Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Червоний Ю.С. (ред.) Цивільний процес України.doc
Скачиваний:
121
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать

§ 6. Принципи окремого правового інституту — інституту судового розгляду

Як зазначалося, крім загальноправових і міжгалузевих при­нципів існують принципи окремого правового інституту — інс­титуту судового розгляду.

Принцип усності судового розгляду. Розгляд справ проводить­ся усно (ч. 1 ст. 6 ЦПК). Винятки із цього правила визначаються процесуальним законом.

Принцип усності — це закріплена в цивільному процесуаль­ному законодавстві засаднича ідея, суть якої полягає в тому, що всі учасники цивільного процесу виступають перед судом, дають пояснення, показання, надають висновки, висловлюють свої мір­кування в усній формі. Докази у справі підлягають у судовому розгляді усному обговоренню та дослідженню.

Розгляд справи в суді провадиться в усній формі. Частина 1 ст. 173 ЦПК передбачає, що розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засі­дання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. Усність, як зазначає В. Тертишников, потрібна там, де є гласність процесу. Вона сприяє особистому спілкуванню суду зі сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесу, більш глибокому сприйняттю об­ставин справи, дозволяє сконцентрувати процесуальний матеріал у судовому засіданні, своєчасно розглянути справу й ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.

Цей принцип у цивільному судочинстві забезпечує тісне й оперативне спілкування суду з усіма учасниками процесу та інформування їх і громадян, що знаходяться в залі судового засідання, про зміст та мету певних дій суду. В умовах гласності процесу судовий розгляд справляє важливий вплив виховного характеру. Усна форма полегшує й прискорює безпосереднє сприйняття доказів судом та особами, які беруть участь у справі, прискорює сам процес розгляду справи. Усний розгляд робить можливою і полегшує постановку процесуальної діяльності суду під безпосередній контроль осіб, які беруть участь у справі, за­вдяки чому зростає відповідальність суду за належне виконання завдань цивільного судочинства.

Усність не виключає здійснення багатьох процесуальних дій у письмовій формі.

Позовна заява подається у письмовій формі (ст. 119 ЦПК). Подаються у письмовій формі заяви про видачу Судового наказу (ст. 98 ЦПК) та про відкриття провадження у справах окремого про­вадження. Мирова угода між сторонами укладається також у пись­мовій формі. Рішення суду ухвалюється у письмовій формі (ст. 209 ЦПК). У письмовій формі також подаються апеляційна та касаційна скарги (ст. 295, ст. 326 ЦПК). Рішення та ухвали суду апеляційної і касаційної інстанцій також постановлюються у письмовій формі. Згідно зі ст. 181 ЦПК свідок, даючи показання, може користуватися записами в тих випадках, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Ці записи подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

Таким чином, говорячи про співвідношення усної й письмової форм у цивільному процесі, можна констатувати, що письмові матеріали при розгляді справи відіграють подвійну роль. З одного боку, вони є об'єктом для усного судомовлення (вони проголошу­ються). Матеріали, викладені письмово, можуть мати значення для справи лише в тому випадку, якщо їх зміст буде доведено до відома суду та осіб, які беруть участь у справі, в усній формі.

Із іншого — вони є важливим засобом закріплення всього процесу, що проходить в усній формі.

Матеріали усного судомовлення фіксуються в журналі судо­вого засідання (ст. 198 ЦПК) і за допомогою звукозаписуваль­ного технічного засобу (ч. 1 ст. 197 ЦПК). Це не є винятком із принципу усності.

Таким чином, не може бути сумнівів у тому, що принципом усності краще забезпечується збирання відомостей, необхідних для винесення правосудного рішення. На відміну від опосеред­кованих відомостей суд внаслідок прямого й усного обговорення дій і показань учасників процесу, свідків, експертів, а також інших осіб, які беруть участь у справі, має можливість отримати об'єктивну картину щодо фактів, які стверджуються, та обставин, які досліджуються. Тим самим принцип усності сприяє реалізації принципу об'єктивної істини.

