Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Червоний Ю.С. (ред.) Цивільний процес України.doc
Скачиваний:
121
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать

§ 2. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійсню­вати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК).

ЦК установлює 3 види дієздатності: часткову, неповну, повну (ст. ст. 31, 32, 34).

Частковою цивільною дієздатністю володіють фізичні особи, які не досягли 14 років, неповною цивільною дієздатністю — фі­зичні особи у віці від 14 до 18 років. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла повноліття — 18 років. У певних випадках повної дієздатності може набувати особа, яка не до­сягла 18-річного віку. Відповідно до ст. 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Та­кож фізична особа набуває повної цивільної дієздатності, якщо вона досягла 16 років і працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю — з моменту державної реєстрації її як підприємця, або записана матір'ю або батьком дитини (ст. 35 ЦК).

Фізична особа, яка набула повної цивільної дієздатності у встановленому ЦК і ЦПК порядку, може бути в ній обмежена або визнана недієздатною.

Відповідно до ст. 36 ЦК законодавець по-новому підійшов до обмеження цивільної дієздатності фізичної особи порівняно з ЦК 1963 р., а саме: якщо особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне ста­новище — суд може обмежити її цивільну дієздатність.

Відповідно до ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Глава 2 розділу IV ЦПК визначає процесуальний порядок розгляду таких справ. Вона передбачає гарантії від незаконно­го і необгрунтованого обмеження правових свобод громадян і регулює розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичних осіб, у тому числі неповнолітніх осіб, про визнання фізичної особи недієздатною, про поновлення цивільної дієздат­ності фізичної особи.

Згідно зі ст. 237 ЦПК справа про обмеження цивільної дієздат­ності особи може бути порушена за заявою членів її сім'ї, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу; про визнання фізичної особи недієздатною — за заявою членів її сім'ї, близьких родичів, незалежно від їх спільного проживання, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу; про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами

або позбавлення її цього права за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальників, органу опіки та піклування.

У законі дано загальний перелік осіб, управомочених подавати заяви до суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною, і він потребує тлумачення сто­совно кожної категорії справ.

Членами сім'ї фізичної особи, щодо якої порушується справа про обмеження її дієздатності або визнання її недієздатною, згідно зі ст. 3 СК вважаються особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Однак право на подання заяви у справах про обмеження дієздатності фізич­ної особи, яка страждає на психічний розлад або яка зловживає спиртними напоями, токсичними або наркотичними речовинами, мають лише ті члени сім'ї, які спільно проживають із цією особою і внаслідок зловживання нею спиртними напоями або наркотичними засобами опиняються в скрутному матеріальному становищі. Пра­цездатний подружжя, який проживає окремо, працездатні батьки або діти, які проживають окремо, не мають права на порушення справи, оскільки поведінка громадянина не може ставити їх у скрутне матеріальне становище. Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦПК спільне проживання не є обов'язковою умовою для звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною.

Право на порушення справи про визнання особи недієздатною внаслідок хронічного стійкого психічного розладу мають батьки, діти, один із подружжя незалежно від того, чи проживають вони спільно з цією особою і чи перебувають на її утриманні, а також інші родичі та непрацездатні утриманці, які проживають із нею однією сім'єю.

Справи про визнання фізичної особи обмежено дієздатною або недієздатною можуть порушуватися за заявою органу опіки та піклування, психіатричного закладу; за заявою наркологічного лікувального закладу можуть бути порушені справи про обме­ження цивільної дієздатності.

Якщо заяву подано іншими особами, суддя, керуючись п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК, має відмовити у відкритті провадження у справі.

Суб'єкти права подання до суду заяви про обмеження цивіль­ної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої осо­би, чи визнання її недієздатною подають заяву до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, — за місцезнахо­дженням цього закладу (ст. 236 ЦПК).

У заяві, крім загальних реквізитів, передбачених ст. 119 ЦПК, мають бути викладені також інші обставини. Так, у заяві про, обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставинами, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими дохо­дами або позбавлення її цього права повинні бути викладені об­ставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 238 ЦПК).

Підготовка до розгляду справ про визнання фізичної особи обмежено дієздатною полягає у витребуванні доказів і виявленні кола осіб, які повинні брати участь у справі. Повинні бути ви­явлені свідки, які можуть дати показання щодо поведінки цієї особи в побуті, громадських місцях, витребувані документи про дохід сім'ї та кількість її членів. Якщо є акти органів внутріш­ніх справ, а також інші матеріали, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами та характеризують матеріальне становище сім'ї, то вони приєд­нуються до матеріалів цивільної справи.

Відповідно до ст. 239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Про обов'язковість проведення експертизи при визнанні особи обмежено дієздатною в цивільному процесуальному законодавстві вказівки немає. Однак її проведення можливе і доцільне тоді, коли у суду є достатньо підстав за медичними даними вважати, що особа страждає на алкоголізм або наркоманію, і тому може бути порушене питання про її примусове лікування.

Достатніми даними про психічну хворобу вважаються до­кументи лікувальних закладів, які підтверджують наявність у громадянина цієї хвороби, перебування його на спеціальному обліку тощо. Неприпустиме призначення експертизи лише на підставі заяви про порушення справи без достатньо обґрунтованих припущень про наявність у громадянина психічної хвороби.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 28 бе­резня 1972 р. № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» вказав, які питання повинні бути поставлені суддею в ухвалі про призначення експертизи, а саме: чи страждає громадянин на психічну хворобу; чи усвідомлює він значення своїх дій і чи може керувати ними.

У виняткових випадках, якщо особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною явно ухиляється від проходження експертизи, вона за ухвалою суду може бути направлена на експертизу в примусовому порядку. Питання про призначення експертизи розглядається в судовому засіданні за обов'язкової участі лікаря-психіатра.

При підготовці до судового розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздат­ною суддя повинен виявити коло всіх заінтересованих осіб. Крім заявників, до участі у справі залучаються представники органу опіки та піклування і в першу чергу сама особа, щодо якої ви­рішується питання про обмеження її дієздатності чи визнання недієздатною. Однак питання про виклик такої особи до суду вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я (ст. 240 ЦК).

У ході судового розгляду справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи суд повинен установити, чи дійсно фізична особа зловживає спиртними напоями, токсичними або наркотичними речовинами і чи ставить вона в зв'язку із цим себе або свою сім'ю в скрутне матеріальне становище. Встановлення лише одного факту зловживання особою спиртними напоями, токсичними або наркотичними речовинами не повинно приво­дити до висновку про необхідність обмеження її в дієздатності. Обмеження цивільної дієздатності допускається лише в тому випадку, якщо внаслідок такого зловживання фізична особа ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне стано­вище (ч. 2 ст. 36 ЦК).

Скрутність матеріального становища сім'ї визначається судом у кожному конкретному випадку. Якщо члени сім'ї мають само­стійний заробіток, то це не може бути безперечною підставою для відмови в обмеженні цивільної дієздатності фізичної особи. Члени сім'ї можуть бути змушені витрачати на її лікування та догляд кошти, що призводить до певних утруднень. У такому випадку особа може бути обмежена в дієздатності.

У ході судового розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнанні її недієздатною внаслідок психічного розладу суд повинен установити, чи дійсно особа страждає стійким або хронічним психічним розладом, чи усві­домлює вона значення своїх дій, чи може керувати ними.

У судовій практиці постало питання про можливість засто­сування щодо цієї категорії справ інституту заміни неналежної сторони належною.

ЦПК не встановлює можливості здійснити заміну неналеж­ного заявника належним, а лише передбачає можливість заміни неналежного відповідача (ст. 33). Тобто інститут заміни неналеж­ного заявника ЦПК не передбачений. Отже, суд, установивши в судовому засіданні, що заяву подано неналежним заявником, розглядає справу до кінця і відмовляє заявнику в задоволенні заявлених вимог як особі, яка не володіє правами та обов'язками у правовідносинах, що виникли.

Розглянувши справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною, суд ухвалює рішення. У резолютивній частині рішення про обмежен­ня цивільної дієздатності зазначається про визнання фізичної особи обмеженою із цивільній дієздатності або про відмову в задоволенні заявлених вимог.

У судовій практиці постало питання про тс, чи необхідно в резолютивній частині судового рішення вказувати, в чому конк­ретно має виявлятися обмеження цивільної дієздатності. В одному випадку рекомендується зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає обмеження дієздатності: у забороні вчинення правочинів щодо розпорядження майном, отримувати заробітну плату, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними. У іншому випадку такі зазначення навпаки приведуть до труднощів у виконанні рішення, і тому в резолютивній частині треба зазначити лише про обмеження фізичної особи в цивільній дієздатності.

Розглядати цс спірне питання можна з урахуванням вимог, які висуваються до судового рішення як до акта правосуддя у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Суть проблеми зводиться до правильного формування резолю­тивної частини рішення з урахуванням вимог щодо його ясності як самостійної вимоги наряду із законністю, обгрунтованістю, повнотою тощо. А крім цього має бути таким, що його можливо реально виконати.

З метою дотримання вимоги ясності судового рішення достат­ньо, як правило, навести формулу ст. 36 ЦК, яка розкриває зміст обмеження дієздатності. Водночас інколи необхідно конкрети­зувати обмеження щодо вчинення певних правочинів фізичною особою, обмеженою в цивільній дієздатності. Правові наслідки обмежено дієздатної особи встановлені ст. 37 ЦК.

Як відомо деякі правочини потребують нотаріального під­твердження та спеціальної реєстрації. Тому за наявності певних об'єктів власності у фізичної особи, обмеженої у дієздатності, в судовому рішенні необхідно зазначити про заборону вчиняти щодо них правочини без згоди піклувальника. Рішення в таких випадках має направлятися органам, управомоченим підтверд­жувати вчинення правочинів або здійснювати реєстрацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦПК суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджа­тися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею піклування або опіку і за поданням органу опіки і піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без до­статньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати (ч. 3 ст. 240 ЦПК).

Законодавство України передбачає підстави і порядок понов­лення цивільної дієздатності особи. У ст. 38 ЦК зазначається, що в разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який від­новив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також у разі припинення зловжи­вання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд поновлює її цивільну дієздатність. Згідно зі ст. 42 ЦК у разі видужання або значного поліпшення психіч­ного стану особи, яка була визнана недієздатною, суд поновлює її цивільну дієздатність і припиняє опіку за заявою опікуна або органу опіки та піклування.

Скасування обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка припинила зловживання спиртними напоями, токсичними або наркотичними засобами речовинами, здійснюється рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.

Поновлення фізичної особи в цивільній дієздатності здій­снюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи, за заявою опікуна або органу опіки та піклування.