3. Особливості економічної думки Стародавнього Риму.

Марк Порцій Катон Старший (234-149 рр. до н.е.) – державний діяч, письменник (засновник римської прозаїчної літератури). З усіх патонівських речей (Катон був прославленим оратором) та праць у цілісному вигляді збереглася «Про землеробство» (160 р. до н.е. - найбільш ранній твір на латинській мові, що дійшов до нашого часу), в якій:

- наводяться правила та практичні рекомендації щодо здійснення сільськогосподарських робіт (в рослинництві, садівництві, городництві, скотарстві, виноградарстві та ін.), наводяться рецепти виготовлення сільськогосподарської продукції;

- розбирається феномен товарної рабовласницької вілли (розробив регламент рабської праці на віллі⁸⁷, яка повністю сама себе забезпечує продовольством⁸⁸, а для придбання ремісничих товарів вирощує монокультуру – оливкові дерева);

- порівнює сільське господарство з торгівлею і лихварством та критикує останні, оскільки торгівля, пов’язана із ризиком і невизначеністю, а лихварство у відповідності до «ХІІ таблиць» було заборонено (каралось більш строго, ніж крадіжка); сільське господарство ідентифікує з джерелом багатства та високих моральних цінностей для всіх громадян та воїнів («дохід від землеробства найбільш чистий, найбільш вірний і зовсім не викликає заздрощів»);

- створив шкалу доходності галузей сільського господарства (на перше місце поставив виноградарство);

- як і Ксенофонт, зазначає, що віллу слід купувати із меншою кількістю обладнання (щоб не витратитись на землю), а облаштувати все таким чином, щоб вирощувати прибуткову комерційну культуру із меншими витратами.

Тиберій Семпроній Гракх (162-133 рр. до н.е.) – аристократ, політичний діяч. Відправившись по службі у подорож, Тиберій звернув увагу, що більшість римських земель прийшли в занепад, зникли селяни-землероби. В зв’язку з цим він зробив висновок, що переважання крупної землевласності та відсутність селян-землеробів – суттєві недоліки римського соціально-економічного ладу та джерело всіх бід республіки. А тому, повернувшись додому, він балотувався у трибуни (посадова особа, що виражає волевиявлення триби-округи) та запропонував закон, згідно з яким територіально обмежувалась площа землеволодіння (не більше 1000 югерів на сім’ю). Ті ділянки землі, які вивільнялися, згідно положень цього закону, мали поступати у державний фонд, з якого вони розподілялись між безземельними селянами (по 30 югерів на сім’ю) на умовах спадкової оренди та помірної орендної плати. За цей аграрний закон, який йшов всупереч інтересам римської аристократії, Тиберія було вбито, проте документ провели в життя його родичи, зокрема молодший брат Гай Семпроній Гракх (153-121 рр. до н.е.) – політичний діяч, оратор. Гай ініціював ряд законів, спрямованих на з’єднання населення проти аристократії. Серед них:

- «хлібний закон» - про дешевий хліб для бідних громадян-римлян;

- «закон про шляхи» - про будівництво в Італії нових шляхів для полегшення пересування дрібних землевласників, що з’явились внаслідок введення аграрного закону Тиберія;

- судовий закон – спрямований на подолання безчестя сенаторів на судових процесів, шляхом введення до суду вершників;

- військовий закон – спрямований на усунення тяжкості військовозобов’язаних громадян нести витрати на амуніцію (яка стягалась із жалування воїнів).

Загинув Гай Семпроній Гракх, як і його брат, від рук римської знаті при спробі ініціювати та ввести в дію закон про надання римського громадянства союзникам по колонізації.

Марк Туллій Цицерон (106-43 рр. до н.е.) – політик, філософ, воєначальник, оратор Стародавнього Риму. Не зумівши примиритися з диктатурою Юлія Цезаря залишив політичну сцену і став займатися письменництвом. Основні ідеї викладені у працях «Про обов’язки», «Про старість».

Цицерон в ранній молодості переклав працю Ксенофонта «Економікос», а тому також був активним захисником натурально-господарської концепції, вважаючи, що землеробство приводить до повного достатку (забезпечує людину усім необхідним для життя).

Проголосив гасло «згоди станів», що означає ефективне сполучення та співіснування всіх верств населення, та проект «рівність на основі відмінності» (достоїнств, майна), де градацію населення на основі достоїнств вважав справедливою. Найвищою справедливістю вважав недоторканість власності. При цьому зазначив, що приватна власність не є природним інститутом, вона виникає внаслідок захоплення вільних земель, законів, угод, жеребкування. Відповідно, якщо приватна власність утворилась від того, що від природи було спільним, то нехай кожен володіє тим, що йому дісталось. Відповідно майнова нерівність обґрунтовувалась ним теж як справедливість.

