§ 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідні певні передумови. До них, як правило, відносять 1) норми цивільного процесуального права; 2) процесуальна правоздатність; 3) юридичні процесуальні факти. Деякі автори виділяють ще наявність між суб'єктами цивільного процесу матеріальних правовідносин, а також підвідомчість справи суду. Однак, хоча вказані передумови і є обов'язковими для розгляду самої цивільної справи, у подальшому вони не завжди необхідні для виникнення процесуальних правовідносин. Наприклад, суд відмовив у прийнятті позовної заяви та у відкритті проваджені у справі з тих підстав, що справа непідвідомча суду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК). У такому випадку на ухвалу суду про відмову у відкритті провадження у справі можна подати апеляційну скаргу (п. 4 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Норми цивільного процесуального права — це загальні правила поведінки, сформульовані як владні веління, спрямована на врегулювання відносин, які складаються у зв'язку зі здій­сненням правосуддя у цивільних справах. Норми цивільного процесуального права мають загальний характер, у них здобуває вияв загальний варіант взаємної поведінки суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, який найповніше відповідає інтересам здійснення правосуддя. Вони визначають не лише права та обов'язки учасників цивільних процесуальних правовідносин, а й способи та порядок їх реалізації.

Цивільна процесуальна норма як загальне правило поведінки звернута до суду, до осіб, які беруть участь у справі, та до інших учасників процесу. Вона дозволяє окреслити межі поведінки не одного конкретного суб'єкта, а всіх, хто звертається до суду і стає учасником процесу.

Цивільні процесуальні норми, що виступають як передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин, мають такі специфічні ознаки: 1) встановлюються лише державою; 2) є загальнообов'язковими; 3) мають загальний характер; 4) регулю­ють суспільні відносини лише в галузі здійснення правосуддя у цивільних справах, у справах наказного і окремого проваджен­ня судом загальної юрисдикції; 5) забезпечуються можливістю застосування державного примусу і процесуальних заходів, не пов'язаних із державним примусом (наприклад скасування судом заходів забезпечення позову (ще недоданого) у разі несвоєчасного подання заявником відповідної позовної заяви — ч. 7 ст. 154 ЦПК); 6) мають за мету забезпечення правильного і своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ, віднесених законом до відання суду загальної юрисдикції.

Положення про те, що норми цивільного процесуального права є передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідно­син, має глибокий практичний зміст. Для виникнення будь-якого цивільного процесуального правовідношення необхідна наявність норми права, яка передбачає дане правовідношення. Це випливає із закріпленого цивільним процесуальним законодавством дозвільного способу правового регулювання цивільних процесуальних відносин та має принципове значення для законності судової діяльності.

Передумовою виникнення цивільних процесуальних пра­вовідносин прийнято вважати процесуальну правоздатність або процесуальну правосуб'єктність.

Крім того, такими передумовами є юридичні факти. Юридич­ні факти — передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові на­слідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним

законодавством. Ці дії різноманітні й вчиняються в міру руху цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання позовної за­яви, її прийняття суддею, вступ у справу третіх осіб, залучення до справи інших осіб, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення зацікавлених осіб про день роз­гляду справи, відмова від позову, укладення сторонами мирової угоди тощо). Однак не всі процесуальні дії є юридичними фак­тами, наприклад самі показання свідків не є юридичним фактом, хоча є певною процесуальною дією свідка.

У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів відноситься і бездіяльність учасників цивільного процесу. Процесуальна бездіяльність — це невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесуального права. Ре­зультатом невиконання передбачених законом процесуальних обов'язків є, як правило, заходи процесуального примусу, які мають у цивільному процесі обмежений характер, наприклад привід свідка (ст. 94 ЦПК). Однак бездіяльність сама не поро­джує процесуальне правовідношення, воно лише є підставою для вчинення дій учасниками процесу.

Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає в тому, що події, як і бездіяльність, самі по собі не зумовлюють процесуальних наслідків, вони можуть бути елементами юридичного складу, який є підставою виникнення, зміни і припинення процесуальних правовідносин. Наприклад, факт смерті однієї зі сторін не може зумовити зупинення про­вадження у справі. Провадження у цивільних справах у такому випадку зупиняється внаслідок дії суду — ухвали про зупинення провадження у цивільній справі (ст. 201 ЦПК), тобто необхідний юридичний склад, елементами якого є смерть особи, можливість правонаступництва і відповідна ухвала суду.

Залежно від наявних умов, з якими законодавець пов'язує ті або інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Якщо юридичним фактом є одна умова, то це - простий юридичний факт: наприклад залучення судом належного відповідача або іншого співвідповідача (ст. 33 ЦПК), виклик свідків та інших осіб (ст. 74 ЦПК) та інші. Але найчастіше в цивільному процесі зустрічаються складні юридичні факти. Для відкриття провадження у справі та виникнення правовідносин, наприклад між позивачем і судом першої інстанції, необхідно вчинити дві дії: позивач має пред'явити позовну заяву, а суддя - прийняти її до провадження. Такий юридичний факт прийнято називати юридичним складом. Причому такі дії (бездіяльність) у складних юридичних фактах (юридичних складах), як правило, вчиняються у суворо визначеному порядку.

У юридичних складах із таким послідовним накопиченням фактів останнім, «завершальним» фактом завжди є факт-дія. У ряду фактів у складах указаного кшталту факт-подія не може бути завершальним фактом, після нього завжди має йти факт-дія. Це — особливість юридичних складів у цивільних процесуальних правовідносинах.

Зрештою, для юридичних процесуальних фактів характерне те, що закон у деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи іншої дії, а також її документальне оформлення. У цьо­му випадку вимога щодо форми, документального оформлення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то передбачені законом процесуальні наслідки не настають.

На думку деяких авторів, крім передумов, для виникнення процесуальних правовідносин необхідні підстави і привід. Під під­ставами розуміють факти, через які виникає процес (пред'явлення позову, подання заяви чи скарги залежно від виду провадження). Під приводом розуміють необхідність захисту порушених, невизна­них або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у справах позовного провадження і необхідність встановлення наявності чи відсутності певних обставин — юридичних фактів у справах окремого про­вадження. Проте, хоча вищезазначені ознаки виникнення процесу­альних правовідносин і є обов'язковими в деяких випадках, для більшості процесуальних правовідносин їх не вимагається. Крім того, необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюва­них прав, свобод чи інтересів є не приводом, а загальним об'єктом цивільних процесуальних правовідносин (ст. 1 ЦПК).