Результати політики «воєнного комунізму»:

1) масові селянські повстання (внаслідок конфіскації реманенту та примусового залучення в колгоспи і радгоспи);

2) голодомор 1921-1923 років (внаслідок вилучення продуктових запасів);

3) еміграція («втеча мізків і капіталу»);

4) інфляція та товарний дефіцит;

5) моральне і фізичне зношення капіталу.

Ці та інші наслідки, зокрема післявоєнна виробнича та інфраструктурна розруха, численні демографічні втрати внаслідок вбивств, епідемій призвели до рішення про припинення політики «воєнного комунізму» внаслідок неможливості реалізації її основної місії – побудови комунізму революційним шляхом (було прийнято 21 березня 1921 року на Х З’їзді Російської комуністичної партії більшовиків одночасно із запровадженням Нової економічної політики). З докладу Леніна на Х З’їзді РКП (б) про заміну розкладки натуральним податком (15.03.1921 р.): «Країна знаходиться у крайній ступені пауперизму, розорення, перевтомлення та виснаження….потрібно економічно задовольнити середнє селянство і піти на свободу обороту, інакше владу пролетаріату не втримати…Цей оборот є стимулом для селянина, бо він буде старатися за свій власний інтерес, оскільки з нього не візьмуть все, а лише податок з обороту.

Таким чином на Х З’їзді було оголошено про запровадження тимчасової довгострокової НЕПу, основною метою якої визнавалось допущення ринкових відносин з метою зняття соціальної напруги, укріплення соціальної бази радянської влади у вигляді союзу робітників і селян, убезпечення від подальшої соціально-економічної розрухи, вихід з кризи та відбудова господарства, забезпечення сприятливих умов для побудови соціалізму, відновлення нормальних зовнішньополітичних зв’язків та подолання міжнародної ізоляції.

Основні елементи нової економічної політики:

1) Заміна продрозкладки продподатком⁴²⁶ (21.03.1921 р.). Надання селянам права вільного розпорядження сільськогосподарськими надлишками, оренди землі і найму робочої сили. Зменшення податкового тягаря на село, а також прийняття Земельного кодексу РРФСР (30.10.1922 р.) з одного боку позитивно вплинуло на розвиток с/г сфери. З іншого боку, підвищені ставки продподатку для так званих куркулів не дозволяли селянам розгорнути виробництво на повну потужність, що призвело до усереднення норм виробітку аграрної продукції.

2) Запровадження ринкових методів господарювання наряду з використанням механізмів державного стратегічного планування⁴²⁷:

2.1. Денаціоналізація дрібних державних підприємств та розвиток малого бізнесу (1921-1924 рр.):

- встановлено та спрощено дозвільний порядок відкриття торгівельних закладів, підприємств дрібного бізнесу, в тому числі із збільшенням дозволеної кількості найманих працівників на 10 чол., тобто до 20 осіб (липень 1921 р.);

- законодавчий захист приватної власності (Декрет «Про основні приватні майнові права, визнані РРФСР, ті, що під охороною закону та захищені судами РРФСР», 22.05.1922 р.);

- право будь-якому громадянину організувати свій бізнес (промислові і торгові підприємства), закріплене у Громадянському Кодексі СРСР (почав діяти з 1.01.1923 р.);

- розвиток кооперації всіх форм і видів (особливо у збутовій, постачальницькій та кредитній сферах), створення кооперативного законодавства;

- скасовано трудові армії, обов’язкову трудову повинність, зрівнялівку у зарплаті, обмеження на зміну місця роботи.

2.2. Денаціоналізація великих державних підприємств – передача державних підприємств у довгострокову оренду, утворення радянських трестів⁴²⁸ та синдикатів⁴²⁹, які переводились на госпрозрахунок⁴³⁰.

2.3. Введення іноземної концесії (01.01.1923 р.) на ті об’єкти, фінансувати які держава була не в змозі, це дозволяло іноземним інвесторам на основні укладення концесійних угод тимчасово користуватися матеріально-технологічною базою Радянського Союзу.

2.4. Затвердження державного стратегічного плану «Про електрифікацію РРФСР» (23.12.1921 р.) строком на 10 років – план розвитку не лише електроенергетики, а й всієї економіки (заклав основи індустріалізації країни), з використанням податкових пільг і державних кредитів (передбачав побудову 30 електростанцій, транспортних магістралей країни).

3) Грошова реформа (1922-1924 рр.)⁴³¹:

3.1. Перший етап грошової реформи:

- деномінація 1922 р. - Державний банк ввів у внутрішній обіг нові грошові знаки СРСР (так звані радзнаки), які обмінювались на старі рублі у співвідношенні 1 радянський рубль=10 тис. старих рублів.

- введення золотого червонця 1922 р. - Державний банк СРСР ввів в обіг радянський золотий червонець, прирівняний до 10-рублевої золотої монети царської чеканки (імперіалу, вагою 7,74г золота), як засіб платежу у міжнародних розрахунках⁴³².

- деномінація 1923 р. – Державний банк ввів в обіг нові радзнаки, які обмінювались на радзнаки 1922 року у співвідношенні 1:100, і на старі рублі – 1: 1 млн.

3.2. Другий етап грошової реформи:

- деномінація 1924 року із одночасною забороною емісії радзнаків попередніх зразків (1922, 1923 рр.). – Державний банк ввів в обіг державні казначейські білети в 1,3,5 рублів, забезпечених на 25% - золотом, дорогоцінними металами і валютою інших країн і на 75% - швидко реалізованими товарами та короткостроковими зобов’язаннями, в результаті чого рубль став «твердою»⁴³³ та вільноконвертованою валютою⁴³⁴. Так, державний казначейський білет в 1 рубль=50 тис. рублів радзнаків 1923 року=5 млн. радзнаків 1922 року=50 млрд. рублів старого зразка. Крім того, Державним банком чеканились срібні та мідні розмінні монети.

Таким чином було утворено єдину платіжну систему, яка складалась з банківських білетів («червонців»), казначейських білетів (рублів) і розмінних монет (копійок). Між казначейським білетом і банківським білетом встановлювалось співвідношення, яке дорівнювало 1червонець до 10 рублів. Грошовий обіг регулювався Державним банком, який керувався положенням про заборону покриття бюджетного дефіциту грошовою емісією. Вже у 1924 році курс банківського білета СРСР (1 червонець=7,74г золота) став вище офіційного золотого паритету по відношенню до англійського фунта стерлінгів (1 фунт стерлінгів=7,32г золота) та американського долара (1 долар=1,5г золота).

4) Становлення та розвиток кредитно-банківської системи (1921-1923 рр.) – крім Державного банку СРСР як єдиного емісійного банку країни, було створено мережу ощадних кас та банків, що мобілізовували грошові засоби та здійснювали коротко- та довгострокове кредитування економіки (Торгово-промисловий банк, Зовнішньо-торгівельний банк, Центральний сільськогосподарський банк, Центральний банк комунального господарства і житлового будівництва, Електробанк). Загалом до 1.10.1926 року в СРСР налічувалося понад 60 банків.

5) Податкова реформа (1923 р.) – податок на прибуток підприємств встановлювався на рівні 70%, збільшились акцизи на предмети розкоші, що призвело до стабільного бюджетного профіциту⁴³⁵ і у наступні роки. Разом з тим для реалізації планів широкомасштабної індустріалізації країни, а також з огляду на те, що 80% населення складали селяни, почали використовуватись неподаткові способи поповнення казни, зокрема примусові позики, занижені ціни на с/г продукцію і завищені ціни на промислову продукцію. В результаті цих нововведень селяни перестали продавати продукцію зверх тієї норми, яка потрібна була для сплати продуктового податку, і одночасно відмовлялись купувати промислові товари с/г призначення, що призвело до кризи збуту промислових товарів у 1923 році, заготівельної кризи у 1924-1925 роках (коли продана кількість с/г продукції склала лише 2/3 від очікуваного рівня).