2. Економічна думка Стародавньої Греції.

Економічна думка Стародавньої Греції представлена видатними філософами Ксенофонтом, Платоном і Аристотелем.

Ксенофонт (4 ст. до н.е.) – афінський мислитель, письменник, полководець, історик, політик. Його твір, під назвою «Економікос» чи в іншому перекладі – «Домострой» (oikos – господарство, nomos – наука), став першою відомою в історії працею, присвяченою винятково економіці, а його назва – позначенням цієї науки.

Будучи учнем Сократа, Ксенофонт намагався передати учення вчителя про правильне управління домогосподарством, а тому «Домострой» (складається з 21 глави) написаний у формі діалогу між Сократом та багатим афінянином Критобулом⁸⁰.

Основні ідеї:

- економікос - наука про хороше управління господарством;

- людина (суч. економіст), що познала науку економікос і здатна своїм управлінням збагачувати чуже господарство, достойна отримувати за це пристойну, і навіть більше, оплату;

- господарство – загально: це все, що має людина, не дивлячись на те як територіально розміщена її власність; детально: 1) це майно як корисні речі, 2) це цінність як те, від чого можна отримувати користь (цінністю можуть бути гроші, багатства, знання, друзі і вороги – все те, за допомогою чого можна збагатити господарство);

- господарська діяльність - це процес створення корисних речей, а основна сфера економіки - сільське господарство (ремісництво вважав недостойним і ганебним для вільної людини заняттям, оскільки ремесло, на його думку, «шкодить тілу і робітників і наглядачів, змушуючи їх жити сидячи, без сонця, а деколи все життя біля вогню, тоді – тіло зніжується, дух слабіє, крім того, в них не вистачає часу на поміч близьким та місту, тому ремісники вважаються не придатними для дружби і поганими захисниками вітчизни);

- про багатство – «жити так, щоб утворювалися залишки, тобто в результаті господарювання доходи перевищували витрати», хоча надмірне нагромадження вважав негідною справою, бо багатство пізнається у порівнянні – можна бути багатим у кількісному вимірі, та бідним у якісному (наприклад, багата людина витрачає велику кількість статку на розкіш, безпеку, утримання великого будинку, господарства та ін. і врешті-решт її доходи менше за витрати); «найкращий спосіб збільшувати майно – старатися якомога краще робити те, для чого людину створили боги»;

- природним є той факт, що в однакових господарствах різні статки, бо один господар займається справою абияк (терпить збитки), а інший – наполегливо та уважно (досягає успіху);

- першим вказав на зв’язок між рівнем спеціалізації (поділом праці) і обсягом ринку – чим більша продуктивність, тим більше товарів на ринку;

- першим вказав, що кожна річ має споживчу (визначається корисністю товару) і мінову (визначається здатністю товару до обміну) вартість.

- про оплату праці – хороші робітники відчувають смуток, коли отримують рівні доходи із ледащими;

- найкращий робітник – «господарське око» - у талановитого, досвідченого господаря, який, крім того, володіє здатністю повелівати людьми (переконувати, заряджати енергією та ін..), і робітники хороші, бо він їх спрямовує, вчить, передає досвід; але щоб мати такі здібності (мистецтво повеління людьми з їх добровільної згоди) потрібний і навчання, і природні дарування, і милість богів;

- про мотивацію праці – покарання, нагорода, похвала, форма одягу для кращих робітників, догани, показове звільнення, повага;

- про рентабельність – оброблена та родюча земля коштує дорого та як її не покращуй вона не принесе такої користі, як необроблена, при хорошому обробітку якої її вартість та родючість зростає набагато більше від початкової;

- про природу ґрунту – якщо на необробленій землі добре ростуть бур’яни, то і культурні рослини дадуть добрий врожай;

- протиставив фізичну працю (для рабів) розумовій (для вільних: мистецтво, філософія, спорт тощо).

Визнавав корисність грошей, відводячи їм дві функції – засобу обігу і засобу нагромадження. Справжніми грошима вважав срібло, оскільки, на його думку, золото піддається впливу ринкових коливань.

Платон (4 ст. до н.е.) – псевдонім (озн. широкий, широкоплечий); справжнє ім’я Аристокл – давньогрецький філософ, ученик Сократа та вчитель Аристотеля. Основними економічними творами Платона є «Держава» і «Закони».

В праці «Держава» запропонував модель ідеальної (утопічної) держави, в основі якої закладена думка про розподіл праці. Так, Платон зазначає, що потреби кожної людини різноманітні і задовольнити їх можна тільки використовуючи спеціалізовані види праці багатьох людей. Таким чином він доводить, що поділ праці об’єктивно об’єднує людей в державу, яка і вирішує людські суперечності між обмеженими можливостями та безмежними потребами.

Зокрема в його ідеальній державі поділ праці історично формується з первинних потреб людей, внаслідок чого виникають різноманітні професії та блага (формується клас виробників - «чернь»). З ростом благ виникає необхідність їх захисту та примноження (формується клас воїнів). Третій клас складають нечисленні правителі-філософи, які управляють державою на основі справедливості, створюють найкращі закони для недопущення кругообігу державних форм (тимократію⁸¹, олігархію⁸², демократію⁸³, тиранію⁸⁴). Рабів, вважав живим знаряддям праці, яке здатне говорити, і не відносив до жодного з станів суспільства.

В його «ідеальній» державі:

- змішана економіка (поєднуються загальна і приватна власність) - вищих два стани (філософи і воїни) звільнені від матеріальних клопотів, знаходяться на державному утриманні та спільно володіють державним майном. Для того, щоб ними не заволоділа пристрасть до збагачення – позбавляються майна, грошей, сімей. Третій стан має приватну власність і забезпечує перший і другий стан матеріальними благами.

- розподіл сукупного багатства відбувається згідно природних здібностей, що і забезпечує соціальну справедливість (кожен виконує свою роботу, а нерівність станів є нормальною, бо щастя окремої людини для процвітання полісу не значить нічого).

В «Законах» пропонує інший варіант побудови ідеального устрою, зокрема наголошує на необхідності встановлення іншого державного устрою – аристократія⁸⁵:

- виділити кожній сім’ї окреме житло та земельну ділянку, де останні перебувають у незмінній кількості в державній власності та переходять у спадок до одного з дітей;

- організувати соціальну міру бідності та багатства для встановлення справедливого суспільного устрою (вартість однієї ділянки складає «міру бідності», а «міра багатства» визначається в четверо більшою, верх цього слід спрямовувати в казну).

Отже, в такій державі всі громадяни поділяються на чотири стани (за критерієм багатства), згідно чого нараховуються і податки.

В такій державі велику роль відіграє жорстка регламентація життєдіяльності в особі держави, логічним виводом чому є його фраза: «Якщо щастя громадянина не є цінністю, то для щастя полісу до окремої людини можуть бути застосовані заходи фізичного впливу».

Грошам відводив наступні функції: міри вартості, засобу обігу та засобу нагромадження.

Платон першим поділив гроші на повноцінні (всезагальні) і неповноцінні (місцеві).

Як і Ксенофонт, засуджував торгівлю та лихварство, оскільки вважав їх джерелом майнової нерівності та соціальної несправедливості.

Аристотель (4 ст. до н.е.) – учень Платона та вчитель і вихователь Олександра Македонського. Праці «Політика», «Нікомахова етика», «Афінська політія».

Піддав критиці проекти ідеальних держав Платона, вважаючи що загальна власність на дітей, майно і жінок призведуть державу до загибелі.

Розвиваючи платонівську ідею кругообігу державних форм, правильним ладом (при якому переслідуються загальні блага) вважав монархію, аристократію, політію⁸⁶. До неправильних типів (переслідуються приватні цілі правителів) державного ладу відносив демократію, олігархію, тиранію.

Утворення держави вважав природним прагненням людей до спілкування. Під ідеальним типом держави розумів політію. Представив свій проект найкращої держави, де:

- виступав проти загальної власності, а, навпаки, підтримував приватну власність, оскільки вважав, що людина краще піклується про те, що їй належить;

- ідеальна соціальна основа – напівнатуральне господарство середнього статку (потреби задовольняються як власним господарством, так і за допомогою обміну).

Проект виходив із необхідності поділу суспільства на вільних і рабів, а також їх праці на розумову і фізичну (у зв’язку із «законами природи», основним з яких є панування і підкорення) і, по-друге, в зневажливому відношенні щодо значення для суспільства ремесла, зокрема, по Аристотелю, «ремісник, який займається низьким ремеслом, знаходиться у стані обмеженого рабства».

Господарську діяльність поділяв на:

- Економію – уміння господарювати, кінцевою метою якого є споживання (задоволення власних потреб). Економія породжує багатство, розміри якого обмежуються рівнем споживання.

- Хрематистику (від «хрема» – статок) – мистецтво наживати багатство шляхом торгівлі, лихварства, що зрештою засуджував, оскільки багатство, породжене хрематистикою не має обмежень, а значить є неприродним.

Проаналізував еволюцію торгівлі:

- бартерна торгівля - товар на товар (Т-Т);

- товарно-грошовий обіг - товар-гроші–товар (Т-Г-Т), поява грошового еквіваленту, який полегшив обмін;

- грошовий обіг (Г–Т–Г^.’^’) – хрематистика.

Вважав, що справжнім мотивом торгівлі має бути не жадоба до збагачення, а обмін, що забезпечує задоволення потреб, які не можуть бути реалізовані власним господарством.

Спробував розкрити причини обміну, або як порівнюються різні речі. Виявив, що еквівалентний обмін здійснюється тоді, коли співпадають масштаби потреб (зрівнюється цінність в обмінюваних благах для обох учасників).

Грошам відводив лише дві функції – міри вартості та засобу обігу.

Висновки: Антична економічна думка Греції представлена видатними філософами Ксенофонтом («Економікос»), Платоном («Держава», «Закони») і Аристотелем («Політика», «Нікомахова етика»), схожість думок яких полягала в тому, що основою економіки держави є сільське господарство, засноване на рабській праці; торгівля і лихварство - нечесні заняття, які ведуть до виникнення соціальних конфліктів; товари повинні вироблятися виключно для споживання.