Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Червоний Ю.С. (ред.) Цивільний процес України.doc
Скачиваний:
121
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.4 Mб
Скачать

Глава 21 Окреме провадження

§ 1. Загальні положення

ЦПК передбачено 3 види провадження, у порядку яких роз­глядаються і вирішуються цивільні справи. Одним із таких е окреме провадження.

У вітчизняному цивільному процесуальному законодавстві протягом більш ніж 100 років знаходила своє відображення конструкція кількох форм цивільного судочинства — так званий спірний або позовний і окремий порядок (форма) цивільного процесу, зумовлений необхідністю формулювання спеціальних процесуальних норм.

Деякі сучасні дослідники конструкцію форм судочинства пов'язують із традицією римського права, яка виокремлює спірне позовне провадження і бсзспірне (добровільне) і яка, на іх дум­ку, була відтворена цивільним процесуальним законодавством сучасних держав1.

Як показує законотворча практика, така конструкція цивільно­го процесу набула аксіоматичного характеру й у процесуальному законодавстві радянського періоду, і нині, після прийняття нового ЦПК та розширення категорій справ окремого провадження, сумніву не піддається.

На відміну від ЦПК 1963 р. у чинному Кодексі законодавець дає поняття окремого провадження, яке розкриває його природу та суть на законодавчому рівні. Раніше поняття окремого прова­дження тлумачилось винятково доктринальним способом.

Так, відповідно до ЦПК окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234).

Законодавець у новому ЦПК порівняно з ЦПК 1963 р. інакше підійшов до категорії справ, що підлягають розгляду в порядку окремого провадження, розширивши їх коло, а крім того, вка­зав, що у випадках, передбачених законом, у порядку окремого провадження можуть розглядатися й інші справи. Раніше ЦПК містив виключний перелік справ, які підлягали розгляду судами в окремому провадженні. Розширивши перелік справ, що підля­гають розгляду в порядку окремого провадження, виключивши із нього категорії справ щодо встановлення неправильності запису

в актах цивільного стану та щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, які за своєю природою не можуть бути віднесені до окремого провадження.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про:

  1. обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

  2. надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

  3. визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

  4. усиновлення;

  5. встановлення фактів, що мають юридичне значення;

  6. відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

  7. передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну влас­ність;

  8. визнання спадщини відумерлою;

  9. надання особі психіатричної допомоги в примусовому по­рядку;

  10. обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

  11. розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Крім того, такі категорії справ, як справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про вста­новлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші також можуть бути розглянуті в окремому провадженні (ч. ч. 2, 3 ст. 234 ЦПК).

Проте варто звернути увагу на тс, що справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя не завжди можуть розглядатися в окремому провадженні.

У ст. 109 СК передбачено можливість подружжя, яке має дітей, подати до суду заяву про розірвання шлюбу і розгляд справи в окремому провадженні лише за наявності письмового договору про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Стаття 110 СК передбачає можливість звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу одного з подружжя. У такому разі втрачається можливість «полегшеного» способу розірвання шлюбу в порядку окремого провадження. Такі справи підлягають розгляду в загальному порядку.

Таким же чином розглядаються судами справи про встанов­лення режиму окремого проживання подружжя (сепарація), передбаченого законом (ст. 119 СК). У разі, якщо між под­ружжям немає будь-яких спорів щодо окремого проживання, то такі справи розглядаються в порядку окремого провадження, а за наявності спору між подружжям щодо окремого проживання чоловік або дружина можуть звернутися до суду в загальному порядку — з позовом. Порядок розгляду вказаної категорії справ у позовному або окремому провадженні має суттєве значення, оскільки встановлення режиму окремого проживання подружжя породжує серйозні правові наслідки, обумовлені ст. 120 СК: майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважа­тиметься набутим у шлюбі, дитина, народжена дружиною після спливу 10 місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка; дружина, чоловік можуть усиновлювати дитину без згоди другого з подружжя.

Справи окремого провадження можна охарактеризувати тим, що предметом судового розгляду в основному є інтереси заявни­ків, що охороняються законом.

При цьому інтерес, що охороняється законом — це самостій­ний предмет захисту в справах окремого провадження, який є складовою частиною права і має місце в окремому провадженні внаслідок відсутності в справі сторін із протилежними юридич­ними інтересами.

Розгляд матеріально-правового спору в них виключається, ос­кільки це суперечить природі цього виду цивільного судочинства, в якому суд лише підтверджує наявність або відсутність фактів, з якими пов'язана реалізація суб'єктивного права.

Однак у справах окремого провадження можливий спір про факт, що вимагає судового підтвердження, оскільки не завжди встановлювані судом факти є очевидними і щодо їх існування є суперечливі міркування. В усіх таких випадках суд повинен пе­реконатися в існуванні чи не існуванні фактів шляхом перевірки та співставлення наявних доказів, з'ясування суперечностей в міркуваннях заінтересованих осіб. Тому спір про факт у окре­мому провадженні можливий, а наявність чи відсутність факту мають бути встановлені судом, якщо спір про факт не перейшов у спір про право.

Аксіомою для справ окремого провадження є те, що при їх розгляді, якщо виникає спір про право, який вирішується в по­рядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК). Дійсно, для категорій справ окремого провадження, закріп­лених у ЦПК, характерною є безспірність предмета судового розгляду. Якщо в позовному провадженні розглядаються і ви­рішуються спірні цивільні правовідносини, то в окремому провадженні, як правило, розглядаються безспірні правовідносини. Спірність або безспірність права, що підлягає судовому захисту, ще в своїй допроцесуальній стадії є об'єктивно існуючими чинни­ками, які, набуваючи процесуальної якості, визначають спірний чи безспірний характер процесуальної форми.

Необхідно також зазначити, що позовне і окреме проваджен­ня в цивільному процесі мають різну мсту. Метою позовного провадження є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Метою окремого провадження може бути як охорона інтересів заявника та заінтересованих осіб, так і захист прав заінтересованої особи (наприклад, у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фі­зичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, а також про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (глави 2 і 3 розділу IV ЦПК).

Виходячи з принципів цивільного процесуального права, такі принципи, як диспозитивність, безпосередність, усність, гласність судового процесу та його повна фіксація технічними засобами, а також інші застосовуються в окремому провадженні. Згідно з ч. 3 ст. 235 ЦПК положення щодо змагальності та меж судового розгляду у справах окремого провадження не застосовуються.

Із цим положенням погодитись не можна, оскільки принцип змагальності може й повинен мати місце при розгляді судами таких категорій справ, як визнання особи обмежено дієздат­ною або недієздатною, надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або отримання допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, оскільки залучені до участі в справі заінтересовані особи мо­жуть спростовувати факт обмеженої дієздатності, каліцтва тощо залежно від категорії справи.

Справи окремого провадження розглядаються судами з дотри­манням загальних правил, передбачених ЦПК. При цьому треба зазначити, що особливості розгляду справ окремого провадження встановлюються конкретно для кожної категорії справ, а також загальними положеннями, встановленими розділом IV ЦПК.

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і зако­нами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі — заявника та заінтересованої особи, встановлені ст. 27, а також ч. 5 ст. 31 ЦПК, де зазначено, що заявник та заінтере­совані особи у справах окремого провадження мають права і обов'язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV ЦПК.

Сирави оремого провадження проходять ті самі стадії цивіль­ного процесу, що й справи позовного провадження: відкриття про­вадження у справі, проведення попереднього судового засідання,

судовий розгляд тощо. Але незважаючи на загальний порядок, справи окремого провадження доповнюються певними процесу­альними діями, віднесеними до тієї чи іншої категорії справ.

На справи окремого провадження поширюються загальні правила доказування, фіксації судового процесу технічними засобами, ухвалення судових рішень тощо.

Так як в окремому провадженні відсутній спір про право, то у справах окремого провадження немає сторін (позивача і відповідача), а також третіх осіб.

Справи окремого провадження порушуються заявниками, а в їх розгляді в суді можуть брати участь заінтересовані особи. Тому в окремому провадженні не застосовуються такі інститу­ти, як зміна позивачем позову, визнання позову відповідачем, забезпечення позову, мирова угода, передача справи на розгляд третейського суду, але відмова від заяви можлива.

Суттєві особливості є і на стадії попереднього розгляду справ окремого провадження. Окремі категорії справ можуть порушу­ватися лише за заявами осіб, указаних у законі.

Так, справа про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути порушена за заявою членів її сім'ї, органів опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу (ч. 1 ст. 237 ЦПК). Справи про обмеження права неповнолітньої осо­би самостійно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права порушуються за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальників, органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 237 ЦПК).

Справа про визнання фізичної особи недієздатною може бути порушена за заявою членів її сім'ї, близьких родичів, незалеж­но від їх спільного проживання, органів опіки та піклування, психіатричного закладу (ч. 3 ст. 237 ЦПК).

Деякі справи порушуються лише в тому випадку, якщо за­явник укаже мету порушення справи. Наприклад, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено, для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або ого­лосити її померлою (ст. 247 ЦПК). У заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою (п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦПК).

Суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин у окре­мому провадженні є суд, особи, які беруть участь у справі, інші учасники цивільного процесу. Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати лише між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у процесі здійснення правосуддя у цивільних справах.

Обов'язковим суб'єктом є суд незалежно від виду цивільного судочинства.

Особами, які беруть участь у справі, в справах окремого провадження є заявники та заінтересовані особи.

Заявником вважається особа, в інтересах якої порушується справа в судді про встановлення якої-небудь обставини, необ­хідної для здійснення цією особою суб'єктивних майнових або особистих немайнових прав. Заявник сам може подати заяву для порушення справи в суді або в його інтересах справа окремого провадження може порушуватись на вимогу прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування та особи, якій законом надано право захищати права, свободи, інтереси Інших осіб. Коло заявників, як правило, визначається нормами цивільного процесуального законодавства, які регулюють поря­док розгляду конкретних категорій справ окремого провадження, або нормами матеріального права, які визначають можливість звернення до суду певних органів.

До заінтересованих осіб ЦПК відносить осіб, які беруть участь у справі й мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заін­тересованих осіб визначається взаємостосунками із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб зу­мовлена тим, що з встановленням певних обставин заявник може реалізувати своє право в матеріальних правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерно те, що їх суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із.суб'єктивними правами та обов'язками заявників.

Іншими учасниками цивільного процесу є секретар судового засідання, судовий розпорядник, експерт, спеціаліст, свідки, перекладач та особи, які надають правову допомогу при розгляді справи(§ 2 глави 4 розділу І ЦПК).

Однією з новел ЦПК є розгляд деяких категорій справ окре­мого Провадження одним суддею і двома народними засідателями. До таких належать справи: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, про визнання фізичної особи недієздатною і по­новлення цивільної Дієздатності фізичної особи, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; про усиновлення; про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; про обов'язкову госпіталізацію до про­титуберкульозного закладу. Законодавець, вводячи інститут народних засідателів у цивільному процесі, виходив зі ст. 124 Конституції, в якій зазначено, що народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.