Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
конспект -ЕЕД.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
2.35 Mб
Скачать

Перший період (1917-1929 рр.):

Зокрема, М. Туган-Барановській в своїй праці «Соціалізм як позитивне вчення» (1918 р.) зазначає, що в соціалістичному суспільстві закони ціноутворення мають бути такими ж як і в капіталістичному. В інакшому випадку, тобто за панування державної монополії на ціноутворення, завжди буде перевиробництво непотрібних товарів і дефіцит необхідних, оскільки таку категорію як корисність неможливо спланувати (наприклад, корисність продукції росте разом із віянням моди, рідкісністю ресурсів, майстерністю митця та 233н..). Відповідно, наголошує вчений, відсутність ринкових цін призведе до того, що хто встиг купити корисний товар, той знаходитиметься в кращому становищі ніж інший. Гроші в соціалістичному господарстві, на відміну від капіталістичного, виконуватимуть тільки дві функції (засобу обміну та засобу платежу), оскільки вони будуть забезпечені не золотом, а продукцією, яка є власністю держави. Фактично вчений був прихильником змішаної системи господарювання, що підтверджує його вираз: «…повне припинення дії приватногосподарської системи було б рівнозначне економічному, культурному і взагалі соціальному занепаду. Приватногосподарська система повинна бути збережена – але корективом до неї повинна слугувати система сучасного (соціалістичного) господарства».

Костянтин Григорович Воблий (1876-1947 рр.) в праці «Земельне питання в програмах різних партій» (1917 р.) зазначив, що швидка націоналізація аграрної сфери, супроводжувана конфіскацією землі у селян на користь держави призведе до руйнації всього народного господарства. В роботі «Економічна географія України» (1919 р.) вчений запропонував галузево-статистичний підхід, за яким, в супереч існуючому традиційному, підкреслив пріоритетність розвитку в Україні цукрової, текстильної та металургійної галузей виробництва. Воблий, як і Туган-Барановський був прихильником ідеї змішаного типу економічної системи.

Леонід Миколайович Яснопольський (1873-1957 рр.) в праці «Наш грошовий обіг в епоху революції» (1923 р.) критикуючи радянський постулат про несумісність грошей із соціалізмом зазначив: «Картина нашого грошового обігу за 1919-1920 роки, назавжди, ймовірно, залишиться однією з найбільш заплутаних сторінок революційної історії».

Михайло Симонович Волобуєв (1903-1972 рр.) в статті «До проблеми української економіки» (1927 р.) довів, що царська Росія була колоніальною імперією, в якій Україна перебувала на правах колонії «Європейського типу», що проявилося «у відхиленні розвитку продуктивних сил на користь економіки метрополії». Волобуєв розглядав Україну як «народногосподарське ціле», «історично оформлений народногосподарський організм», а СРСР як «співробітництво різних національних економік». Він вважав, що Україна може і увійти у світове господарство самостійно, а не через російську економіку. Критикував Волобуєв радянську владу за свідомий нерівномірний розвиток республік (наприклад, території Сибіру і Уралу інтенсивно інвестувалися, тобто будувалися заводи і фабрики, а з України лише викачувалися ресурси). Вчений закликав до бюджетно-фінансової та організаційно-управлінської автономізації України у складі СРСР. Комуністична партія більшовиків України пропаганду економічної автономії та націоналізму назвала «волобуєвщиною», а самого вченого було ув’язнено та позбавлено права займатися науковою діяльністю.

Михайло Васильович Птуха (1884-1961 рр.) в праці «Смертність у Росії і в Україні» (1928 р.) на основі аналізу динаміки смертності та народжуваності, показав згубний вплив радянської системи господарювання на чисельність народонаселення. Сталін, хоч офіційно заперечував ці дані, оголосивши, що населення СРСР «почало розмножуватись швидше, ніж в старі часи», разом з тим суворо заборонив аборти.

Що стосується праць українських маржиналістів Романа Михайловича Орженцького («Елементарна теорія статистичних величин і обчислень», 1921 р.), Євгена Євгеновича Слуцького («Складання випадкових причин як джерело циклічних процесів», 1927 р.), то вони визнавалися ідейно ворожими, оскільки ґрунтувалися на об’єктивних законах ринкової економічної системи.