Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Червоний Ю.С. (ред.) Цивільний процес України.doc
Скачиваний:
121
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать

§ 4. Право на позов

Поняття права на позов — одне з найскладніших у теорії цивільного процесу.

Позиція деяких авторів (К. Юдельсоиа, Н. Масленнікової) полягає в тому, що право на позов — цс поняття лише процесу­ального права і розглядається як забезпечена законом можливість звернення до суду за захистом своїх цивільних прав.

Представники другого напряму (М. Гурвич, А. Фсренц-Сороць- кий, М. Штефан) розглядають право на позов у процесуальному розумінні і право на позов у матеріально-правовому розумінні. У процесуальному розумінні під правом па пред'явлення позову вони мають на увазі право на звернення до суду за судовим захистом. У матеріальному розумінні, на їх думку, позов - це право на примусо- ве здійснення свого матеріального права (претензії) до відповідача. Третій напрям представляють А. Добровольський, С. Іванова, Є. Пушкар, які вказують, що в складі права на позов поєдну­ються 2 правомочності: право на звернення до суду, тобто право на пред'явлення позову, і право на отримання судового захисту, тобто право на задоволення позову.

Аналіз судової практики, процесуального і матеріального законодавства показує, що в понятті права на позов мають бути відображені його 2 нерозривних аспекти: матеріально-правовий - претензія позивача до відповідача (предмет позову) і процесу­ально-правовий — вимога до суду про захист права. У цивіль­ному процесуальному праві не може бути автономного права на судовий захист, відірваного від права на позов у матеріальному розумінні. Матеріальне право не може існувати без можливості бути реалізованим у примусовому порядку. Звертаючись до суду, позивач виходить із того, що він володіє правом на порушення процесу (правом на пред'явлення позову) і правом на задово­лення матеріально-правової претензії до відповідача (правом на задоволення позову). Отже, право на позов — єдине поняття, що складається з права на пред'явлення позову і права на задоволення позову. Ці повноваження нерозривно пов'язані, адже без права на пред'явлення позову не може бути права на задоволення позову, оскільки право на пред'явлення позову є способом реалізації права на позов. Однак право на пред'явлення позову не може бути для позивача засобом захисту порушеного оспорюваного права, якщо у нього немає права на задоволення позову.

Право на пред'явлення позову і право па задоволення позову відносно самостійні, але не автономні. Позивач може мати право на пред'явлення позову, але не мати права на задоволення позову (недоведеність фактів, що є підставою правової вимоги позивача до відповідача). Позивач може володіти правом на задоволення позову, але при цьому не мати права на пред'явлення позову (за відсутності ряду передумов ч. 2 ст. 122 ЦПК та порушенні певного порядку — ч. 1, п. п. 2—4 ч. З ст. 121 ЦПК).

Право на пред'явлення позову треба розуміти як право на відкриття провадження у справі, право на задоволення позову — як право на позитивний результат процесу. Отже, право на пред'явлення позову і право на задоволення позову є складовими права на позов, яке є суб'єктивним правом позивача.

Самостійність кожної із означених правомочностей передбачає можливість їх об'єднання у визначенні поняття «право на позов».

Право на позов — цс право на звернення до суду у визначено­му процесуальному порядку за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу.