3. Економічні пам’ятки Франкської держави.

Франкське королівство – умовна назва держави в Західній і Центральній Європі з 5-9 ст., яке базувалось на території Західної Римської імперії одночасно з іншими варварськими королівствами. Королівство франків було засноване королем Хільдеріком І (457-481 рр.), батьком Хлодвіга І, та у продовж трьох століть стало наймогутнішою державою у Західній Європі. У 5-6 ст. у Франкському королівстві відбувався процес розкладу землеробської родової громади на сусідську, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство (алод) - основна виробнича ланка франкської общини.

Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у франків раніше, значно посилилася після завоювання та колонізації Галлії. Значну частину землі та інших багатств отримали королі, знать, дружинники. Відповідно посилювались диспропорції між колективною власністю та парцелярними (індивідуальними) господарствами. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася - продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади (марки).

Марка базувалася, таким чином, на:

- приватній власності на орні землі,

- колективній власності - на угіддя,

- вільній праці її членів.

У 8-9 ст. у Королівстві франків аграрні відносини пройшли складну еволюцію, каталізатором якої стали постійні війни та посилення ролі держави в економічному житті. Оскільки війни та військова служба були надто обтяжливими для селянства і призводили до їх розорення, всенародне ополчення втратило своє значення. Основою тогочасного війська, служба в якому була престижною, стали важко-озброєні кінні воїни-лицарі.

Карл Мартелл, король Франкської держави (714-751 рр.) і дідусь Карла Великого, провів військово-аграрну реформу. Суть її полягала у наданні воїнам-лицарям довічних земельних наділів (бенефіціїв) - за умови виконання ними військової служби і васальної присяги на вірність королю-сеньйорові¹¹⁰. Частину отриманих земель власники-бенефіціари віддавали своїм васалам. Так склалося бенефіціальне (умовно-службове, тимчасове) землеволодіння, яке ґрунтувалося на васальних відносинах.

Право власності на землю зберігалося за сеньйором, який надавав її і міг відібрати у випадку відмови від служби чи зради. Водночас реформа підготувала умови для розкладу громади, обмежуючи права і обов’язки її членів: звільняла від військової служби, участі в суді, в місцевому управлінні.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами.

Форми землеволодіння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна віднайти у «Салічній правді» (к. 5 – п. 6 ст.), авторство якої належить франкському королю Хлодвігу І.

«Салічна правда» (з лат. lex Salica – Салічний закон) - правовий кодекс салічних франків – один з найбільш ранніх, так званих варварських кодексів (правд) подібного роду, що втратив легітимність у 10 ст. Основні положення¹¹¹:

- описано порядок судочинства, укладання угод, перераховані злочини (наприклад, за вбивство раба) та названі санкції (як правило, це штрафи);

- встановлено регламент відчуження алодів (по чоловічій лінії);

- виділяється новий суспільний прошарок – літи (вільновідпущеники, раби);

- вводиться інститут престолонаслідування, згідно з якою престол унаслідується членами династії по низхідній безперервній чоловічій лінії (престол переходив вже не до брата, як раніше, а до сина чи онука; виключення складала відсутність прямих наслідників).

В свою чергу, католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, передавали землю на умовах прекарію, тобто зобов’язання за користування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів, як-от:

- прекарій пожалуваний, коли селянин, що втратив свій алод, звертається до землевласника (світського чи духовного) з проханням надати йому у користування земельний наділ;

- прекарій повернений, коли селянин, який втрапив у злидні, віддає свій алод великому землевласникові та отримує його назад у вигляді вже умовного користувача;

прекарій з винагородою, коли прекаріст не лише отримував назад свій наділ, а й додаткові землі у користування.

Основною формою повинностей була феодальна рента, яка виступала у трьох основних формах:

- відробіткова (панщина), найбільш архаїчна та найменш ефективна форма, що базується па перерозподілі живої праці й передбачає високий ступінь особистої залежності селянина від власника землі;

- продуктова, що ґрунтується на перерозподілі натурального продукту;

- грошова - найпрогресивніша форма, що передбачає відносно слабку особисту залежність, базовану на перерозподілі доходу.

Особиста залежність громадян оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (королівських указах, які були розбиті на capita - глави) Карла Великого (768--814 рр.), яких налічується біля 56, прямо вказувалося, що кожна вільна людина повинна шукати для себе покровителів і заступників.

Надзвичайно важливим документом цієї епохи, пам’яткою економічної думки Середньовіччя є «Капітулярій про вілли» (8 ст.)¹¹², автором якого є самий Карл Великий. Цей законодавчий акт являє собою інструкцію для начальників фіскальних округів, в руках яких знаходились королівські помістя (вілли). Основні положення:

- король зазначає, що усі його помістя мають служити винятково йому;

- з простими людьми мають добре поводитись і не доводити їх до збідніння;

- управляючим забороняється збирати оброк з селян для своїх потреб, а також робити їх своїми васалами;

- управляючі мають давати церквам 10 % від доходів королівських помість (але тільки тим церквам, що знаходяться у даному округу; очолювати ці церкви мають священики-ставленики короля);

- бенефіціарам слід наймати управляючих своїми помістями, щоб не відволікатись від державної служби;

- люди, які можуть нести оброки грошові, взамін ручних (класичним терміном відробіткової ренти у франків було 3 дні у період польових робіт), мають робити це вчасно;

- управляючі мають дивитися за тим, щоб люди не байдикували і т. ін.

Феодальні відносини у Франції, як і в інших країнах Європи досягли зрілості в 11-15 ст. В цей період панувала феодальна земельна власність трьох типів: королівська, світська, церковна.

Ієрархічна структура землеволодіння (власність верховна, сеньйоральна і васальна) обмежувала права окремого феодала на землю. Однак в період політичної роздрібненості менші володіння стали відчужуватися. Зросли значення та розміри сеньйоральної власності, перш за все за рахунок сервітутів (лісів, луків, пасовищ). Розширилися і зміцніли сеньйорі альні права. У 14-15 ст. феодальні господарства все більше втягуються у товарно-грошові відносини. Одночасно змінюється правовий та майновий статус селян, які поступово виходять з-під юрисдикції феодалів, зростає їхня земельна власність та політичні права. З’являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феодалами і селянами (оренда, найм), орієнтовані на ринок. З допомогою податків, інших засобів, посилює свої економічні позиції держава. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне - як селянське, так і феодалів. Таке господарство не виключало певних відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні обмінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рідко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт.

Висновки: Феодальні відносини у Франкській держави почали формуватись на ґрунті військово-аграрної реформи короля Карла Великого, згідно з якою успадковувались професії та роди занять (син воїна ставав воїном, син селянина – селянином). Поступово общинні землі, завдяки інституту бенефіціарної земельної власності, були експропрійовані у вільних селян, внаслідок чого останні потрапили у особисту, поземельну, судово-адміністративну, військово-політичну залежність від феодалів. Літературними пам’ятками доби Середньовіччя, в яких розкриваються особливості феодальної економіки є «Салічна правда» (5-6 ст.) від короля франків Хлодвіга І та «Капітулярій про вілли» (8 ст.) від короля франків Карла Великого.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ: