Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Червоний Ю.С. (ред.) Цивільний процес України.doc
Скачиваний:
121
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать

§ 7. Законна сила судового рішення

Законна сила судового рішення є органічним поєднанням його рис, що обумовлюють стабільність рішення і здатність до здійс­нення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення його строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано (ч. 1 ст. 223 ЦПК).

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інс­танції може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ч. 1 ст. 294 ЦПК).

Законна сила судового рішення — сукупність його правових наслідків, які полягають у неспростовності, виключності, пре юдиційності, виконуваності, загальнообов'язковості.

Неспростовність — це неможливість апеляційного оскаржен­ня рішення, яке набрало законної сили. Отже, після набрання рішенням законної сили у сторін та інших осіб, які брали участь у справі, немає права апеляційного оскарження. Для сулу не­спростовність означає неможливість прийняття апеляційних скарг і апеляційного розгляду справи.

Виключність — це неможливість для сторін, третіх осіб, які беруть участь у справі, та їх правонаступників заявляти, а для суду — приймати та розглядати вимоги, тотожні вимозі, вирі­шеній в ухваленому судом рішенні.

Правило виключності та преюдиційності у вигляді загальної норми сформульовано в ч. 2 ст. 223 ЦПК: «Після набрання рі­шенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав». Значення виключності полягає в тому, що вона позбавляє можливості спе­речатися щодо одного й того самого предмета з одних і тих же самих питань, забезпечуючи стабільність рішення і можливість його виконання.

Преюдиційність становить собою неможливість для сторін, і третіх осіб, які беруть участь у справі, та їх правонаступників оспорювати, а для суду — иеможливість досліджувати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини, що відобра­жені в ухваленому судом рішенні, яке набрало законної сили.

Преюдиційна дія рішення можлива щодо рішення у іншій цивільній, господарській, адміністративній справі та вироку в кримінальній справі. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській чи адміністративній справі, що набрало законної сили, недоказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК). Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постано­ву суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК).

Виконуваність — це можливість примусового виконання судо­вого рішення поза волею зобов'язаної особи. Рішення може бути виконано з моменту набрання ним законної сили, крім випадків негайного виконання (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК).

Виконуваність судового рішення забезпечується також обов'язковістю цього рішення для адміністративних органів, поса­дових осіб, від яких залежить реалізація стороною прав, визнаних за нею рішенням суду. В зазначених випадках при задоволенні вирішенням позову про визнання шлюбу недійсним, позову про скасування усиновлення тощо потрібна реєстрація в органах РАЦСу. У разі визнання рішенням суду за певною особою права на спадщину ця особа вправі звернутися до нотаріальної контори за одержанням свідоцтва про право на спадщину.

У зазначених випадках оформлення та реєстрація правового становища можуть бути здійснені лише після набрання рішенням законної сили.

Така обов'язковість рішень передбачена ч. 1 ст. 14 ЦПК. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.