Глава 4 Сторони в цивільному процесі

§ 1. Поняття та ознаки сторін у цивільному процесі

Сторонами у цивільному процесі є ті, що беруть участь у справі, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права, спір яких щодо охоронюваних законом цивільних суб'єктивних прав чи інтересів має вирішувати суд (ст. 2 ЦК, ст. 30 ЦПК).

Сторони є суб'єктами ймовірного спірного матеріального правовідношення. Але оскільки суд лише в судовому рішенні може дати остаточну відповідь, то до моменту ухвалення рішення він виходить із припущення, що ці особи є суб'єктами спірного матеріального цивільного правовідношення. Тому позивач і від­повідач — це лише ймовірні суб'єкти спірних прав і обов'язків. Позивач — це особа, яка ймовірно має спірне право і звертається до суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав, сво­бод чи інтересів. Відповідач — це особа, яка за заявою позивача ймовірно є порушником його прав, свобод чи інтересів, внаслідок чого притягається за позовом до відповідальності.

Досліджуючи правове становище сторін, необхідно виділити їх основні ознаки. Особиста юридична заінтересованість сторін у цивільній справі має і матеріально-правову, і процесуально правову спрямованість — цс заінтересованість у досягненні позитивного матеріально-правового результату та заінтересованість у можливості участі в процесі. Процесуальний інтерес позивача полягає в одержанні від суду рішення про задоволення позову. Матеріальний інтерес позивача визначається тією матеріально- правовою вигодою, яку йому дасть судове рішення щодо задо­волення позову. Процесуальний інтерес відповідача полягає в одержанні від суду рішення про відмову в задоволенні позову. Матеріальний інтерес відповідача зводиться до підтвердження судовим рішенням відсутності будь-яких його правових обов'язків перед позивачем.

У інтересах сторін ведеться процес; сторони персоніфікують цивільну справу. Це має практичне значення, адже закон забороняє відкривати провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сто­ронами, про той самий предмет і з тих самих підстав (ст. 122 ЦПК). Позивач може й не бути ініціатором процесу, оскільки у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод

та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ст. 45 ЦПК).

Відносини між сторонами набувають офіційно спірного характеру. Суд зобов'язаний урегулювати ці відносини.

Матеріально-правова сила судового рішення поширюється на сторони, а в деяких випадках — на третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ч. 2 ст. 223 ЦПК), у спорах із абсолютних правовідносин — на невизначене коло осіб. Судові рішення, що набрали законної сили, також є обов'язковими для всіх органів державної влади, органів місцево­го самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб і громадян (ст. 14 ЦПК), але тут ідеться про юридичну, а не матеріально-правову силу рішення.

Сторони несуть матеріальні витратн у справі, які складають­ся із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи (ст. 79 ЦПК). Стягнення судових витрат зі сторін обумовлене тим, що справа порушується та розглядається в їх інтересах, усі витрати виникають у зв'язку з їх спором.

Сторони користуються рівними^процесуальними правами. Вони мають право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, здержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засі­даннях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, вдавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитись з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ч. 1 ст. 27 ЦПК).

Крім загальних прав, сторони мають специфічні процесуаль­ні права, обумовлені матеріально-правовою заінтересованістю, зафіксовані в ст. 31 ЦПК.

Позивач вправі протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна зі сторін має право вимагати вико­нання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони (ч. ч. 2, 3, 4 ст. 31 ЦПК).

Із процесуальними правами сторін пов'язані їх процесуальні обов'язки. Для підтвердження своїх вимог або заперечень сторони

зобов'язані подати усі наявні в них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання. Сторони зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ч. ч. 2, 3 ст. 27 ЦПК). Процесуальні обов'язки сторін випливають із ряду інших норм ЦПК (ст. ст. 60, 77 , 80 , 88, 119, 120, 136, 137 та ін.)