§ 2. Привід як захід процесуального примусу

Примусовому приводу відповідно до ст. 94 ЦПК може бути підданий лише свідок.

Чинний ЦПК не передбачає можливості застосування при­мусового приводу до відповідача у справах про стягнення алі­ментів. У цьому випадку законодавець виходить із того, іцо для відповідача явка до суду — це право, а не обов'язок. Згідно з принципом рівноправності сторін у процесі відповідачу надано право захищатися від пред'явленого позову, а скористається він цим правом чи ні — його особиста справа. Негативним на­слідком неявки для відповідача буде ухвалення судом заочного рішення.

Треба також відрізняти примусовий привід у судове засідання від примусового приводу на проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства (ч. 2 ст. 146 ЦПК), коли явка відповідача необхідна для захисту не його власних інтересів, а інтересів позивача, а також від примусового приводу для судово-психіатричної екс­пертизи особи, щодо якої відкрито провадження у справі про визнання її обмежено дієздатною чи недієздатною, у разі, коли вона від експертизи ухиляється (ст. 239 ЦПК).

Приводу може бути підданий належним чином викликаний свідок, який не з'явився без поважних причин у судове засідання чи не повідомив про причини неявки.

Про привід суд постановляє ухвалу, яка передається на ви­конання до органу внутрішніх справ за місцем провадження у справі чи за місцем проживання, роботи або навчання особи, яка підлягає приводу.

Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допи­тані відповідно до ст. 51 ЦПК, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди І та II груп, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів.

Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її вико­нує. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає суду з письмовим поясненням причин невиконання.

Усі витрати на виконання приводу відшкодовуються особою, яка піддана приводу, в дохід держави. Із цього випливає, що цей захід процесуального примусу має як немайновий, так і майновий характер.

За завідомо незаконний привід посадові особи несуть кримі­нальну відповідальність, передбачену ст. 371 КК.

Усі заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ух­вали.

Ухвали про винесення попередження і видалення із залу судо­вого засідання виносяться судом на місці, без виходу в нарадчу кімнату, і заносяться в журнал судового засідання.

Ухвали про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і про привід оформляються окремим процесуальним до­кументом і виносяться судом у нарадчій кімнаті.

Оскільки ухвали суду про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і про привід підлягають примусовому ви­конанню, вони мають відповідати вимогам, що висуваються до виконавчих документів відповідно до Закону від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження».

Глава 14 Наказне провадження

Наказне провадження — це спрощений вид цивільного судо­чинства, в порядку якого розглядаються справи про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Судовий наказ ви­дається за спрощеними правилами цивільного судочинства без розгляду справи по суті, без заслуховування пояснення сторін. Введення спрощеного провадження, як зазначає Н. Чечіна, має на меті забезпечити швидкий розгляд судом значної кількості цивільних справ і тим самим сприяння ефективному захисту порушених прав та інтересів, що охороняються законом. Під­стави для видачі судового наказу перелічені в ст. 96 ЦПК. Це — вимога, яка ґрунтується на правочині, вчиненому в письмовій формі; вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Судовий наказ може бути виданий і в інших випадках, установлених законом. Вимоги, на підставі яких може бути видано наказ, повинні мати формально безспірний характер. Як зазначає В. Аргунов, спрощена правова процедура з видачі судового наказу (наказне провадження) ціл­ком обумовлена природою матеріально-правових вимог, що підля­гають захисту. Можна визначити її як специфічну форму захисту прав та інтересів кредитора як особи, що опирається на безспірні документи, проти сторони, яка не виконує зобов'язань.