Глава 1 Цивільне процесуальне право України як галузь права. Поняття цивільного процесу за законодавством України. Предмет, метод і функції цивільного процесуального права України

Цивільне процесуальне право регулює діяльність суду та інших учасників цивільного процесу зі здійснення правосуддя у цивільно-правових спорах, у справах наказного провадження та у справах особливого провадження, а також суспільні відносини, що виникають у зв'язку з цією діяльністю, тобто цивільне судо­чинство. Тому перш ніж характеризувати цивільне процесуальне право треба дати поняття цивільного процесу.

§ 1. Поняття цивільного процесу. Поняття та види проваджень у цивільному процесі. Стадії цивільного процесу

Поняття цивільного процесу тісно пов'язане з правом на судо­вий захист. Частина 1 ст. 55 Конституції проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». У ч. 1 ст. 124 Конституції передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Стаття 16 ЦК передбачає захист цивільних прав та інтересів судом. Судовий захист прав та інтересів суб'єктів права здійснюється у певному встановленому законом порядку. Одним із способів здійснення судового захисту прав та інтересів суб'єктів права є розгляд справ у цивільному процесі. Зі ст. 15 ЦПК випливає, що в цивільному процесі розглядаються справи щодо захисту порушених, невиз­наних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів, що виникають із цивільних, сімейних, житлових, земельних, трудових та інших правовідносин, а також справи наказного провадження і справи окремого провадження. У зв'язку з відкриттям провадження у цих справах, провадженням у справах до судового розгляду цих справ, судовим розглядом цих справ, перевіркою законності та обгрунтованості рішень та ухвал у цих справах в апеляційному та касаційному порядку, у зв'язку з винятковими і нововиявленими обставинами виникають цивільні процесуальні правовід­носини між учасниками процесу. Спрощений порядок судового провадження встановлено для розгляду справ про видачу судо­вого наказу (наказне провадження). У цьому виді провадження передбачено лише відкриття провадження у справі й елемент стадії судового розгляду — видача судового наказу. Діяльність учасників процесу відбувається у певному встановленому законом порядку. Тому цивільний процес — це сукупність процесуальних дій суду та осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасників процесу, що відбуваються у встановленому законом порядку, та тих , що виникають у зв'язку з цими діями, процесуальних правовідносин, пов'язаних із здійсненням правосуддя щодо цивільно-правових спорів, у справах наказного провадження і у справах окремого провадження. Д. Чечот вважає, що поняття судове провадження з поняттям цивільний процес. Із цим твердженням навряд чи можна погодитись. Сам Д. Чечот визнає, що існує конституційне, цивільне, адміністративне і кримінальне судове провадження. М. Треушников зазначає, що предметом цивільного процесу є конкретні цивільні справи .

Розгляд справ у порядку цивільного процесу є одним із засобів здійснення судової влади (ст. 6 Конституції України). У цивіль­ному процесі, як зазначено в ст. З ЦПК, здійснюється захист суб'єктивних прав, охоронюваних законом інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, а також, як випливає зі ст. 2 ЦК, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права в судах загальної юрисдикції. Водночас завданням розгляду справ у цивільному процесі є не лише захист, а й охорона прав та інтересів фізичних осіб — справи окремого провадження.

Треба розрізняти охорону й захист суб'єктивних прав. Під охороною суб'єктивних прав розуміють правове регулювання суспільних відносин з метою забезпечення їх нормального роз­витку.

Під захистом слід розуміти сукупність процесуальних за­ходів, що вживаються в зв'язку з порушенням, невизнанням чи оспорюванням суб'єктивних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів цивільного права та спрямовані на захист або відновлення суб'єктивних цивільних прав і особистих майнових та нсмайнових інтересів їх володільців. Треба зазначити, що захист суб'єктивних цивільних прав та інтересів здійснюється не лише судом (ст. 16 ЦК), а й у адміністративному порядку — Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим чи органами місцевого самоврядування (ст. 17 ЦК). Захист суб'єктивних цивільних прав можливий також нотаріу­сом (ст. 18 ЦК). Особа має також право на самозахист свого суб'єктивного права (ст. 55 Конституції) і права іншої особи від порушень і протиправних посягань (ст. 19 ЦК). Переважною формою захисту суб'єктивних прав, як це випливає зі ст. 124 Конституції, є судова форма захисту. Як зазначалося, цивільний процес — цс сукупність процесуальних дій суду, інших осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасників процесу, що здійснюється у встановленому законом порядку, та тих, що виникають у зв'язку із цими діями, процесуальних правовідно­син, пов'язаних зі здійсненням правосуддя у цивільних справах. Як зазначає Д. Чечот, для процесуальних дій характерними є такі риси:

1. зміст і форма процесуальних дій визначаються законом. Так, форма і зміст позовної заяви мають відповідати вимогам ст. 119 ЦПК, а заяви про видачу судового наказу — вимогам ст. 98 ЦПК; порядок прийняття рішень і постановлення ухвал судом першої інстанції мають відповідати вимогам ст. 209 ЦПК; зміст рішення суду першої інстанції має відповідати вимогам ст. 215 ЦПК; форма і зміст заяви про апеляційне оскарження і апеляційної скарги мають відповідати вимогам ст. 295 ЦПК, а форма і зміст касаційної скарги мають відповідати вимогам ст. 326 ЦПК тощо;

2. існує певна послідовність процесуальних дій. Так, не можна подати апеляційну скаргу, якщо немає рішення чи ухвали пер­шої інстанції (ст. 294 ЦПК); не можна також подати касаційну скаргу, якщо справа не була розглянута в апеляційному порядку (ст. 324 ЦПК); існує також певна послідовність у проведенні судового засідання (ст. ст. 163-168, 171, 172, 173, 176, 177, 192, 193, 194, 195 ЦПК) і у допиті свідків (ст. 180 ЦПК).

Відповідно до ч. 3 ст. 15 ЦПК у цивільному процесі треба вирізняти 3 види судового провадження: позовне, наказне і окреме. У літературі висловлювалось заперечення проти поділу цивільного процесу на 3 види судового провадження. Цс запе­речення обґрунтовується тим, що поділ цивільного процесу на види проваджень суперечить закріпленому в законі положенню про єдність цивільного процесу. Із цим запереченням навряд чи можна погодитися. Галузі права поділяються на підгалузі, інститути права. Проте це не спростовує положення про єдність певної галузі права.

Водночас В. Комаров зазначає, що цивільне процесуальне право складається з підсистем різних рівнів: правових норм, що групуються в інститути і утворюють об'єднання інститутів, які в свою чергу складають комплекси та підгалузі права.

Поділ цивільного процесу на 3 види судового проваджен­ня передбачено ч. З ст. 15 ЦПК, що пов'язано зі специфікою матеріально-правового характеру справ, які розглядаються в кожному з видів проваджень, і ця специфіка обумовлює проце­суальні особливості їх розгляду. Види проваджень, які існують у цивільному процесі, відрізняються один від одного за об'єктом процесуальних правовідносин, що виникають у кожному з видів проваджень, за суб'єктами них процесуальних правовідносин, за змістом процесуальних правовідносин та за іншими ознаками.

Для позовного провадження характерною є наявність спору щодо права цивільного. У позовному провадженні беруть участь 2 сторони — позивач і відповідач, між якими існує спір, що розглядається судом. У позовному провадженні можуть брати участь співучасники, треті особи. Підставою для порушення позовного провадження є подача позовної заяви та прийняття її судом. Відносини між сторонами регулюються притаманним цивільному праву методом рівності.

Для наказного провадження характерною є відсутність спору щодо права. Судовий наказ є особливою формою судового рішен­ня про стягнення з боржника грошових коштів або витребуван­ня майна за заявою особи, якій належить право витребування. У справах цієї категорії немає позивача і відповідача, а є стягувач, якому належить право витребування, і боржник. Підставою для порушення справ цієї категорії є подача заяви про видачу судового наказу.

Для справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, характерним є те, що при розгляді них справ немає спору щодо права. Мстою розгляду справ окремого провадження є встанов­лення певних юридичних фактів. У справах цієї категорії немає позивача і відповідача, а є заявник і орган (особа), що дає висновок чи пояснення у справі. Підставою для порушення справ окремого провадження є подача заяви і прийняття заяви судом.

Розгляд справ у цивільному процесі послідовно проходить ряд етапів, які називаються стадіями цивільного процесу. Під стадією цивільного процесу розуміють сукупність процесуальних дій, об'єднаних певною процесуальною мстою. У цивільному процесі є такі стадії:

а) відкриття провадження у справі. Момент відкриття прова­дження у справі залежить від дій зацікавленої особи (позивача, стягувана, заявника) та від дій судді — прийняття позовної заяви, заяви Суддя у визначених законом випадках може за­лишити позовну заяву без руху (ч. 1 ст. 121 ЦПК), відмовити в її прийнятті (ч. 2 ст. 122 ЦПК) або повернути її (ч. 2 і ч. З ст. 121 ЦПК);

б) провадження у справі до судового розгляду. На стадії провадження у справі до судового розгляду суддя вчиняє ряд процесуальних дій, указаних у главі 3 розділу ІІІ ЦПК. Про­цесуальні дії вчиняє не лише суддя, а й сторони, інші особи, що беруть участь у справі На цій стадії процесу проходить попереднє судове засідання за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Попереднє судове засідання має бути призначене протягом 1 місяця з дня відкриття провадження у справі (ст. 129 ЩІК).

Процесуальні дії, які вчиняються при проведенні попереднього судового засідання, вказані в ст. 130 ЦПК;

в) судовий розгляд. Це — центральна стадія процесу, на якій справа завершується її вирішенням по суті;

г) перегляд судових рішень та ухвал в апеляційному порядку. Введення цієї стадії відповідає п. 8 ст. 129 Конституції. Апеляцій­ні загальні суди діють у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, також діють апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських сил України. За необ­хідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, юрисдикція яких поширюється на кілька районів області. В апеляційних судах утворюються судо­ві палати. У складі загальних апеляційних судів утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у складі: судової палати у цивільних справах; судової палати у криміналь­них справах; військової судової палати (п.п. 2, 5, 6 ст. 25 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»). Суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обгрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК);

ґ) перегляд рішень і ухвал у касаційному порядку. Судом ка­саційної інстанції є Верховний Суд України (ст. 47 Закону «Про судоустрій України»). У касаційному порядку перевіряється законність та обгрунтованість рішень і ухвал суду, що набрали законної сили. Закон «Про судоустрій України» в п. З ч. 2 ст. 18 і ст. ст. 32, 33 передбачав як касаційну інстанцію Касаційний суд. Однак Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 11 грудня 2003 р. № 20-рп/2003 визнав, що створення Касаційного суду не відповідає ст. ст. 125, 131 Конституції України;

д) перегляд рішень у зв'язку з винятковими обставинами Судові рішення в зв'язку з винятковими обставинами можуть бути переглянуті після їх перегляду в касаційному порядку в разі їх оскарження з мотивів, указаних у ст. 354 ЦПК. Справа при перегляді рішення в зв'язку з винятковими обставинами розглядається, як правило, колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності двох третин її складу (ст. 357 ЦПК);

е) рішення і ухвали суду, які набрали законної сили, а також судові накази у зв'язку з нововиявленими обставинами перегля­даються судом, що їх постановив (ст. 363 ЦПК).

Перелічені стадії цивільного процесу, як правило, йдуть одна за одною. Конкретна судова справа може й не пройти всіх стадій цивільного процесу. Вона може закінчитися на стадії проваджен­ня у справі до судового розгляду, якщо між сторонами буде укла­дена угода про передачу спору на вирішення третейським судом. У такому разі суд на попередньому судовому засіданні виносить ухвалу про залишення заяви без розгляду (ч. 5 ст- 130 ЦПК). Справа може також закінчитися на стадії судового розгляду, адже не завжди судове рішення оскаржується. До стадій цивільного процесу в літературі також відносять виконавче провадження'. У зв'язку з прийняттям законів України від 24 березня 19.98 р. «Про державну виконавчу службу» і від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» була висловлена й інша думка, згідно з якою виконавче провадження є не стадією цивільного процесу, а самостійним видом провадження, що перебуває поза рамками цивільного судового провадження, а відносини, що виникають у зв'язку з виконанням рішень юрисдикційних органів, є предметом регулювання самостійної галузі права — виконавчого права³. У зв'язку з прийняттям означених законів виконавче провад­ження слід визнати самостійним видом провадження. Однак у ЦПК є розділи VI, VII і VIII, які регулюють ряд питань щодо виконання судових рішень. Закон «Про виконавче провадження» також передбачає ряд питань, вирішення яких при виконанні судових рішень покладається на суд. Крім того, якщо виконавче провадження відмежувати від цивільного процесу, то рішення, що набрало законної сили, за позовами щодо присудження не матимуть такої ознаки, як виконуваність. Тому цивільний процес пов'язаний із виконавчим процесом. Водночас вико­навче провадження пов'язане з господарським, кримінальним, адміністративним процесом. Крім того, відкриття виконавчого провадження можливе у зв'язку з посвідченням комісії з трудових спорів. Тому виконавче провадження не можна вважати стадією цивільного процесу.

Діяльність суду та інших учасників процесу зі здійснення правосуддя у цивільних справах і за іншими категоріями справ, що віднесені до компетенції суду в порядку цивільного судового провадження, відбувається у певній процесуальній формі. Під процесуальною формою треба розуміти встановлений цивільним процесуальним правом порядок розгляду й вирішення цивільних справ та інших категорій справ, віднесених до компетенції суду в порядку цивільного судового провадження. Встановлений цивільним процесуальним правом порядок розгляду й вирішен­ня цивільних справ та інших категорій справ судами загальної юрисдикції можна охарактеризувати як сукупність таких, що взаємодіють між собою, позитивних вимог, дозволів і заборон, які створюють відповідну спрямованість правового регулювання. Так, ст. 119 ЦПК передбачено певні вимоги щодо змісту і фор­ми позовної заяви, ст. ст. 209, 213, 214 і 215 -- щодо форми та змісту судового рішення; ст. 210 - щодо змісту ухвали суду, яка постановляється як окремий документ у нарадчій кімнаті, ст. 295 — щодо форми і змісту заяви про апеляційне оскаржен­ня і апеляційної скарги тощо. Стаття 31 Ц1ІК передбачає ряд дозволів сторонам при вчиненні процесуальних дій. Дозволи в діях суду передбачені в ст. ст. 169, 202, 217 та інших ЦПК. Заборони передбачені в ч. 1 ст. 121, ст. ст. 294, 325 та інших ЦПК. Д. Чечот зазначає, що суттєвою рисою цивільної процесу­альної форми є система вимог, закріплених нормами цивільного процесуального права. Як зазначалося вище, зміст цивільної процесуальної форми складається не лише із системи вимог, а й із дозволів та заборон.