§ 6. Місце цивільного процесуального права в системі права України

Цивільне процесуальне право, будучи самостійною галуззю права України, тісно пов'язане й взаємодіє з іншими галузями права, без чого неможливе нормальне функціонування будь-якої галузі права. Цивільне процесуальне право належить до сфери публічного права, адже правосуддя здійснюється виключно судами (ст. 124 Конститу­ції) , а суд є органом судової влади. Водночас цивільне процесуальне право має ряд ознак приватного права. Воно спрямоване на захист інтересів фізичних та юридичних осіб. Для нього є характерними принципи змагальності и диспозитивності.

Визначальними для цивільного процесуального права, як і для інших галузей права, є норми конституційного права. Кон­ституція України містить норми прямої дії (ст. 8). Серед них є норми цивільного процесуального права (ст. ст. 6, 9, 10, 32, ч. 4 ст. 55, 56, 57, 59, 63, 68 Конституції). Норми розділу VIII Кон­ституції передбачають здійснення правосуддя виключно судами, поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виника­ють у державі, визначають систему судів загальної юрисдикції, принципи здійснення правосуддя та врегульовують інші питання діяльності судів. Норми цивільного процесуального права мають не лише відповідати положенням Конституції, а й забезпечувати реалізацію цих положень щодо права громадян на: судовий за­хист (ст. 55), відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб (ст. 56), захист у судовому порядку права на житло (ст. 47), правову допомогу (ст. 59), тобто захист прав та інтересів суб'єктів відносин, урегульованих нормами права.

Цивільне процесуальне право, як зазначалося, органічно пов'язане з цивільним правом. Без цивільного права та галузей, які виокремилися із цивільного — трудового, сімейного, земельного та ін. — цивільне процесуальне право було б безпредметним, а без нього норми зазначених галузей матеріального права не могли б бути примусово здійснені, тобто не мали б юридичного захисту і тому не могли бути нормами права. Норми означених галузей матеріального права встановлюють, що необхідно захищати, а норми цивільного процесуального права визначають, як треба захищати. Органічний зв'язок цивільного процесуального права із цивільним правом також має значення для встановлення особли­востей цивільного процесуального методу правового регулювання. Зв'язок між цивільним матеріальним та цивільним процесуальним правом також виявляється в тому, що ЦК України передбачає, як уже зазначалося, порядок захисту прав (ст. ст. 16, 17, 18, 19 ЦК), регулює питання про допустимість засобів доказування у спорах щодо правочинів, укладених без дотримання обов'язкової письмової форми. СК містить ряд норм, які мають суттєве значення для розгляду спорів, що випливають із сімейних відносин.

Цивільне процесуальне право тісно пов'язане із господарським процесуальним правом. Висловлювалась навіть думка, що зако­нодавство про арбітражний суд — органічна частина цивільного процесуального права і має бути включено до його складу. Однак з огляду на розвиток підприємницької діяльності та законодавс­тва, зокрема у зв'язку з прийняттям ГК України, що регулює цю діяльність, із такою думкою навряд чи можна погодитись. Разом із тим між цивільним процесуальним і господарським процесуальним правом є багато спільного. Обидві ці галузі, як і кримінальио-процесуальне право, регулюють діяльність суду та інших учасників процесу і відносини щодо здійснення право­суддя у справах, віднесених до їх компетенції, а також суспільні відносини, що виникають у зв'язку із цим. Спільними є й принципи цивільного процесуального та госпо­дарського процесуального права. Однак цс не виключає відмінностей між цими галузями права. Цивільне процесуальне право регулює, як зазначалося, діяльність суду та інших учасників процесу здійс­нення правосуддя у цивільно-правових спорах, у справах наказного провадження, а також у справах окремого провадження та суспільні відносини, що виникають у зв'язку із цією діяльністю, щодо розгляду й вирішення вказаних категорій справ. Господарське процесуальне право регулює діяльність господарського суду та інших учасників господарського процесу щодо розгляду й вирішення господарських спорів, справ про банкрутство, а також справ щодо спорів, які вини­кають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав і такі, що виникають у зв'язку із цією діяльністю, а також суспільні відносини щодо розгляду й вирішення вказаних категорій справ. У господарському процесі розглядають­ся, як правило, спори між суб'єктами підприємницької діяльності (ст. 1 ГПК). Цим і визначається відмінність між цивільним про­цесуальним і господарським процесуальним правом. Різною є підвідомчість цивільних справ, які розглядаються судами загальної юрисдикції (ст. 15 ЦПК), та господарських спорів, які розгляда­ються господарськими судами (ст. 12 ГПК). Господарські суди, як зазначено, розглядають також справи щодо спорів, які виникають при укладенні та зміні господарських договорів (ст. 12 ГПК).

Цивільне процесуальне право також пов'язане з кримінально- процесуальним правом. Цивільне процесуальне, господарське про­цесуальне і кримінально-процесуальне право регулюють діяльність суду та інших учасників процесу щодо здійснення правосуддя у справах, віднесених до їх компетенції, та суспільні відносини, які виникають у зв'язку із ним. Цим і визначається зв'язок між цивільним процесуальним та кримінально-процесуальним правом. Цивільне процесуальне та кримінально-процесуальне право мають ряд спільних принципів: законності, рівності всіх учасників судово­го процесу перед законом і судом, змагальності, гласності судового процесу, здійснення правосуддя професійними суддями, застосуван­ня національної мови у судочинстві, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, обов'язковість рішень суду, безпосередності. Між тим, цивільне процесуальне і кримінально- процесуальие право відрізняються одне від одного предметом та методом правового регулювання. Одним із провідних принципів цивільного процесуального права є принцип диспозитивності, що означає свободу осіб, які беруть участь у справі, щодо розпоряд­жання своїми матеріальними і процесуальними правами в межах, установлених законом. У кримінально-процесуальному праві цей принцип застосовується у значно обмеженому обсязі. У цивільному процесі немає стадії досудового розслідування справи.

Зв'язок між цивільним процесуальним і кримінально-проце­суальним правом виявляється і в тому, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковим для суду, який розглядає справу щодо цивільно-правових наслідків дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, з питання, чи мали місце ці дії і чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК), тобто ці фак­ти є преюдиційними і не підлягають доказуванню у цивільному процесі при розгляді справи, учасником якої є особа, стосовно якої винесено вирок суду в кримінальній справі, який набрав за­конної сили. Наприклад, вироком суду, що набрав законної сили, встановлено, що водій машини — він же володілець машини — невинуватий у автотранспортній пригоді, але здійснив наїзд, унаслідок якого була заподіяна матеріальна шкода. У зв'язку із цим суд виніс виправдальний вирок. При розгляді позову щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), факт наїзду доказуванню не підлягає.