§ 3. Умови і підстави відкриття провадження у цивільній справі

Умови відкриття провадження у цивільній справі можна поді­ляти на позитивні та негативні. До позитивних умов належить дотримання правил ст. 119 ЦПК щодо форми та змісту позовної заяви або заяви в наказному чи окремому провадженні, щодо сплати судового збору та оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Негативні умови відкриття провадження у цивільній справі вказані в ч. 3 ст. 121 ЦПК: а) позивач до відкриття проваджен­ня у справі подав заяву про повернення йому позову; б) заяву подано недієздатною особою; в) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; г) справа не підсудна цьому суду. У останньому випадку суддя повертає заяву позивачу для подання її до належного суду, про що поста­новляє ухвалу (ст. 115 ЦПК). Ухвала разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві. Негативною умовою відкриття провадження у справі також є подання заяви про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнен­ня дитиною 1 року без дотримання вимог, установлених ст. 110 СК. Положення ст. 110 СК, згідно з яким не лише чоловік, а й дружина не мають права пред'являти позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та до досягнення дитиною 1 року, було піддано справедливій критиці. Так, І. Жиліикова зазначає, що вищезазначене правило ст. 110 СК суттєво обмежує права жінки-матері і не забезпечує прав дитини.

Повернення позовної заяви або заяви не перешкоджає повтор­ному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення заяви.

Підстави відкриття провадження у цивільній справі можуть бути суб'єктивними і об'єктивними. У тому випадку, коли вони залежать від особи суб'єкта, який звертається до суду із заявою про відкриття провадження у цивільній справі, від його заінтересо­ваності у вирішенні справи, підстави є суб'єктивними. Об'єктивні підстави відкриття провадження в цивільній справі не залежить від особи суб'єкта, який звертається до суду за захистом. Суб'єктивною підставою права на відкриття провадження у цивільній справі є наявність матеріальної і процесуальної заінтересованості у особи, яка звертається до суду за захистом своїх суб'єктивних прав, свобод чи інтересів, або лише процесуальної заінтересованості, наявної у органів або в осіб, які наділені правом захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси.

Наявність матеріальної заінтересованості у вирішенні справи по­яснюється тим, що рішення суду у справі може бути підставою для виникнення, зміни або припинення суб'єктивних прав у особи, яка звертається до суду. Матеріальна й процесуальна заінтересованість є у позивача в позовному провадженні, у заявника в наказному провадженні, у заявника в окремому провадженні. У окремому провадженні розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК). Матеріальна і процесуальна заінтересованість може бути також: у батьків неповнолітніх дітей при стягненні аліментів на дітей (ч. 1 ст. 179 СК); у осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, однак вони не мають права вимагати відкриття проваджен­ня в цивільній справі; у відповідача в позовному провадженні, у боржника в наказному провадженні. Лише процесуальну заінтере­сованість у вирішенні справи як зазначено в § 1 цієї глави мають особи та органи, які мають право звертатися до суду з позовною заявою або заявою про охорону чи захист прав, свобод та інтересів інших осіб (ч. 2 ст. 3, ст. ст. 44 — 46 ЦПК).

Об'єктивні підстави права па відкриття провадження у цивіль­ній справі можна поділяти на позитивні й негативні. Позитивними

об'єктивними підставами є умови, наявність яких необхідна для реалізації права на відкриття провадження в цивільній справі. До загальних об'єктивних підстав відноситься цивільна процесуальна правоздатність фізичної особи, яка звертається до суду, та особи, яка притягається як відповідач, боржника в наказному прова­дженні або заінтересованої особи в окремому провадженні. Для фізичної особи достатньо наявності процесуальної правоздатності. Для юридичних осіб, органів та осіб, указаних у ч. 2 ст. З ЦПК, у ст. ст. 44 — 46 ЦПК, а також для держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав не­обхідна цивільна процесуальна правосуб'єктність, тобто наявність цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Деякі фа­хівці вважають, що цивільна процесуальна правоздатність озна­чених осіб є суб'єктивною підставою права на звернення до суду. Із цією думкою навряд чи можна погодитись. Правоздатність — суспільно-юридична якість, юридична можливість, на підставі якої особа може мати відповідні права та обов'язки. Зміст пра­воздатності визначається законом, а не волею окремих осіб. Тому правоздатність є об'єктивною категорією, а не суб'єктивною. Як зазначається в літературі, цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність на відміну від цивільної матеріальної правоздат­ності та дієздатності має конкретний характер. Фізичні особи володіють цивільною процесуальною правоздатністю. Організація володіє цивільною та цивільною процесуальною правоздатністю та дієздатністю, якщо вона є юридичною особою.

Загальною об'єктивною позитивною підставою є також підві­домчість справи суду (ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК). До часткової позитивиої підстави п. 2 ст. 136 ЦПК 1963 р. відносив необхідність дотримання попереднього досудового порядку вирішення спору. У ЦПК 2004 р. не передбачена необхідність попереднього досу­дового вирішення спору. У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» у п. 2 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина» в зв'язку із тим, що ст. 124 Конституції поширює юрисдикцію судів па всі правовідносини, що виникають в державі, вказано, що суди не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

У ст. 925 ЦК 2003 р. було передбачено, що до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти, є обов'язковим пред'явлення йому претензії в порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника міг бути пред'явлений відправ­ником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Закон України від 23 червня 2005 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового, врегулю­вання спорів вніс зміни до редакції ч. 1 ст. 925 ЦК (слова «є обов'язковим» замінено словами «можливим є») і в ч. 2 ст. 26 Закону від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт» слова «в претензійно-позовному порядку» замінені словами «в претен­зійному чи позовному порядку». Крім того, внесено відповідні зміни до ч_? І.ст, 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (змінено редакцію п. п. З і 4 ч. 1 ст. 8). Отже, ЦПК 2004 р. не передбачає обов'язкового попереднього досудового вирішення спорів.

Негативними є підстави, з відсутністю яких закон пов'язує звернення до суду з позовною заявою або заявою про відкриття провадження у цивільній справі. До таких підстав належать:

- неможливість розгляду справи в судах у порядку цивіль­ного судочинства;

• наявність таких, що набрали законної сили, рішення або ухвали суду про закриття провадження у справі в зв'язку з від­мовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилася від позову;

- у провадженні цього або іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет з тих самих підстав;

• є рішення третейського суду, прийняте в межах його ком­петенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

• після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припи­ненням юридичної особи, яка є однією зі сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Питання про відкриття провадження у справі або про відмо­ву у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше 10 днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Про відкриття провадження у справі або відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі вказуються:

- найменування суду, прізвище та ініціали судді, який від­крив провадження у справі, номер справи;ким і до кого пред'явлено позо»;

• зміст позовних вимог;

• час і місце попереднього судового засідання;

• пропозиція відповідачу подати у зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачу разом із заявою та всіма доданими до неї документами.

Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає пов­торному зверненню до суду з таким самим позовом.

Ухвала про відмову у відкритті провадження у цивільній справі може бути оскаржена в апеляційному (п. 1 ст. 293 ЦПК) та в касаційному порядку (ч. 1 ст. 324 ЦПК.