Принцип безпосередності судового розгляду. Принцип безпо­середності судового розгляду визначає порядок дослідження та сприйняття матеріалів цивільної справи судом. Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 159 ЦПК суд першої інстанції зобов'язаний безпосе­редньо дослідити докази у справі. Справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку.

Порушення вимог принципу безпосередності тягне скасування рішення суду і передачу справи на новий розгляд. Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 311 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує рішення у справі з направленням її на новий розгляд, якщо, зокрема:

  1. справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

  2. рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розгля­дав справу. Аналогічні підстави для скасування рішення суду й передачі справи на новий розгляд касаційною інстанцією пере­дбачені в ч. ч. 1, 2 ст. 338 ЦПК. Принцип безпосередності, як зазначає М. Треушников, визначає засоби і методи сприйняття судом доказів у справ.

Цей принцип стосується й доказової діяльності, спрямованої на встановлення істинності фактів, необхідних для вирішення справи. Він включає наступні вимоги:

а) суд зобов'язаний обґрунтовувати рішення лише тими до­казами, які були досліджені в судовому засіданні, адже лише в такому разі рішення може бути обгрунтованим;

б) при дослідженні обставин справи суд має отримати ві­домості з безпосереднього джерела. Суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази: заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показан­ня свідків, висновки експертів, ознайомитись із письмовими та оглянути речові докази. Саме за такої умови безпосереднього сприйняття необхідних суду відомостей може бути забезпечена істинність рішення;

в) суд має прагнути застосування так званих первинних до­казів, які утворилися під безпосередньою дією певних фактів (наприклад, свідок особисто бачив певні події). Принцип без­посередності вимагає використання первинних доказів, але це не означає, що вони завжди «кращі» доказів похідних. Подібна точка зору призвела б до відновлення теорії формальних доказів, що була притаманна феодалізму. Водночас слід мати на увазі, що інколи безпосереднє сприйняття фактичних даних судом, що розглядає справу, неможливе або ж недоцільне. Принцип безпо­середності не забороняє використання похідних доказів, якщо немає первинних або їх отримання ускладнене. Для подібних ви­падків цивільний процесуальний закон передбачає певні винятки з принципу безпосередності. Так, суд, що розглядає справу, у разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної під­судності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу (ч. ч. 1, 4 ст 132 ЦПК). Свідок може бути допитаний судом у місці його

перебування, якщо внаслідок хвороби, віку, інвалідності чи з інших поважних причин не може з'явитися за викликом суду, який розглядає цивільну справу. У таких випадках суд отримує відомості про факти не з першоджерела, а з відповідних про­токолів, оголошених у судовому засіданні. Винятком із цього принципу є й різного роду випадки забезпечення доказів: допит свідків, призначення експертизи, витребування і огляд пись­мових та речових доказів до пред'явлення позову (ч. З ст. 133 ЦПК) чи до розгляду справи по суті. У цьому випадку суб'єктом безпосереднього сприйняття є суддя, навіть якщо справу буде розглянуто колегіально судом;

г) вимога до складу суду, полягає в тому, що в разі колегіаль­ного розгляду справи склад суду від початку й до закінчення роз­гляду справи має бути незмінним. При одноособовому розгляді справи вона має бути розглянута від початку й до кінця одним суддею. Лише судді, які брали участь у дослідженні обставин справи, можуть брати участь в ухваленні підсумкового процесу­ального документа — рішення чи ухвали. Якщо клопотання про відвід судді (суддів) задоволено або суддя (чи один із суддів) вибуває з процесу з іншої причини (хвороба, відрядження тощо), розгляд справи треба починати спочатку.

Таким чином, у силу принципу безпосередності рішення суду має ґрунтуватися на доказах, отриманих безпосередньо із джерел, іцо володіють відомостями, перевіреними в судовому засіданні.