3. Історичні передумови виникнення та загальна характеристика меркантилізму.

Наявність багатьох господарюючих суб’єктів, що діяли незалежно і ризиковано, в перехідних умовах (від централізованого феодалізму до ринкової економічної системи) призвела до масової необхідності в економічних знаннях і навиках. Першою школою, що спробувала створити систему знань про економіку, стала школа меркантилістів (від італ. mercari – торгувати). Звідси і назва школи така (меркантилізм), оскільки в той час (15-17 ст.) перші великі капітали формувалися в сфері торгівлі і грошового обігу.

Умови виникнення меркантилізму:

1. Розклад феодалізму та зародження капіталізму (витіснення натуральної форми господарювання товарною).

2. Первісне нагромадження капіталу

3. Виникнення світового ринку. Великі географічні відкриття 15 -16 ст. (відкриття Америки та морського шляху навколо Африки в Індію) сприяли активізації зовнішньої торгівлі.

4. Розвиток товарно-грошових відносин (різке зростання товарообігу наштовхнулось на реальну перешкоду – зменшення залишків золота і срібла, що ускладнювало обмін, а тому країни, які мали більше грошей, мали швидший товарообіг, були багатшими). Наприклад, Іспанія і Португалія, внаслідок колонізаторської політики, накопичили значний запас дорогоцінних металів, що дало поштовх активізації їхньої торгівлі та зростання національного багатства. Таким чином, суспільство вирішило, що джерелом національного багатства є зростання грошових запасів країни.

Особливості вчення меркантилістів:

- мета господарської діяльності – збагачення шляхом збільшення грошей (золота і срібла);

- державна політика протекціонізму – високе мито щодо імпортованих товарів та заохочення експорту податковими пільгами;

- державне регулювання зовнішньої торгівлі таким чином, щоб через нееквівалентний обмін забезпечити приплив золота і срібла (короткострокова політика «випадкових» прибутків);

- державне сприяння росту чисельності населення, з метою підтримки низького рівня заробітної плати, що дозволяло здешевіти вартість експортованих товарів;

- головна увага та привілеї з боку держави приділялись виробникам та торговій діяльності, що здебільшого формували новий клас «торговельної еліти», проте мало уваги – сільському господарству.

Висновки: Історичними передумовами виникнення меркантилізму є Великі географічні відкриття, первісне громадження капіталу, розвиток світового ринку та розпад феодалізму. Меркантилізм як тип економічної системи характеризується високою монополізацією внутрішнього ринку в руках привілейованих осіб, що володіють пільгами у експортно-мануфактурній та торгівельній сфері, які становлять основну збагачення нації. Меркантилізм як перша школа економічної теорії відображає концентрацію наукової думки навколо чинників розвитку міжнародної торгівлі та державного управління економікою засобами протекціоністської політики.

4. Етапи розвитку меркантилізму

Меркантилізм як економічна школа в своєму розвитку пройшов два етапи (монетарний та мануфактурний меркантилізм), чинником поділу на які є Великі географічні відкриття.

Економічні ідеї раннього меркантилізму (монетаризму).

Ранній меркантилізм (монетаризм) – 15- поч. 16 ст., існував до відкриття Америки (к. 15ст.). Його засновники – італієць Гаспар Скаруффі та англієць Вільям Стаффорд. Монетаризм базувався на теорії «грошового балансу», згідно з якою держава стає багатшою, коли в неї більше грошей. Виходячи з цього були запропоновані такі заходи державного регулювання:

- заборона вивозу золота і срібла за кордон, що в подальшому стало гальмом у розвитку міжнародної торгівлі;

- державна монополія на торгівлю валютою;

- обов’язкове витрачання іноземними купцями всіх грошей, отриманих від продажу в цій країні, на закупівлю місцевих товарів, а експортери повинні були повертати назад у країну значну частину виторгу в грошовій формі;

- функція грошей – тільки засіб нагромадження;

- «псування грошей» - випуск неповноцінних монет (з меншим вмістом золота і срібла).

Псування грошей робилося в зв’язку із зростаючою потребою казни в грошах і здебільшого призводило до зростання цін та відтоку повноцінних монет з обігу. Цей факт добре висвітлений так званим законом «Грешема», за яким, завжди гірші гроші витісняють з обігу кращі.

Гаспар Скаруффі (1519-1584 рр.) – професійний італійський банкір. Оскільки в той час набула розвитку банківська діяльність, зміст основної праці Скаруффі «Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом» (1582 р.) містить такі ідеї:

- про єдину загальноєвропейську грошову систему (1 золота монета встановленої ваги повинна дорівнювати 12 срібним монетам);

- про ліквідацію національних бар’єрів, що обмежують грошовий обіг;

- про теорії грошей - золото і срібло є звичайними товарами (товарна теорія грошей), а їх особливий статус (товар-еквівалент) пов’язаний з природними властивостями металів (металева теорія грошей).

Вільям Стаффорд (1554-1612 рр.) – англійський купець, який в 1581 р. надрукував свій основний твір «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників».

Ідеї:

- винайшов зв’язок між вартістю грошей і вартістю товару (чим більше грошей, тим вони дешевше, а товар відповідно дорожчий);

- критикував дії короля, щодо “псування” грошей;

- виступав за протекціонізм: вивіз тільки готових товарів; заборону ввозити предмети розкоші; розширення експортної промисловості (зокрема сукна – головного експортного товару в Англії); обмеження вивозу грошей.

Економічні ідеї пізнього меркантилізму.

У другій половині 16 століття монетарний меркантилізм змінюється мануфактурним меркантилізмом. Основні представники – англієць Томас Мен, француз Антуан Монкретьєн, італієць Антоніо Серра та інші.

Пізній меркантилізм базувався на теорії «торгового балансу», згідно з якою держава тим багатша, чим більше надлишок вивезених товарів над ввезеними. В свою чергу перевага експорту над імпортом (активний торговий баланс) веде до припливу золота і срібла з-за кордону (активний грошовий баланс).

Заходи пізніх меркантилістів:

- протекціонізм у торгівлі - захист вітчизняного виробника-експортера (пільги, зменшення податків), високе мито щодо імпорту та заборона ввозити предмети розкоші;

- розвиток експорту за рахунок підвищення конкурентоздатності товарів, тобто їх здешевлення на основі використання дешевої вітчизняної чи привізної сировини та зменшення витрат на заробітну плату найманих робітників;

- сприяння посередницькій (транзитній) торгівлі купців своєї країни за кордоном (обіг грошей як капіталу приводить до вигідного перепродажу товарів інших країн закордоном, іншими словами, заохочується вивіз грошей за кордон для здійснення прибуткових торгових операцій);

- гроші – не тільки засіб нагромадження, а й засіб обігу.

Первісне нагромадження капіталу привело до розвитку спочатку торгового капіталу (багатіли торгівці), а потім і промислового капіталу експортних галузей народного господарства (багатіли виробники).

Особливості поглядів пізніх меркантилістів.

Томас Мен (1571-1641 рр.) вважається засновником теорії «торгового балансу», яка розкрита в його праці «Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства» (1630 р.). Джерела багатства бачив у посередницькій діяльності (транзитна торгівля) та експортній промисловості, яка розвивається за рахунок зниження заробітної плати робочих та зменшення експортного мита. Багатством вважав гроші, землю та її дари.

Основні ідеї:

- експорт тільки готових виробів, та ні в якому разі не сировини;

- зниження цін на експортні товари для полегшення конкуренції у зовнішній торгівлі;

- використання тільки повноцінних грошей.

Антуан Монкретьєн першим ввів в соціально-економічну літературу термін «політична економія» (в перекладі з франц. - наука про суспільне, державне управління народним господарством). В його творі «Трактат політичної економії» (1615 р.) були закладені теоретичні основи меркантилізму Франції часів від Генріха VI до Людовика XIV, так званого кольберизму. Його економічні погляди перебували на межі раннього і пізнього меркантилізму.

Ідеї:

- активне втручання держави в економіку (виступав за витіснення з французького ринку іноземних купців та захист вітчизняного виробника);

- розвиток торгівлі національними товарами (створення за державний рахунок мануфактур, ремісничих шкіл, що сприятиме підвищенню кількості та якості виробництва);

- найкориснішим станом суспільства вважав купців, а торгівлю – метою ремесла;

- заборона імпорту предметів розкоші, оскільки такі товари сприяють відтоку грошей з країни;

- вживати заходи щодо покращення становища народу (особливо селянства).

Багатство, за Монкретьєном, – це не золото і срібло, не перли і алмази, а наявність предметів, необхідних для того, щоб жити і одягатися, у кого їх більше, у того і більший достаток.

