2. Посилення державно-монополістичних тенденцій та їх відображення в теоріях імперіалізму(р. Гільфердинг, к. Каутський, в. І. Ленін)

На рубежі 19-20 століть в світовій економіці відбувається процес витіснення промислових і торгових інтересів фінансовими монополіями.

Панування фінансової олігархії (корпорацій), які спільно із урядами посилювали експлуатацію колоній та інших залежних країн, шляхом підготовки та ведення воєн за ринки збуту і сировини отримала назву імперіалізм.

Основні ознаки імперіалізму:

- утворення колоній;

- фінансова олігархія;

- вивіз капіталу більше ніж ввезення товарів;

- утворення міжнародних монополій;

- війни за переділ світу.

Хоча самий термін «імперіалізм» виник ще в античну добу (від лат. – влада, що рухається «в ширину і в довжину»), першою фундаментальною роботою по темі імперіалізму стала праця англійського економіста Джона Аткінсона Гобсона «Імперіалізм» (1902 р.), який вбачав імперіалізм в протиріччях і єдності інших понять – націоналізм³¹⁵, інтернаціоналізм³¹⁶, колонізація.

На думку Гобсона: - «Новий імперіалізм відрізняється від старого, по-перше, тим, що він на місце прагнень однієї зростаючої імперії ставить теорію і практику конкуруючих імперій, кожна з яких керується однаковими бажаннями як до політичного розширення, так і до комерційної вигоди; по-друге, пануванням над торговими інтересами фінансових інтересів чи інтересів, що відносяться до вкладенню капіталу».

Фундатором соціал-реформізму вважають лідера німецьких соціал-демократів Едуарда Бернштейна (1850-1932 рр.), який в своїй основній праці «Передумови соціалізму та завдання соціал-демократії» (1899 р.) піддав критиці Марксове вчення щодо формаційного руху людства, додаткової вартості, закону капіталістичного нагромадження тощо. Зокрема, Бернштейн розробив теорію демократизації капіталу («корпоратизації капіталу»), яка обстоює можливість усуспільнення власності в процесі поступового переливання капіталу від власників до суспільних фондів, що відбувається внаслідок еволюційного розвитку поділу праці, спеціалізації, акціонування, участі робітників в управлінні.

Цінний теоретичний аналіз нової стадії розвитку капіталізму (імперіалізму) представлений у праці айстро-німецького марксиста Рудольфа Гільфердінга (1877-1941 рр.) «Фінансовий капітал» (1910 р.). В цій праці вчений відмітив існуючу тенденцію в кінці 19 - на початку ХХ ст. в Європі і США до об’єднання промислового і банківського капіталів, наслідком чого стало утворення якісно нових «гравців» в світовій економіці – фінансових груп³¹⁷, основною формою функціонування яких був фінансовий капітал³¹⁸.

Гільфердінг ввів у науковий обіг поняття фінансового капіталу: «Всезростаюча частина промислового капіталу, - пише він, - не належить тим промисловцям, які його використовують. Розпорядження над капіталом вони отримують лише за посередництва банку, який приставляє до них власників цього капіталу. З другого боку, і банку всезростаючу частину своїх капіталів приходиться закріплювати у промисловості. Завдяки цьому він в постійно зростаючій мірі стає промисловим капіталістом. Такий банківській капітал, - відповідно, капітал в грошовій формі, - який у такий спосіб в дійсності перетворений в промисловий капітал, я називаю фінансовим капіталом». «Фінансовий капітал: капітал, що знаходиться у розпорядженні банків і використовуваний промисловцями».

Становлення фінансового капіталу призводить і до появи нового прошарку фінансових капіталістів – фінансової олігархії³¹⁹, яка прагне не свободи, а панування та обкладає все суспільство монополістичною даниною. Основним методом збагачення фінансового капіталу та фінансової олігархії, а також встановлення світової економічної гегемонії є прибутки від фіктивного капіталу³²⁰, система участі у прибутках³²¹, прибутки від засновництва³²² та державних позик.

Гільфердінг також зазначив, що в епоху імперіалізму у великих масштабах зростає капіталізація ринку (емісія цінних паперів), при цьому фіктивний капітал перевищує реальний капітал³²³, внаслідок чого викає так званий ефект розбухання (в сучасному розумінні - «економіка мильного пузиря³²⁴»). З цією метою, вчений обстоював важливість державного регулювання грошово-кредитної сфери, а також підтримки процесів демократизації власності³²⁵, розповсюдження впливу найманих робітників та їх профспілок на процеси прийняття управлінських рішень.

