними шлюби, укладені в посольстві (консульстві) даної держави.

Громадяни України, що проживають за кордоном, як правило, укладають шлюби в консульствах

України, але в деяких випадках звернення в консульство України для них буває важким по причині віддаленості або відсутності консульської установи. Тому, в силу частини 2 статті 196 КпШС України, шлюби громадян України з іноземцями, а також шлюби громадян України між собою визнаються дійсними і в тих випадках, коли вони були укладені не в консульстві України, а у відповідних органах країни їх перебування, з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його укладення.

Так, наприклад, якщо в даній країні визнаються дійсними шлюби, які відбулися за релігійною церемонією, то немає підстав для визнання таких шлюбів недійсними в Україні.

Але громадяни України, незалежно від умов встановлених іноземним законом, в усіх випадках повинні дотримуватись тих УМОВ вступу до шлюбу, які передбачені українським законом. Тому частина 2 статті 196 КпШС України зазначає, шо такі шлюби

визнаються дійсними за умови, що їх визнанню немає перешкод, які випливають із статей 15, 16, 17 і 45 КпШС України. Так, якщо громадянин України вступив до шлюбу за кордоном, оформив його за законом місця здійснення, але не розірвав у встановленому порядку раніше зареєстрований шлюб, новий шлюб визнається недійсним, хоча за законом країни, де він був зареєстрований, допускаються полігамні шлюби.

Частина 3 статті 196 КпШС України встановлює правило про визнання шлюбів іноземців, зареєстрованих за межами України за законами відповідних країн. Ці шлюби визнаються у нас дійсними як по формі (процедурі оформлення), так і по матеріальних умовах навіть тоді, коли ця форма (наприклад, релігійне оформлення шлюбу) і умови дійсності (шлюбний вік, ступінь родства, стан здоров'я) не співпадають з нашою процедурою оформлення шлюбу і матеріальними умовами вступу до шлюбу.