§ 4. Наслідки порушення правила підсудності.

Передача справи з одного суду до іншого

Питання щодо підсудності цивільної справи вирішується суддею на стадії відкриття провадження у справі. Якщо суддя встановить, що справа не підсудна цьому суду, він повертає заяву позивачу для подання до належного суду, про що постановляє ухвалу (ст. 115 ЦПК). На ухвалу судді про повернення заяви може бути подана апеляційна скарга (п. З ч. 1 ст. 293, ч. 2 ст. 294 ЦПК).

Повернення суддею заяви не є перепоною для повторного звернення позивача до суду з позовом до того самого відповідача, щодо того самого предмета і з тих самих підстав, якщо позивачем буде усунуто допущене порушення.

Якщо порушення правил про територіальну підсудність буде виявлено після відкриття провадження у справі і до початку судо­вого розгляду, то за мотивованою ухвалою суду заява передається до іншого суду після спливу строку на апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги — після залишення її без задоволення (ст. 116 ЦПК).

На підставі поданої у встановленому порядку заяви суддя відкриває провадження у справі, яка має бути розглянута судом по суті. Тому за загальним правилом забороняється передавати до іншого суду справу, розгляд якої по суті розпочато судом, за винятками, передбаченими ЦПК.

Так, суд передає справу на розгляд до іншого суду, якщо: задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його про­живання або місцезнаходження; після відкриття провадження у справі й до початку судового розгляду виявилось, що заява була прийнята з порушенням правил підсудності; після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; ліквідовано суд, який розглядав справу.

Справа, передана з одного суду до іншого суду в порядку зміни підсудності, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона направлена. Спори про підсудність між судами не допускаються (ст. 117 ЦПК).

Глава 10 Процесуальні строки

§ 1. Поняття процесуальних строків і їх види

Фактор часу для громадянина, суб'єкта господарювання, майнові права І (або) законні інтереси якого порушені й потре­бують судового захисту, відіграє велике значення. Кожен зайвий день прострочення означає додаткові, інколи невідновні втрати й збитки. Тому Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 1 квітня 1994 р. № 3 «Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ» звертає увагу суддів на необ­хідність підвищення особистої відповідальності за своєчасний і якісний розгляд судових справ, оскільки в зв'язку зі ст. 6 Закону від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» повний, усебічний і об'єктивний розгляд справ із дотриманням установлених законом строків є їх обов'язком.

Згідно зі ст. 6(1) Конвенції про захист прав людини і осно­воположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов'язків має право на справедливий і відкри­тий розгляд у розумний строк. Недотримання розумного строку судового розгляду може бути визнане порушенням Конвенції й потягти санкції Європейського суду.

Процесуальний строк - цс певний період часу, в межах якого вчиняються процесуальні дії.

У процесуальній літературі класифікацію процесуальних строків здійснюють із різних підстав.

Залежно від того, хто має вчинити процесуальні дії, строки можна розподілити на 3 види:

1. строки вчинення процесуальних дій судом (так звані службові строки);

2. строки вчинення процесуальних дій особами, які беруть участь у справі;

3. строки вчинення процесуальних дій іншими учасниками процесу.

Строки, адресовані особам, які беруть участь у справі, можна в свою чергу розподілити на 2 види:

1. нормативні, тобто встановлені законом, причому ці строки можуть бути як визначені, тобто конкретно вказані в нормах ЦПК, так і невизначені);

2. судові, тобто призначені судом (суддею). Можливість встановлення таких строків може бути передбачена в самій нормі закону або випливати з її змісту.