В своїй теорії регульованого (організованого) капіталізму вчений звернув увагу, що фінансова олігархія, володіючи контрольними пакетами акцій різноманітних акціонерних товариств усуває інститут конкуренції між ними, перетворюючи тим самим систему монополістичної конкуренції у новий стан – систему регульованого капіталізму, в основі якого лежить соціалістичний принцип демократизації власності та планомірного розвитку суспільного виробництва.

Карл Каутський (1854-1938 рр.) – німецький економіст, марксист, один із лідерів і теоретиків німецької соціал-демократії і Другого Інтернаціоналу³²⁶, редактор четвертого тому «Капіталу» К. Маркса.

На думку Каутського «імперіалізм є продукт високорозвиненого промислового капіталізму. Він полягає у прагненні кожної промислової капіталістичної нації приєднувати до себе чи підкоряти все більші аграрні області, не дивлячись на те, якими націями вони заселені».

Будучи ідеологом центризму³²⁷, в своїй праці «Національна держава, імперіалістична держава і союз держав» (1914 р.) він запропоновував теорію ультраімперіалізму³²⁸, згідно з якою, за аналогією картельної змови на внутрішньому ринку, відбуватиметься поступова заміна експлуататорської форми імперіалізму, що ґрунтується на капіталістичній конкуренції за світові ресурси та багатства, на мирну, яка характеризуватиметься співробітництвом великих державних картелів та взаємовигідним розподілом світового ринку.

Основні ознаки ультраімперіалізму:

- відмова від насилля та воєн між розвиненими капіталістичними державами;

- створення спільних міжнародних організацій та картелів, спрямованих на розвиток та сприяння співробітництву між країнами у всіх сферах економічної взаємодії (виробничій, фінансовій, торгівельній тощо);

- розвиток дружніх відносин, політичної кооперації та економічних свобод між країнами.

Концепція ультраімперіалізму Каутського була піддана критиці Володимиром Іллічем Леніним (1870-1924 рр.), який в праці «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» (1916 р.) зазначив наступне:

- еволюція монополій призводить до імперіалізму: 1) 1860-1870 роки - вища, крайня ступінь розвитку вільної конкуренції (монополії у зародковому стані); 2) після кризи 1873 р. стрімкий розвиток картелів³²⁹; 3) підйом кінця 19 ст. і криза 1900-1903 рр. - картелі стають однією з основ всього господарського життя, а капіталізм перетворився в імперіалізм;

- монополістичні об’єднання капіталістів (картелі, трести, синдикати, концерни), поступово виходили на зовнішні ринки (через налагодження співробітництва та укладання угод із іноземними монополістичними об’єднаннями та зв’язків із колоніями), що призвело до утворення міжнародних картелів (зверхмонополій);

- імперіалізм – вища і загниваюча стадія капіталізму, канун соціалізму³³⁰;

- характерною рисою імперіалізму є «трест банків»³³¹, який управляє всім капіталістичним господарством;

- чим вищий розвиток капіталізму, тим гостріше відчувається дефіцит сировини, тим гостріше конкуренція і гонитва за джерелами сировини по всьому світові, тим відчайдушніше боротьба за придбання колоній;

- світ розподілився на купку держав-рант’є та гігантську більшість держав боржників; при цьому держава-рант’є – це держава паразитичного, загниваючого капіталізму;

- імперіалістичні країни ніколи не припинять боротьби за панування у світовому масштабі та розподілі і перерозподілі колоній (Першу Світову війну вважав імперіалістичною; закликав трудящих скористатися війною, щоб скинути буржуазні уряди).

Підсумовуючи основні ознаки імперіалізму Ленін в згаданій праці відмітив: «Если бы необходимо было дать как можно более короткое определение империализма, то следовало бы сказать, что империализм есть монополистическая стадия капитализма. Такое определение включало бы самое главное, ибо, с одной стороны, финансовый капитал есть банковый капитал монополистически немногих крупнейших банков, слившийся с капиталом монополистических союзов промышленников; а с другой стороны, раздел мира есть переход от колониальной политики, беспрепятственно расширяемой на незахваченные ни одной капиталистической державой области, к колониальной политике монопольного обладания территорией земли, поделенной до конца».

Висновки: підсумовуючи основні теорії імперіалізму Р. Гільфердінга, К. Каутського та В. Леніна можна відмітити, що основою імперіалізму є монополія, яка утворилася в капіталістичній системі господарювання. Монополія виросла на основі концентрації виробництва на високій ступені розвитку, з банків та колоніальної політики. Монополії призвели до посиленого захоплення найважливіших джерел сировини. Відповідно, різні оцінки імперіалізму, надані в працях цих та інших вчених слід розглядати з позиції позитивів та негативів монополії.