§ 4. Міжгалузеві принципи

Принцип здійснення правосуддя лише судом. Як уже зазна­чалося, міжгалузеві принципи — це принципи, які притаманні ряду галузей права. Відповідно до ст. 124 Конституції, ст. ст. 15, 107 ЦПК і ст. 5 Закону «Про судоустрій України» правосуддя в Україні здійс­нюється виключно судами.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі та суспільстві. Це означає, що всі суспільні відносини, врегульовані нормами права, у разі виникнення спору можуть бути предметом судового розгляду.

Згідно з ч. 4 ст. 124 Конституції, ч. З ст. 5 Закону «Про судо­устрій України» народ безпосередньо бере участь у здійсненні пра­восуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їх громадянським обов'язком. Відповідно до ч. 2 ст. 18 ЦПК у випадках, передбаче­них ЦПК, цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді та двох народних засідателів, які користуються при здійсненні правосуддя всіма правами судді.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функ­цій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність (ч. 2 ст. 5 Закону «Про судоустрій України»).

Мстою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і сво­бод громадян, прав та законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України (ч. 1 ст. З Закону «Про судо­устрій України»).

Принцип рівності усіх учасників пронесу перед законом і судом. Відповідно до п. 2 ч. З ст. 129 Конституції, ст. 5 ЦПК, ст. 7 Закону «Про судоустрій України» правосуддя у цивільних справах здійс­нюється па засадах рівності перед законом і судом усіх учасників процесу незалежно від їх етнічного та соціального походження, раси, кольору шкіри, статі, мови, політичних, релігійних та інших переконань, характеру занять, місця проживання та інших ознак. Наведене положення тісно пов'язане із принципом демократизму, одним із проявів якого є свобода й рівність усіх людей у своїй гідності та правах (ст. 21 Конституції), а також рівність прав, свобод і обов'язків іноземних громадян та осіб без громадянства за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжна­родними договорами України (ст. 26 Конституції).

Принцип рівності всіх учасників процесу перед законом і судом не означає, що всі учасники процесу мають рівні проце­суальні права й обов'язки. Цей принцип виявляється в тому, що всі учасники цивільного процесу, які мають рівне процесуальне становище, мають рівні процесуальні права й обов'язки. Так, сторони в цивільному процесі мають рівні процесуальні права й обов'язки, свідки мають рівні процесуальні права й обов'язки тощо. Водночас різні процесуальні права й обов'язки у сторін і у прокурора в тому разі, коли прокурор бере участь у справі; у сторін і третіх осіб; у сторін і свідків; свідків і експертів тощо.

Це положення виражає ще один аспект принципу рівності: необхідність застосування однакових стандартів прав і обов'язків до всіх осіб, які мають рівне становище в цивільному процесі.

Усі учасники процесу також рівні перед законом і судом. Тобто обов'язок дотримуватись закону, його виконувати, право використовувати закон у своїх інтересах, а також юридична від­повідальність перед законом за його порушення є рівними для всіх громадян. Не може бути винятків із цього правила з огляду на будь-які заслуги особи, її соціальний статус тощо.

Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону. Згідно з ч. 1 ст. 129 Конституції і ст. 14 Закону «Про судоустрій України» при здійсненні правосуддя судді незалежні й підкоря­ються лише закону. Судді вирішують справи на основі закону в умовах, що виключають сторонній вилив на них.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування і їх посадові та службові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.

Втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, збері­гання, використання і поширення інформації усно, письмово чи у інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вилинути на неупередженість суду забороняються й тягнуть передбачену законом відповідальність.

Суддям забезпечується свобода неупсредженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, яке грунтується на вимогах закону.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпе­чуються:

а) особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності і звільнення суддів;

б) недоторканністю та незмінюваністю суддів;

в) порядком здійснення судочинства, встановленим процесу­альним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

г) відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановле­ною законом;

д) незалежним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів;

с) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

є) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Цей принцип має важливе значення як загальний принцип судочинства, закріплений, відповідно, чинним законодавством про судоустрій, статус суддів.

За своїм змістом норма має подвійне значення. Вона забороняє будь-які обмеження й сторонній вплив (примушування, пряме чи непряме втручання тощо) з чийого б не було боку, у тому числі органів законодавчої і виконавчої влади, посадових осіб, громадських організацій, партій, рухів, колективів і окремих громадян на процесуальну діяльність професійних суддів.

При вирішенні конкретних справ судді є незалежними також від вищестоящих судів, слідчих органів, прокурорів та від вис­новків і думки кожного з учасників судового пронесу.

Таким чином, у цілому принцип незалежності суддів при здій­сненні правосуддя наділяє їх правом самостійності у провадженні процесуальних дій й одночасно вимагає від них усебічного, пов­ного й об'єктивного розгляду кожної справи, дотримання прав її учасників та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Принцип колегіальності у розгляді справ. Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції, ст. 18 ЦПК і ст. 13 Закону «Про судоустрій України» цивільні справи в усіх судах розглядаються колегіально або одноособово суддями.

Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду.

При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх пи­тань, що виникають при розгляді справи й ухваленні рішення.

Згідно зі ст. 18 ЦПК розгляд цивільних справ провадиться таким чином:

1. цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду;

2. у випадках, установлених ЦПК, цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді та двох народних засідателів, що користуються при здійсненні правосуддя усіма правами судді;

3. цивільні справи в судах апеляційної інстанції розгляда­ються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається у встановленому законом порядку;

4. цивільні справи в суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів;

5. цивільні справи у. зв'язку з винятковими обставинами пере­глядаються колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у випадках, встановлених ЦПК — колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України за їх ріпного представництва за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати;

6. при перегляді рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє у такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Принцип національної мови судочинства. Відповідно до ст. 7 ЦПК і ст. 10 Закону «Про судоустрій України» судочинство проводиться державною мовою.

Особи, які беруть участь у справі й не володіють або недо­статньо володіють державною мовою, у порядку, встановленому ЦПК, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді та заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, у порядку, встановленому ЦПК.

Судові документи складаються державною мовою,.

Державний статус української мови визначається ст. 10 Кон­ституції України, Законом від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській РСР».

Питання мовної політики в Україні визначені також іншими конституційними нормами. У ст. 24 Конституції закріплено не­припустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками, а в п. 4 ч. 1 ст. 92 Конституції зазначено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України. Ряд статей міс­тить вимогу щодо обов'язкового володіння державною мовою Президентом України (ст. 103), професійними суддями (ст. 127), суддями Конституційного Суду України (ст. 148).

Принцип гласності судового процесу. Цей принцип, закріп­лений у п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції, ст. 6 ЦПК та ст. 9 Закону «Про судоустрій України», полягає в тому, що розгляд справ в усіх судах відбувається відкрито, за винятком випадків, коли цс суперечить інтересам охорони державної та іншої таємниці. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з мстою забезпечення таємниці усиновлення, із метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні аспекти життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність, про що поста­новляється мотивована ухвала суду.

Згідно з ч. 8 ст. 6 ЦПК та ч. 2 ст. 9 Закону «Про судоустрій України» учасники цивільного процесу та інші особи, присутні па відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні при­строї. Проведення в залі судового засідання фото- та кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання про радіо і телебаченню допускаються па підставі ухвали суду за наявності на це згоди осіб, які беруть участь у справі.

Розгляд справи в закритому судовому засіданні проводиться із дотриманням усіх правил судочинства в присутності осіб, які беруть участь у справі, а за необхідності — експертів, свідків, пере­кладачів. Рішення суду проголошуються публічно, крім випадків, якщо розгляд проводився у закритому судовому засіданні.

Принцип гласності дозволяє суду здійснювати виховну функ­цію. Цей принцип спрямований на досягнення одного з основних завдань цивільного судочинства — зміцнення законності, запобі­гання правопорушенням, виховання громадян у дусі неухильно виконання законів та поваги до них.

Принцип об'єктивної істини. У теорії цивільного процесуаль­ного права визнано, що суть цього принципу полягає у вимозі, що висувається до суду як до органу правосуддя, вирішувати цивільно-правові спори та інші цивільні справи у цілковитій відповідності з дійсно існуючими фактичними обставинами, на основі їх правової оцінки (кваліфікації), що створює мож­ливість отримання вірного висновку щодо суб'єктивних прав і обов'язків. Отримання вірного висновку суду про підстави ви­никнення цивільних прав та обов'язків сторін і третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, а також щодо правового становища осіб і фактів, що мають юридичне значення, у справах окремого провадження (п. п. 1 —5 ч. 2 ст. 234 ЦПК), а також у інших категоріях справ, що розгля­даються в порядку окремого провадження (п. п. 6 —11 ч. 2 ст. 234 і ч. 3 ст. 234 ЦПК) є найважливішою умовою правосуд­дя й одночасно мстою доказової діяльності в судовому процесі. Відповідно до принципу, що розглядається, рішення суду має глибоко, всебічно, правильно й повно відображати юридично значимі фактичні обставини справи і стосовно позовного провад­ження містити вірний висновок суду щодо суб'єктивних прав та обов'язків сторін. Цей принцип, як зазначає В. Тертишников, передбачає такий характер діяльності суду, що спрямований на з'ясування дійсних взаємовідносин сторін, їх прав і обов'язків, усіх обставин справи, яка розглядається.

ним, відповідати усім обставинам справи (ст. 213 ЦПК).

Недотримання цього принципу тягне скасування судових рішень з огляду на їх необґрунтованість .(пп. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК).