8. Обов’язки подружжя по взаємному утриманню в період шлюбу та після його припинення

В певних випадках між подружжям виникають аліментні зобов'язання. Аліментами називається утримання, яке по закону одна особа (боржник) повинна надати іншій особі

(кредитору), що знаходиться в сімейних правовідносинах за умови неповноліття останнього або непрацездатності чи нужденності. Те утримання, яке надається не в силу юридичного обов'язку, а на підставі моральних норм (наприклад, дядько допомагав племіннику), не буде вважатись аліментами.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що аліментні зобов'язання виникають тільки в силу закону, тобто в зв'язку зі шлюбом, близьким родством, чи інших сімейних відносин; неповноліттям або непрацездатністю чи нужденністю.

Аліментне зобов'язання носить особистий характер і це обумовлюється тим положенням, що внаслідок смерті алі-меннто-управомочної чи аліментно-зобов'язаної особи аліментні зобов'язання припиняються. Права на аліменти не можуть бути передані якій-небудь іншій особі.

Аліментні правовідносини — це довготривалі правовідносини, і тому в будь-який момент управомочна особа може вимагати їх стягнення, незалежно від того, який строк витік з моменту виникнення аліментного зобов'язання.

Згідно з ст.34 КпШС України аліменти одному з подружжя присуджуються з моменту пред'явлення позову на майбутній час.

Оскільки аліментні зобов'язання встановлені законом, то вони не можуть бути припинені за угодою сторін, а припиняються тільки тоді, коли відпадають умови, що є необхідною посилкою аліментного зобов'язання. (Хоч подружжя може домовитись між собою не стягувати аліменти, але це не значить, що аліментне зобов'язання припиняється — воно продовжує існувати).

На підставі ч.І ст.32 КпШС України подр ужжя зобов'язані матеріально підтримувати один одного. Таке зобов'язання виникає у подружжя з моменту реєстрації шлюбу. При цьому не має значення, проживають подружжя разом чи окремо. В юридичній консультації П. роз'яснили, що її чоловік зобов'язаний надавати їй матеріальну допомогу у зв'язку з досягненням нею пенсійного віку, хоча він в останні роки проживає в іншому місті. В разі відмови у такій підтримці, один з подружжя, якому необхідна матеріальна допомога і який є непрацездатним, а також дружина в період вагітності та протягом 3-х років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною — на весь час перебування у такій відпустці, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку), мають право по суду отримувати аліменти від іншого з подружжя, якщо останній спроможний їх надати. Це правило при певних умовах зберігається і після розірвання шлюбу.

Обов'язок матеріального утримання виникає тільки у подружжя, шлюб яких був зареєстрований у встановленому законом порядку. Фактичне співжиття чоловіка та жінки не породжує між ними правових відносин чоловіка та дружини та не викликає юридичного обов'язку утримувати один одного. Фактичне припинення шлюбних відносин за наявності зареєстрованого, нерозірваного у встановленому порядку шлюбу, не звільняє від обов'язків надання матеріальної підтримки одному з подружжя. Не має при цьому значення тривалість строку роздільного проживання подружжя.

Право вимагати матеріального утримання має непрацездатний з подружжя, який є нужденним.

Непрацездатним є один з подружжя, який досяг пенсійного віку (жінки — 55 років, чоловіки — 60 років), а також які є інвалідами І або II групи. Той з подружжя, який є непрацездатним, повинен одночасно потребувати матеріальної допомоги.

Нужденність одного з подружжя встановлюється за допомогою співставлення його доходів та потреб. Один з подружжя може бути визнаний таким, який потребує допомоги, як при відсутності у нього засобів до існування, так і при недостатності цих засобів. Тому питання про нужденність розглядається судом стосовно до конкретного випадку. Не може, наприклад, бути визнаний нужденним один з подружжя, хо

ча він отримує невелику пенсію, але має значний внесок в ощадному банку.

Сама по собі непрацездатність при відсутності ознаки нужденності, також як і нужденність одного з подружжя в разі його працездатності, недостатня для присудження матеріального утримання.

Так, громадянці В. роз'яснили в юридичній консультації, що вона не має права на отримання аліментів від свого колишнього чоловіка, хоча і потребує утримання, тому що не отримує пенсії. Однак вона є працездатною, і правила закону про взаємне аліментування подружжя на неї не поширюються. Питання про можливість надавати утримання у кожному конкретному випадку вирішується судом.

У законі особливо підкреслюється право на матеріальне утримання дружини під час вагітності та протягом 3-х років після народження дитини, якщо чоловік в спромозі його надавати, а дружина потребує допомоги.

На підставі ч.2 ст.32 КпШС України один з колишнього подружжя, який потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу. При цьому закон не встановлює причину виникнення непрацездатності одного з подружжя залежно від факту перебування у шлюбі. Один з подружжя може стати непрацездатним після розлучення як внаслідок загальної хвороби, так і досягши пенсійного віку.

Якщо подружжя перебували тривалий час у шлюбних відносинах, суд має право стягнути аліменти на користь одного з колишнього подружжя і в тому випадку коли він досяг пенсійного віку не пізніше 5 років з моменту розірвання шлюбу.

Наприклад, громадянин К. розлучився з громадянкою У., коли останній було 52 роки і вона була працездатна. К. був будівельником, сім'я часто змінювала місце проживання, і У. не мала можливості виробити необхідний для отримання пенсії трудовий стаж. На підставі закону (ч.2 ст.32 КпШС України), по досягненні 55 років (пенсійного віку) У. мала право звернутися до суду з позовом про стягнення з К. аліментів, і цей позов повинен бути задоволений за умови, що колишній чоловік з урахуванням його матеріальних та сімейних умов в змозі буде їх сплачувати.

Обов'язки подружжя по взаємному утриманню не обмежені ніякими строками. Для стягнення аліментів не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним — до шлюбу чи під час перебування в ньому. Більш того, закон захищає права тих осіб, які після довгих років сумісного життя розривають шлюб. У такому випадку було б несправедливим залишати без необхідної підтримки того з подружжя, який протягом тривалого часу віддавав багато зусиль сім'ї, вихованню дітей, домашньому господарству, внаслідок чого не набув необхідного трудового стажу для нарахування пенсії. Саме тому той з подружжя, який користувався працею іншого, зобов'язаний надавати йому матеріальну допомогу.

Закон не передбачає, що слід розуміти під довгим часом шлюбних відносин, тому це питання в кожному конкретному випадку розглядає суд і, як правило, такий строк встановлюється в 15—20 років.

У випадках, коли непрацездатність одного з подружжя виникла внаслідок протиправних дій іншого з подружжя (нанесення побоїв та ін.), присудження засобів на користь потерпілого проводиться не за нормами шлюбно-сімейного права, а за нормами цивільного права (ст.440 ЦК України).

Законом передбачено, що аліменти присуджуються з моменту подання позову. Він може бути пред'явлений як за місцем проживання стягувача аліментів, так і за місцем проживання відповідача. Якщо місце проживання відповідача невідоме, то суд має право винести ухвалу про його розшук, який проводиться органами міліції. Витрати по розшуку суд стягує з відповідача на користь держави.

Розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, визначається судом у частковому відношенні до заробітку (доходу), включаючи вартість натуральних видач з урахуванням матеріального і сімейного становища обох сторін, а також можливості утримання від дітей. При цьому можливість одержання утримання від дітей для одного з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, не звільняє другого з подружжя від сплати аліментів. Врахування сімейного стану означає необхідність визначення розміру аліментів залежно від кількості членів сім'ї у цього подружжя, їх віку, здібності самостійно добувати для себе засоби до існування та утримання себе і інших осіб.

Зміни матеріального чи сімейного становища одного з подружжя, який сплачує або одержує аліменти, можуть значно вплинути на ступінь його забезпеченості засобами до існування. Це дає право зацікавленій особі звертатися до суду з вимогою про зміну розміру аліментів.

У силу ст.35 КпШС України суд може звільнити одного з подружжя від обов'язків утримувати іншого, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги або обмежити цей обов'язок визначеним строком.

Однією умовою такого звільнення є нетривале перебування подружжя в шлюбних відносинах. Законом не встановлено, який шлюб потрібно вважати недовгостроковим. Це з'ясовується судом залежно від конкретних обставин справи, але у всякому разі, судова практика виходить з того, що такий строк не може перевищувати 5 років.

Не створює права на матеріальну підтримку і негідна поведінка в шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги. Сімейні відносини будуються на добровільному шлюбі, взаємній любові та дружбі, повазі всіх членів сім'ї. З цього випливає, що коли один з подружжя не сприяв зміцненню сім'ї, а навпаки, руйнував її, несумлінно ставився до сімейних обов'язків, то покладати на іншого з подружжя обов'язок утримувати його було б несправедливо.

Не виникає права на матеріальну підтримку в тих випадках, коли непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними, токсичними засобами або скоєння ним злочину.

Під час затримання громадянина Н., який скоїв злісне хуліганство, йому були спричинені тілесні ушкодження, внаслідок яких настала інвалідність II групи. Розірвавши шлюб із своєю дружиною, Н. пред'явив до неї позов про стягнення аліментів, тому що в зв'язку з непрацездатністю та нужденністю у нього не було засобів до існування. Рішенням суду в задоволенні цього позову було відмовлено та підкреслено, що в даному випадку непрацездатність Н. виникла в результаті припинення його протиправних дій.

Правила про звільнення одного з подружжя від обов'язків утримувати другого або обмеження цього обов'язку визначеним строком (на розгляд суду) мають бути застосовані судом при розгляді справ по взаємному утриманню як під час перебування подружжя в шлюбі, так і після його припинення.

В силу ст.36 КпШС України право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках:

а) поновлення одного з подружжя, який потребував матеріальної допомоги, в працездатності або коли він перестає потребувати матеріальної допомоги. Таким чином, якщо цей з подружжя стає працездатним або коли він отримує засоби з інших джерел (спадщина, призначення пенсії), які забезпечують його матеріальні потреби, відпаде підстава для стягнення аліментів;

б) вступу до нового шлюбу одного з подружжя, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги.

Питання про припинення прав одного з подружжя на утримання вирішує суд за позовом того з подружжя, з якого стягуються аліменти.

У зв'язку з тим, що строки позовної давності за вимогою про стягнення аліментів не встановлені, з позовом про це (за наявності перелічених вище умов) можна звернутися незалежно від того, який час пройшов з моменту виникнення права на аліменти.