Цицерон вважав, що справедливість має бути і по відношенню до рабів – обходитись з ними як найманими працівниками (вимагати праці та давати зароблене). Говорячи про рабство, він зазначає, що беззаконня чиниться або шляхом насильства або шахрайства, викривши цим самим рабовласників. Він сумнівався і у справедливості рабського становища робітників, рекомендуючи надати їм статус вільних найманців.

Ідеальним типом держави вважав сенатську (аристократичну) республіку, яка є необхідною умовою підтримання правлячих класів.

Марк Теренцій Варрон (116-27 рр. до н.е.) – римський вчений-енциклопедист і письменник, у праці «Про сільське господарство» науково обґрунтував необхідність інтенсифікації виробництва. Багато ідей запозичив у праці Катона Старшого «Про землеробство». Основні ідеї:

- облік землеволодіння визначає, на його думку, агрикультура⁸⁹, а в кінцевому рахунку - властивості ґрунту (на відміну від Катона Старшого вважав, що цінність землеволодіння визначають не виноградники, а луги);

- проблему розташування вілли пов’язував із її внутрішньою організацією та наголошував, що цінність та дохідність вілли зростає, якщо вона знаходиться поблизу торгових точок;

- доход від залишку залежить від ринкової ситуації (іноді залишки не продаються і доходу немає, іноді господареві треба докупати продукцію, якої за результатами року в нього виявилось недостатньо), а тому радить розширювати географію реалізації продукції (від міських до сільських ринків);

- оскільки трактат Варрона був написаний після повстання Спартака (73-71 рр. до н.е. – повстання рабів), то і відношення до рабів змінилося, зокрема наголошується на необхідності застосовувати гнучкі методи примусу до праці (замість батога використовувати слово, не купувати багато рабів однієї народності, поліпшувати харчування та одяг, зменшувати важкість роботи та надавати пільги (дозволяти випасати худобу на панських володіннях), радитись із старанними рабами, а деяких з них нагороджувати рабинями);

- як і Катон, Варрон розумів обмеженість рабської праці, а тому на великі с/г роботи пропонував залучати найманий працівників;

- класифікував сільськогосподарські знаряддя праці: розмовляючі (раби), мукаючі (воли, робочий скот), німі (речі – вози, граблі, корзини).

Луцій Юній Модерат Колумелла (4-70 рр. н.е.). Зважаючи на те, що вже з 1 століття н.е. в організації рабовласницького господарювання Риму відбулися істотні зміни (рабовласницькі латифундії інтенсивного типу уступали по дохідності латифундіям колонатного типу, оскільки праця колонів виявилася продуктивнішою за працю рабів), економічні події того часу знайшли своє відображення і у праці Колумелли «Трактат про сільське господарство», де також широко використовуються ідеї Катона Старшого.

Основні ідеї:

- відхід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних (розробив цілу систему штучного збагачення ґрунту) та запровадження у виробництво наукового підходу (агрономії, селекції), в тому числі шляхом збільшення витрат на розвиток с/г наук (пропонував господарям не скупитися на агротехнічні досліди та експерименти);

- як ярий захисник рабовласницького ладу, для підвищення продуктивності праці рабів пропонує: матеріальне стимулювання, раціональне розміщення рабів на виробничих місцях (спеціалізація рабів); не скупитися на придбання кваліфікованих та досвідчених рабів, надання волі найбільш старанним рабам та запровадження змагань і наглядацтва; моральне стимулювання (надання свободи рабиням, що по собі залишили дітей-рабів, шуткувати з рабами, створювати свійські в’язниці для непокірних, спільне обговорення робіт з рабами, дозвіл рабам жалітися на жорстоке поводження з боку їх наглядачів);

Врешті-решт, розуміючи всю безвихідь рабовласницької системи господарювання Колумелла запропонував здавати недоходну землю в оренду вільним колонам, чим перекреслив всі свої ідеї про інтенсифікацію рабовласницької вілли.

Висновки: Економічна думка Стародавнього Риму представлена в розрізі таких видатних мислителів, як Марк Порцій Катон Старший («Про землеробство»), брати Гракхи (аграрний, хлібний, шляховий, судовий, військовий закони), Марк Туллій Цицерон («Про обов’язки», «Про старість»), Марк Теренцій Варрон («Про сільське господарство»), Луцій Юній Модерат Колумелла («Трактат про сільське господарство»). Спільною концепцією давньоримських мислителів є те, що землеробство – найкраще заняття для блага людини і держави, рабська праця є менш продуктивною ніж праця вільних найманців, великі латифундії є менш прибутковими ніж помірні.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ: