Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Червоний Ю.С. (ред.) Цивільний процес України.doc
Скачиваний:
118
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать

§ 2. Предмет, метод, функції і системи цивільного процесуального права України

Як відомо, право поділяється на галузі за предметом і методом правового регулювання. Тому, щоб визначити поняття цивільного процесуального права, необхідно визначити його предмет і метод правового регулювання. У літературі зазначається, що предме­том цивільного процесуального права є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя. Це визначення не можна визнати точним, адже здійснення правосуддя відбувається не лише в цивільних справах, а й у кримінальних. В. Тертишников вважає, що предметом цивільного процесуального права є врегульовані нормами цивільного процесуального права суспільні відносини між судом та іншими учасниками процесуальної діяльності при здійсненні правосуддя у цивільних справах та у зв'язку з реалі­зацією особами суб'єктивних прав та виконанням відповідних обов'язків. М. ІІІтефан зазначає, що цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя у цивільних справах. На думку В. Комарова, пред­метом цивільного процесуального права є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Цс визначення є надто широким

Судовий захист може здійснюватися не лише в порядку цивіль­ного процесу, а й кримінального, господарського. У літературі висловлювались й інші точки зору щодо предмета цивільного процесуального права. Так, на думку ряду вчених, предметом регулювання цивільного процесуального права є діяльність суду та інших учасників процесу Аналогічну точку зору висловлював М. Гурвіч. Однак якщо дотримуватися висловленої думки, то поза сферою правового регулювання цивільним процесуальним правом лишаються цивільні процесуальні правовідносини, що виникають у зв'язку з діяльністю суду та інших учасників про­цесу щодо здійснення правосуддя у цивільних справах та інших категоріях справ, віднесених до компетенції суду в порядку цивільного судочинства. Цивільні процесуальні відносини, як слушно зазначає ряд авторів, — це суспільні відносини, врегу­льовані нормами цивільного процесуального права На думку інших авторів, предметом цивільного процесуального права є охоронні цивільні процесуальні відносини, які складаються з приводу примусового застосування норм матеріального права між різними суб'єктами. Проте в цьому випадку процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу щодо здійснення правосуддя у цивільних справах не є предметом правового ре­гулювання. У дійсності ж ця діяльність урегульована нормами цивільного процесуального права. Крім того, автори наведеної вище точки зору не враховують, що в цивільному процесі роз­глядаються справи не лише позовного провадження, а й справи окремого провадження. Для справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, характерна відсутність спору про право. Метою окремого провадження є встановлення певних юридичних фактів. Предметом судової діяльності у цих справах є охорона прав та інтересів заявника, створення умов для реалізації його особистих і немайнових прав. У справах, що розглядаються в окремому провадженні, суб'єктивні права і законні інтереси заявника не порушені. Суть же охоронних правовідносин, як зазначають автори наведеної точки зору, полягає втому, що вони з'являються тоді, коли порушуються будь-чиї права й законні інтереси М. Треушников вирізняє об'єкт правового регулю­вання норм цивільного процесуального права і предмет цивіль­ного процесуального права. Об'єктом правового регулювання норм цивільного процесуального права є суспільні відносини в галузі судочинства у цивільних справах. Предметом же самого цивільного процесуального права, як вважає М. Треушников, є сам цивільний процес, тобто діяльність суду та інших учасників процесу. Навряд чи можна погодитись із розмежуванням об'єкта та предмета правового регулювання норм цивільного процесуаль­ного права. Вони становлять нерозривне ціле. Більшість авторів говорить про предмет правового регулювання. У зв'язку із цим треба вважати, що цивільне процесуальне право регулює не лише суспільні відносини, що виникають при здійсненні правосуддя щодо цивільно-правових спорів, а й щодо інших категорій справ, віднесених до компетенції суду в порядку цивільного судочинс­тва, а й діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, спрямовану на здійснення правосуддя у цивільних справах, у справах наказного провадження, а також у справах окремого про­вадження, а також суспільні відносини, що виникають у зв'язку із цією діяльністю. Таким чином, цивільне процесуальне право можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють діяльність суду загальної юрисдикції, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу щодо здійснення правосуддя у цивільно-правових спорах, щодо справ наказного, окремого провадження, а також такі, що виникають у зв'язку із цією діяльністю, суспільні відносини щодо розгляду та вирішення зазначених категорій справ.

У літературі з урахуванням того, що захист суб'єктивних цивільних прав здійснюється не лише судом, а й нотаріатом, товариськими судами*, третейськими судами, комісіями з тру­дових спорів (КТС) та іншими органами, яким законом надано право вирішувати цивільні справи, була висловлена думка, що предметом цивільного процесуального права є всі напрями юрис- дикційної діяльності як державних органів, так і громадських організацій із захисту суб'єктивних цивільних прав. Ця точка зору викликала заперечення. Якщо дотримуватись такої теорії, цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути без участі суду тільки, наприклад, за участю третейських судів, КТС, нотаріату. Однак цивільний процес - це діяльність лише судів загальної юрисдикції, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу зі здійснення правосуддя у цивільних справах і сукупність процесуальних відносин, які виникають у зв'язку з цією діяльністю. Тому більшість учених не погодились

із наведеною точкою зору, вважаючи, що об'єднати всі форми захисту суб'єктивних цивільних прав, як зазначає Д. Чечот, теоретично неправильно й практично безперспективно'.

Тож більш правильне положення, відповідно до якого предме­том цивільного процесуального права є діяльність судів загальної юрисдикції, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу зі здійснення правосуддя у цивільних спорах, у справах наказного, а також окремого провадження і ті, що виникають у зв'язку з цією діяльністю, суспільні відносини щодо розгляду вказаної категорії справ.

Метод цивільно процесуального регулювання — це сукупність закріплених у цивільному процесуальному праві способів впливу норм права на суспільні відносини, що регулюються цією галуззю права. Його специфіка виявляється у правовому становищі суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, у особливостях санкцій, що застосовуються, а також у особливостях юридичних фактів. Ме­тод правового регулювання тісно пов'язаний з предметом правового регулювання й визначається ним. Метод цивільного процесуального права також визначається органічним зв'язком цивільного проце­суального права з цивільним матеріальним правом. Без матеріального права цивільне процесуальне право безпред­метне, а без процесуального права норми матеріального не можуть бути примусово здійснені, тобто не мають юридичного захисту і тому не можуть вважатися юридичними нормами. Цивільне право ре­гулює особисті немайнові й майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК). Ці особливості відносин, що регулюються цивільним правом, відбиваються у особливостях цивільного процесуального методу правового регулювання.

Цивільний процесуальний метод правового регулювання є імперативно-диспозитивним методом. Це пояснюється тим, що владні повноваження суду, який здійснює судову владу (ст. б Конституції), поєднуються 3 рівноправ'ям сторін,диспозитивністю їх поведінки, що виявляється в свободі вибору поведінки сторін (ст. ст. 27, 31 ЦПК) та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК). Суть імперативного методу правового регулювання, як зазначав І. Покровський, полягає в тому, що веління виходять від одного єдиного центру, яким є державна влада. Ця влада своїми нормами вказує кожній окремій особі її юридичне місце, її права та обов'язки стосовно цілого державного організму та стосовно окремих осіб. Для диспозитивного ж нача­ла характерним є те, що державна влада принципово утримується від безпосереднього владного регулювання відносин.

Держава не визначає ці відносини від себе й примусово, а лише є тим органом, який охороняє те, що буде визначено ін­шими. У галузі цивільного процесуального права імперативне регулювання виявляється в тому, то суд, як уже зазначалося, наділяється владними повноваженнями. Суд як орган судової влади керує процесом. Інші учасники процесу підкоряються суду. Водночас суд має не лише права, а й обов'язки. Основними правом і обов'язком суду є винесення законного і обгрунтова­ного рішення (ст. 213 ЦПК). Суд також має право й обов'язок вирішувати окремі питання, які виникають у процесі здійснення правосуддя. Певні права та обов'язки мають суди апеляційної та касаційної інстанцій (ст. ст. 303, 307, 308, 309, 310, 312, 333, 335, 336 та інші ЦПК). Імперативний характер має і ряд норм, які регулюють поведінку учасників процесу (ст. ст. 119, 294, 295, 296, 325, 326, 354, 355, 358 та інші ЦПК). Імперативними нормами визначається і правове становище свідків (ст. 180 ЦПК), експертів (ст. 147 ЦПК). Водночас у регулюванні поведінки свідків є й елемент диспозитивності. Так, згідно зі ст. 63 Консти­туції та ст. 52 ЦПК свідок управі відмовитись давати показання у встановлених законом випадках. Є елемент диспозитивності в регулюванні поведінки суду (ст. ст 135, 153, 157, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 294 та інші ЦПК).

Специфіка цивільного процесуального методу правового регулювання виявляється, як було зазначено, у особливостях юридичних фактів, які є підставою виникнення, зміни та припи­нення цивільних процесуальних правовідносин. Цими юридич­ними фактами є процесуальні дії суду, осіб, які беруть участь у справі (рішення і ухвали суду, подання позовної заяви, подання апеляційної, касаційної скарг). Підставою виникнення, зміни й припинення цивільних процесуальних правовідносин може бути і сукупність юридичних фактів — юридичний склад. Так, для відкриття провадження у справі необхідним є подання особою заяви до суду і прийняття її судом до провадження. Події також можуть бути елементом юридичного складу, необхідного для виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних від­носин. Так, однією з підстав зупинення провадження у справі є смерть фізичної особи — сторони у справі, якщо допускається правонаступництво та постановляється відповідна ухвала суду (п. 1 ч. 1 ст. 201 ЦПК). До юридичного складу, що породжує або змінює цивільні процесуальні відносини, може входити і бездіяльність. Так, у разі повторної неявки позивача за викли­ком у судове засідання незалежно від причин суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду (ч. 3 ст. 169 ЦПК). Водночас не усі процесуальні дії є юридичними фактами. Так, не є юридичними фактами пояснення сторін, виступ їх у деба­тах, виступ прокурора та інших осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновок експерта.

Санкції в цивільному процесуальному праві позитивно зобов'язальні. Це — скасування рішень і ухвал суду, винесених із порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального чи процесуального права, примусове припинення неправомірних процесуальних дій, відмова у визнанні дійсною певної проце­суальної дії особи, яка бере участь у справі, що не відповідає закону (подання апеляційної скарги з порушенням установленого законом строку (ст. 294 ЦПК) або з порушенням вимог ст. 295 ЦПК, касаційної скарги з порушенням установленого законом строку (ст. 325 ЦПК) або з порушенням вимог ст. 326 ЦПК, примушування до виконання судових постанов шляхом впливу на майнову сферу правопорушника. Для цивільного процесуального методу, який є імперативно-диспозитивним методом, характерно, що він забезпечується, як слушно зазначає М. Штефан, такими способами впливу на відносини, що регулюються, і поведінку учасників процесу: дозвіл, зобов'язання, заборона і примус.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.