§ 2. Права та обов'язки представника в цивільному процесі

Представництво в цивільному процесі тісно пов'язане з пред­ставництвом у цивільному праві.

Правовідносини представництва в цивільному праві здебіль­шого передують виникненню правовідносин представництва в цивільному процесі — представництва на підставі договору дору­чення. Навіть у тому випадку, коли повноваження представника в цивільному процесі виникають на підставі усної заяви того, кого представляють (довірителя), занесеної до журналу судового засідання (ч. 6 ст. 42 ЦПК), такій заяві передує усний договір доручення. Водночас цивільне процесуальне представництво відрізняється від представництва в цивільному праві за поняттям представництва, за змістом правовідносин представництва й по­рядком їх здійснення, за метою представництва, за суб'єктами, які можуть бути представниками, за наслідками дій, які вчиняє пред­ставник. Представництво в цивільному праві, як зазначалося, - це правовідношення в силу якого правочини, вчинені представ­ником на підставі й у межах наявних у нього повноважень від імені іншої особи (яку він представляє), породжують, змінюють і припиняють права та обов'язки безпосередньо у особи, яку він представляє. Представництво в цивільному, процесі — це про­цесуальна діяльність представника на підставі наявних у нього повноважень, спрямована на захист суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів особи, яку він представляє, та на сприян­ня суду в ухваленні законного й обґрунтованого рішення. При представництві в цивільному праві представник може вступати у правовідносини із будь-якими су б єктами права, якщо інше не вказано в довіреності. Мстою цивільного процесуального представництва, як зазначалося, є надання правової допомоги особі, яку представляють, і суду. Метою цивільного матеріаль­ного представництва є вчинення представником правочинів від імені особи, яку пін представляє, в силу наявних у представника повноважень, які породжують, змінюють і припиняють цивільні права й обов'язки особи, яку він представляє. При цивільному представництві юридичні дії вчиняє лише представник, а при цивільному процесуальному представництві наряду з представ­ником у процесі може брати участь і особа, яку він представляє та яка може в будь-який момент скасувати процесуальні повно­важення представника'. При представництві в цивільному процесі законний представник може доручити вчинення процесуальних дій іншій особі (ч. 5 ст. 39 ЦПК), тобто має місце подвійне представництво. При цивільному представництві не може бути подвійного представництва. У разі передоручення (ст. 240 ЦК) діє особа, якій представник передав повноваження з вчинення дій із представництва, але немає подвійного представництва. При цивільному представництві повноваження представника визнача­ються змістом договору доручення, на підставі якого видається довіреність (за винятком повноважень опікуна, які визначаються законом); при представництві в цивільному процесі представник може від імені особи, яку він представляє, вчиняти всі процесу­альні дії, які вправі вчиняти особа, яку він представляє (ст. 44 ЦПК). Представником у цивільному процесі може бути лише фізична особа, а представником у цивільному праві можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Представник у цивільному процесі може від імені особи, яку він представляє, виконати будь- які процесуальні дії. У цивільному ж праві не можна вчиняти будь-які дії через представника. Так, не можна здійснити заповіт через представника. Заповіт виражає волю спадкодавця. У тому випадку, коли заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби чи з будь-яких інших причин не може власноруч підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності, а також у присутності нотаріуса заповіт може підписати інша особа (ч. 2 ст. 1247 ЦК). Однак особа, яка підписує заповіт, не є представником спадко­давця, адже ця особа виражає не свою волю, а волю спадкодавця. При представництві ж правочин вчиняє представник, тобто при вчиненні правочину волю виражає представник на підставі наяв­них у нього повноважень. На підставі норм сімейного права не допускається реєстрація шлюбу через представника (ч. 2 ст. 34 СК). Водночас якщо одна із осіб не може через поважні при­чини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу, таку заяву, нотаріально засвідчену, може подати її представник на підставі нотаріально засвідченого повноваження (ч. 3 ст. 28 СК).

Дії представника в цивільному процесі можуть породжувати, змінювати і припиняти цивільні процесуальні права й обов'язки особи, яку він представляє, а дії представника в цивільному праві породжують, змінюють і припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку він представляє.

Представником у цивільному процесі може бути будь-яка особа, що має цивільну процесуальну дієздатність, за винят­ком осіб, указаних у ст. 41 ЦПК. Відповідно до ст. 41 ЦПК не

можуть бути представниками в суді особи, які діють в цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Одна й та сама особа одночасно не може бути представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють само­стійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ч. 2 ст. 40 ЦПК).

Судді, слідчі; прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповід­ного органу, що є стороною або третьою особою у справі, або ж як законні представники (ч. 2 ст. 41 ЦПК). У ч. 1 ст. 40 ЦПК визначено осіб, які можуть бути представниками. Не може також бути представником однієї зі сторін особа, яка відмовилася від повноважень з представництва інтересів іншої сторони у цій самій справі (ч. 5 ст. 44 ЦПК). Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» адвокат не має права при­йняти доручення про подання юридичної допомоги, зокрема, у випадку, коли він у цій справі подає або раніше подавав юридич­ну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, яка звернулася до нього з проханням про ведення справи.

Як зазначалося, представником може бути будь-яка фізична особа, яка наділена цивільною процесуальною дієздатністю і має належним чином оформлені повноваження. Це можуть бути й неповнолітні особи, коли вони згідно зі ст. ст. 34, 35 ЦК та ч. 3 ст. 29 ЦПК, а також ст. ст. 242 — 245 ЦПК набули повної цивіль­ної дієздатності. Слід зазначити, іцо положення ч. 1 ст. 40 ЦПК, відповідно до якого представником у суді може бути особа, яка досягла 18 років, суперечить ст. ст. 34, 35 ЦК, ч. З ст. 29 ЦПК, а також ст. ст. 242 — 245 ЦПК, згідно з якими неповнолітні у певних випадках можуть набувати повної цивільної дієздатності та повної цивільної процесуальної дієздатності.

Представників у цивільному процесі можуть мати сторони, треті особи, особи, які захищають у випадках, передбачених законом, права, свободи та інтереси інших осіб (за винятком про­курора), заявник і боржник у справах наказного провадження, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження (крім справ щодо усиновлення). Юридичних осіб представляють їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням. Слід зазначити, що органи юридич­них осіб не є самостійними суб'єктами права. Тому дії органу юридичної особи треба розглядати як дії самої юридичної особи. Юридичні особи можуть діяти через своїх представників (нап­риклад юрисконсультів чи адвокатів). Територіальні громади діють через представників органів місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представни­ка. Тими, кого представляють, можуть бути учасники цивільних правовідносин. Ними згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.