§ 6. Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Необхідність захисту суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів громадян обумовлює важливе значення пере­дбаченої законом можливості встановлення в судовому порядку фактів, що мають юридичне значення.

Порядок провадження у цих справах урегульований ст. ст. 256 — 259 ЦПК. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть розглядатися в порядку окремого провадження за наявності таких умов.

1. факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридич­не значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна чи припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних чи юридичних осіб;

2. чинним законодавством не передбачений інший порядок їх встановлення;

3. заявник не має іншої можливості отримати або відновити загублений або знищений документ, який засвідчує факт, що має юридичне значення;

4) встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішен­ням спору про право.

Згідно зі ст. 256 ЦПК у порядку окремого провадження можуть бути встановлені такі факти, що мають юридичне значення:

• родинних відносин між фізичними особами;

• перебування фізичної особи на утриманні;

• каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

• реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

• проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

• належності правовстановлюючих документів особі, прізви­ще, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, міс­цем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

• народження особи в певний час у разі неможливості реєст­рації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

• смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Цей перелік фактів не є вичерпним. За наявності вказаних у законі умов суд може встановлювати також інші факти, що ма­ють юридичне значення, наприклад факту прийняття спадщини, володіння жилим приміщенням на праві власності тощо.

Суд може установлювати факти, які згідно з іноземним зако­нодавством тягнуть правові наслідки для заявника, і рішення суду необхідне заявникові для вирішення правових питань у відносинах із громадянами інших держав (наприклад для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не віднесена до числа спадкоємців за законом).

Не розглядаються в судовому порядку справи про встановлен­ня, факту неналежності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 256 ЦПК суд розглядає справи про вста­новлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами. Цей факт встановлюється в судовому порядку, якщо його підтвердження необхідне заявнику, наприклад, для одержання в нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину, а також для оформ­лення права на пенсію в разі втрати годувальника. Неправомір­ною буде відмова суду в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з тих мотивів, що заявник може вирішити цс питання шляхом встановлення неправильності запису в актах цивільного стану. Водночас у порядку окремого провадження не може бути встановлений факт родинних стосунків, якщо заявнику цей факт потрібен у подальшому для підтвердження права на

житлову площу або на її обмін, оскільки в разі відмови визнання права на житлову площу або на її обмін заінтересована особа може звернутися до суду з відповідним позовом.

Серед справ про встановлення родинних стосунків суду підві­домчі справи про встановлення батьківства, визнання батьківства. Встановлення факту визнання батьківства можливе щодо дітей, які народились до 1 жовтня 1968 р. від осіб, які не перебували в зареєстрованому шлюбі, в разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина, і якщо ця особа визнавала себе батьком до цієї дати.

У порядку окремого провадження, можна також установити факт батьківства і факт материнства (ст. ст. 130, 132, СК), якщо батьки дитини не перебували в шлюбі, дитина народилася після 1 жовтня 1968 р. і ймовірні батько чи мати померли до її народження.

У порядку окремого провадження можливе встановлення факту реєстрації батьківства, якщо вона мала місце, а в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглись відповідні записи, і вони відмовляються їх поновити;

2. перебування фізичної особи на утриманні. Встановлення цього факту в судовому порядку потрібне в тому разі, коли заявник не може підтвердити його іншими документами. При розгляді цієї категорії справ суд повинен з'ясувати, що утри­мання справді мало місце, а саме, що воно для заявника було постійним і основним джерелом існування. Крім того, суд має з'ясувати, що встановлення факту перебування на утриманні повинно тяіти правові наслідки для заявника (наприклад при­значення пенсії в зв'язку із втратою годувальника або настання права на отримання спадщини);

3. каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному со­ціальному страхуванню. Факт каліцтва або іншого ушкодження здоров'я на виробництві після проведення розслідування може підтверджуватися актом про нещасний випадок. У разі відмови власника підприємства, установи, організації або уповноваженого органу скласти такий акт або незгоди потерпілого або іншої заін­тересованої особи зі змістом акта питання вирішується органом державного нагляду з охорони праці або в порядку, передбаче­ному законодавством для розгляду трудових спорів;

4. реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. Ха­рактерною особливістю цих справ є встановлення в судовому порядку не фактів усиновлення, вступу в шлюб, розірвання шлюбу, а лише фактів їх реєстрації в актових книгах, якщо в ор­ганах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи й вони відмовляються їх поновити або вони можуть бути поновлені лише на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. Правову силу мають лише зареєстровані в органах реєстрації актів цивільного стану актові записи і як виняток — прирівняні до них оформлені релігійним обрядом

розірвання шлюбів, якщо релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану в Україні (ч. 3 ст. 21 СК).

На підтвердження втрати запису видається довідка відповід­ного архіву органу реєстрації актів цивільного стану, в якому знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу в реєстрації підтверджується письмовим поясненням, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встанов­лення факту реєстрації;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Відповідно до ст. 74 СК якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності» Крім того, згідно зі ст. ст. 76, 91 СК якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання, як і при зареєстрованому шлюбі.

Отже, встановлення в судовому порядку факту проживання сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу має майново-правове значення.

При розгляді цієї категорії справ треба звернути увагу на по­ложення ст. 3 СК, у якій дається поняття сім'ї. Так, відповідно до ч. 2 ст. 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Тож суд, розглядаючи цю категорію справ, повинен устано­вити наявність юридичного складу сім'ї і за наявності до того підстав ухвалити рішення про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю;

6) належність правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в доку­менті, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Для відкриття в суді справи про встановлення факту належності правовстановлюючого документа необхідно подати заяву з доказами того, що цей документ належить заявнику і що організа­ція або орган, які його видали, не мають можливості внести в нього відповідні виправлення. У цих справах встановлюється належність правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, по-різному записаних у різних документах, для при­власнення або залишення одного з них.

Не підлягає встановленню належність документів, у яких немає вказівки, на чиє ім'я вони видані, не повністю вказані імена, по батькові, а також наявні інші дефекти, які свідчать про підчистки та виправлення. Судам не підвідомчі справи про встановлення фактів належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена чи медалі, паспорта, свідоцтв, які видаються органами реєстрації актів цивільного стану та інших документів, які посвідчують особу. Водночас суди вправі розглядати справи про встанов­лення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування в госпіталях у зв'язку з пораненнями, повідомлень військових частин, військкоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення безвісти певних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповітів, страхо­вих свідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів щодо трудового стажу, так як вони не належать до документів, які посвідчують особу;

7. народження особи в певний час у разі неможливості реєст­рації органом реєстрації актів цивільного стану факту народжен­ня. Порушення і розгляд цієї категорії справ у судовому порядку можливі в тому випадку, якщо у встановленому порядку не була здійснена реєстрація народження особи в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Установлення судом цього факту є підставою для реєстрації народження органом РАЦСу, що знаходиться в районі діяльності суду;

8. смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації ор­ганом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Справи про встановлення факту смерті особи відрізняються від справ про оголошення особи померлою процесуальним порядком розгляду, урегульованим ст. ст. 246 — 250 ЦПК.

Підставою для оголошення громадянина померлим є обстави­ни, які допускають його загибель внаслідок певного нещасного випадку.

Для встановлення смерті особи у певний час у разі неможли­вості реєстрації органом РАЦСу факту смерті необхідні обста­вини, які свідчать про реєстрацію цієї події, а також про тс, що заінтересована особа не має можливості поновити втрачені або знищені документи про це. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Судам також підвідомчі справи про встановлення інших юридичних фактів, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення, зокрема факт володіння на праві власності будівлею. Встановлення судом цього факту можливе, якщо в заявника був правовстановлюючий документ про право власності на будівлю, але він загублений, і означений факт не може бути підтверджений у позасудовому порядку. На підтвердження нього заявником подаються докази неможливості отримання ним відповідного документа або його поновлення, оскільки будівлі, не закінчені будівництвом або не введені в експлуатацію, підлягають реєстрації в органах житлово-експлуатаційного управління, факт володіння ними не може бути встановлений судом. Право власності на самочинно збудоване нерухоме маймо може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване неру­хоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК).

Заявниками у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення можуть бути громадяни, заінтересовані у встановленні певних фактів, оскільки від цього залежить мож­ливість реалізації їх суб'єктивних прав.

Заява про порушення справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, має відповідати як загальним вимогам, що висуваються до змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 119 ЦПК, так і спеціальним вимогам, передбаченим ст. 258 ЦПК. У заяві можна просити суд встановити кілька фактів, що мають юридичне значення.

У заяві повинно бути зазначено:

1. який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2. причини неможливості одержання або відновлення доку­ментів, що посвідчують цей факт;

3. докази, що підтверджують факт.

Коло заінтересованих осіб у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежить від правової мети їх встанов­лення. Ними можуть бути особи, правовідносини яких із заявником залежать від факту, що підлягає встановленню; організації і установи, які повинні були зареєструвати факт і видати відповідний документ, але з якихось причин цього не зробили, і здійснити це вже немож­ливо, організації і установи, в яких заявник мав намір реалізувати рішення суду про встановлення юридичного факту, тощо.

При визначенні предмета доказування у цій категорії справ треба враховувати норми матеріального права, що регулюють правовідносини, потенційними суб'єктами яких можуть стати і заявник, і заінтересовані особи у разі встановлення судом від­повідних фактів і подальшої реалізації заявником належного йому суб'єктивного права.

Рішення суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, має відповідати загальним вимогам, установ­леним для рішень суду. Суд повинен зазначити які обставини, що мають значення для вирішення справи, встановлені та якими доказами вони підтверджуються, а у разі задоволення заяви — чітко сформулювати, який факт і з якою метою встановлено. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстра­ції в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються ними органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (ст. 259 ЦПК).