Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
цивильное 1 семинар.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
202.75 Кб
Скачать

1. Поняття приватного права. Право приватне і публічне. Співвідношення понять приватного права та цивільного права

Ще починаючи з римських часів загальновизнаним є поділ права на публічне (jus publicum) та приватне (jus privatum). Вперше такий поділ запропонував Ульпіан (Дигести Юстиніана). Відповідно до нього, приватне право призначалось для врегулювання та охорони сфери приватних інтересів особи, які ґрунтуються на началах юридичної рівності сторін, що обумовлено недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо. Публічне право, в свою чергу, спрямовувалось на регулювання сфери державних та суспільних інтересів, за допомогою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.

Однак із часом, через істотне ускладнення суспільних відносин, такої класифікуючої ознаки, як сфера охоронюваних інтересів виявилось недостатньо. Тому, поряд із цим критерієм, до уваги став братися також і спосіб та характер впливу права на відносини. Тобто, якщо відносини спрямовані на забезпечення державних та суспільних інтересів і їм притаманні субординація (підпорядкування по вертикалі), владно-організаційні та примусові начала, то вони мають характер публічно-правових. Натомість, приватноправовий характер мають суспільні відносини, які не тільки спрямовані на забезпечення приватних інтересів та виникають між юридично рівними суб'єктами, а й ті, які формуються за їх ініціативою та на засадах диспозитивності у виборі поведінки, тобто шляхом координації.

З огляду на специфіку цього навчального посібника, особливу увагу ми приділимо саме розгляду питань приватноправового регулювання та охорони суспільних правовідносин. Приватне право має цілу низку притаманних йому особливостей, зокрема:

1) предметом приватноправового регулювання, переважно, є відносини з належності майна (статики) та його використання (динаміки);

2) ці відносини виникають на підставі автономії волі учасників та за їх ініціативи;

3) ці відносини виникають та існують між юридично рівними суб'єктами, які є самостійними в майновому розумінні.

Аналізуючи розвиток приватного права в Україні, маємо зазначити, що його основою є саме цивільне право, яке найбільш повно ввібрало в себе всі його ознаки та є фундаментом усього приватного права України. При цьому, слід зауважити, що з огляду на багатозначність поняття "цивільне право" задля його докладного та всебічного аналізу ми в подальшому розглянемо його з погляду чотирьох основних напрямків:

• як галузь права;

• як галузь законодавства;

• як науку;

• як навчальну дисципліну.

Однак, попри важливість цивільного права, потрібно визнати, що тією чи іншою мірою ознаки приватноправового регулювання притаманні також і іншим галузям права, які в своїй сукупності становлять українське приватне право. До таких галузей права, насамперед, слід відносити сімейне право, міжнародне приватне право, а також частково земельне право, екологічне право та трудове право. Дискусійним на сьогодні є питання стосовно місця і ролі господарського права в системі приватного права України. Однак господарське право не лише є рудиментом правової системи України, яке спробувало синтетично поєднати в собі органічно несумісні та суперечливі приватноправові та публічно-правові начала, а й істотним гальмом на шляху до розвитку громадянського суспільства та ринкової економіки. Адже в Україні не було жодних передумов до запровадження дуалізму (двоєдиності) у системі приватного права, і таке штучне його розщеплення та внутрішня конкуренція під час застосування правових норм може негативно позначитися на єдності та одноманітності застосування приватноправових норм.

Теоретичне обґрунтування поділу системи права на публічне і приватне сягає ще часів Стародавнього Риму. Саме римські юрис­ти були першими, хто вважав цей поділ природним, оскільки він відображає природні відносини між державою і приватною осо­бою. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що публічне право має відношення до держави (римські юристи не бачили різниці між поняттями «держава» і «суспільство»), а приватне — відби­ває інтереси окремих осіб.

Майже через тисячоліття на Заході відбулася рецепція рим­ського права разом з ідеєю про поділ права на приватне і пуб­лічне. І це було цілком закономірно, оскільки розвиток буржуаз­них ринкових відносин і формування громадянського суспільства об'єктивно викликали до життя ідею відокремлення приватного права і повернення до вчення про приватне і публічне право.

Такий поділ права дістав теоретичну підтримку в працях мис­лителів Західної Європи (Г. Гроція, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є, І. Канта, Г. Гегеля та ін.). Ідея поділу права була ґрунтовно роз­роблена на теренах дореволюційної Російської імперії відомими правознавцями Л. Петражицьким, М. Коркуновим, Г. Шершене-вичем та ін. У тій чи іншій формі вона зберігається і сьогодні. Як­що в континентальній Європі ідея поділу права на публічне і при­ватне набула майже повного визнання, то в країнах англо-сак-сонської правової системи вона підтримується не всіма юристами і трактується по-іншому.

Протягом існування радянської держави офіційна юридична наука негативно ставилась до поділу права на публічне і приватне. Такий підхід був обумовлений ідеологією марксизму-ленінізму. У відомій записці Д. Курбському В. Ленін висловив свою жорстку позицію щодо приватного права. «Ми нічого «приватного», — пи­сав він, — не визнаємо, для нас все в галузі господарства є публічно-правовим, а не «приватним». Звідси — розширити за­стосування державного втручання у «приватно-правові» відноси­ни; розширити право держави скасовувати «приватні» договори; застосовувати до «цивільних правовідносин» нашу революційну правосвідомість...». Ця ідеологія стала основою тотального одер-жавлення всієї правової системи.

Сьогодні, коли визнана і законодавчо закріплена приватна власність, коли Україна взяла курс на ринкові відносини, легалізація приватного права є природною і необхідною для форму­вання громадянського суспільства, стимулювання приватно­підприємницької діяльності. Закономірно, що в юридичній науці відродився і підхід до поділу права на приватне і публічне.

Сутність цього поділу права полягає ось у чому: в кожній сис­темі права є норми, які покликані забезпечувати насамперед загальнозначущі публічні інтереси, тобто інтереси суспільства, дер­жави в цілому, а є норми, які захищають інтереси окремих осіб, перш за все — приватних власників. Тому сфери суспільних відно­син, які пов'язані з державними або приватними інтересами, є предметом регулювання публічного і приватного права. Виходячи цього можна дати і їх визначення.

Публічне право — це сукупність норм, предметом регулю­вання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це пере­дусім норм конституційного, адміністративного, кримінально­го, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріори­тет має воля органів державної влади, котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.

Приватне право — сукупність норм права, предметом регу­лювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання відбувається на засадах ко­ординації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії.

Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демо­кратії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один що­до одного, а більше того, відокремлені від державної влади і тому є «приватними». Однак, і це дуже важливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечу­ються державою як її власні веління. Приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб, якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна вла­да зобов'язана не тільки визнавати, але й захищати.

Між публічним і приватним правом нема неперехідних кор­донів. Вони взаємопов'язані між собою. Ті функції, які вони ви­конують, зрештою відповідають інтересам усіх. Тому приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне по­кликане охороняти і захищати приватні відносини. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Окрім того, в процесі історичного розвитку грані між ними в ряді сфер суспільного і державного життя стираються, ви­никають змішані публічно-правові і приватно-правові відносини (наприклад, з питань соціального, трудового та іншого права). Разом з тим, на сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.

Співвідношення понять «приватне право» і «цивільне право» визначається тим, що цивільне право є найбільш повним відображенням ідей і положень приватного права на національному рівні.

Однак необхідно мати на увазі, що при визначенні такого співвідношення можливі розбіжності.

Так, в країнах, де традиційно прийнято ділити право на приватне і публічне, цивільне право разом з торговельним правом є складовими елементами приватного права (Франція, Німеччина та ін.) Проте, в більшості випадків громадянське право трактується як категорія практично тотожна приватному праву (Нідерланди, Італія, Греція та ін.) При цьому в країнах, які відносяться або відносилися до так званої соціалістичної системи права, сімейні правовідносини зазвичай виокремлюють у самостійну галузь - сімейне право.

В Україні оцінка цивільного права, як приватного права, доцільність виділення поряд з цивільним правом, так званого «господарського права», віднесення сімейних відносин до сфери цивільно-правового регулювання і т.п. продовжує залишатися предметом дискусій.

Значною мірою така ситуація пов'язана з тим, що диференціація зазначених галузей здійснюється в залежності від наявності державних або приватних елементів у регулюванні тієї чи іншої групи відносин.

Прикладом уявлень про таку «комплексності» правового регулювання може бути оцінка відносин, що складаються в області підприємницької діяльності, де при визначенні характеру взаємовідносин підприємців пропонується враховувати необхідність застосування публічно-правових принципів, а для регулювання відносин, що виникають з договорів між приватними особами, використовувати норми приватного права.

Такий підхід, у принципі, можливий, оскільки категорії «приватне право» і «публічне право» є узагальнюючими поняттями, які використовуються для позначення певного типу нормативних масивів, що регулюють відносини між тими чи іншими суб'єктами за допомогою різних засобів і методів. Реальні відносини при здійсненні цих та інших видів діяльності комплексного характеру підлягають регулюванню на засадах приватного або публічного права залежно від їх конкретного змісту.

Разом з тим, з точки зору методологічної та практичної більш виправданим, очевидно, було б формування нового цивільного права України як галузі, яка охоплювала б всю сферу відносин між приватними особами, тобто була б практично тотожною категорії «приватне право». Це дозволило б більш чітко визначити принципи взаємовідносин між такими суб'єктами та забезпечити більш повний захист їх прав та інтересів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.