Жан-Батіст Кольбер – міністр фінансів за часів правління короля Людовика XIV (17 ст.). Французький варіант меркантилізму на його ім’я був названий кольберизмом. Його політика виражалась у жорстких протекціоністських заходах для забезпечення активного торгового балансу, зокрема:

- створення за державний рахунок експортних мануфактур;

- захист вітчизняного виробника (розвиток експорту та обмеження імпорту товарів);

- розвиток імпортозамінної промисловості;

- зниження або звільнення від податків експортної промисловості;

- заборона вивозу хліба з метою його здешевлення, для покриття витрат у промисловості, за рахунок зниження на його основі заробітної плати (хоча в остаточному підсумку це призвело до занепаду сільського господарства).

Іван Тихонович Посошков (1652-1726) – економіст-мислитель. Його робота «Про бідність і багатство» (1724 р.), присвячена Петру І, та по своїй програмі близька до Монкретьєна.

Основні ідеї:

- розвиток національної промисловості за рахунок: державних коштів; зменшення внутрішнього мита та запровадження єдиного внутрішнього збору; примусової праці; жорсткої економії та зниження непродуктивних витрат;

- більше продавати, менше купувати (тільки те, чого немає) - як і Монкретьєн, перше місце відводив торгівлі, а тому пропонує запровадити для купців монопольне (виключне) право на ведення торгівлі, для полегшення встановлення та контролю цін, що регламентуються зверху;

- вивозити тільки готові вироби (не сировину);

- багатство поділяв на майнове (державна казна і доходи населення) і немайнове (щира правда, закон, якість влади);

- критикував владу за її неспроможність в ліквідації злиднів та відсталості країни, оскільки вважав, що тільки тоді країна багата, коли в ній живуть багаті люди;

- виказував невдоволення щодо хижацького відношення до природи, бо вбачав у ній джерело багатства (приділяє велику увагу розвідуванню її надр);

- селянське питання – виступає за писемність, зменшення податків та регламентацію повинності;

- розробив номіналістичну теорію грошей (державне встановлення ціни грошей не відповідно до їх вартісної ваги, а згідно номіналу). Але зазначав, що це діє тільки у внутрішньому обігу та дає лише короткостроковий розвиток продуктивних сил і торгівлі. У зовнішній торгівлі притримувався товарно-металевої теорії грошей.

Шотландський економіст Джон Лоу (1671-1729 рр.) в своїй основній праці «Гроші і торгівля, що розглядаються з пропозицією про забезпечення нації грошима» (1705 р.) зазначив, що незначне підвищення ціни приводить до істотного росту пропозиції товарів, тобто про те, що еластичність пропозиції товарів є досить високою. Висновок до якого прийшов Лоу: існує можливість значною мірою впливати на ріст виробництва шляхом збільшення кількості грошей в обігу. Дж. Кейнс запозичив саме цю ідею, запропонувавши впливати на збільшення попиту шляхом штучного накачування грошей в економіку (для зменшення процентної ставки та стимулювання інвестицій тощо).

З цією пропозицією Лоу звернувся до короля Франції Людовіка ХV, який погодився на експеримент: замінити металеві гроші паперовими та значно збільшити їх кількість. Метою експерименту була активізація національного виробництва, а результатом стало катастрофічне знецінення грошей (інфляція). Таким чином, Джон Лоу прославився в історії економічної думки невдалою грошовою реформою, після якої довгий час панувала думка, що всі багатства, крім землі, фіктивні і що тільки праця в с/г здатна створювати вартість.

Англійський економіст Ричард Кантільон (1680-1734 рр.) в своїй основній праці «Дослідження природи торгівлі в цілому» (1755 р., видана посмертно) зазначив, що будь-яка держава, в обігу якої знаходиться більше грошей, ніж у сусідніх країнах, має над ними перевагу, поки підтримує такий рівень.

Основні ідеї:

- джерелом багатства вважав землю та працю, які визначають «дійсну вартість» економічних благ;

- запропонував кількісну теорію грошей, вважаючи причиною коливання цін нерівномірний розподіл грошей між регіонами та країнами;

- розглянув суть підприємництва, визначаючи його як господарську діяльність, спрямовану на одержання доходу (його вважають засновником теорії менеджменту).

Висновки: Меркантилізм в своєму розвитку пройшов два етапи (монетарний та мануфактурний), але його економічна доктрина не виправдала себе часом.

Наукові здобутки вчення меркантилізму.

Прогресивне значення меркантилізму:

- відкрили поняття «раціонального господарювання»;

- винайшли джерело багатства, сформулювавши доктрину позитивного сальдо від зовнішньої торгівлі;

- визнали необхідність в державному регулюванні, наприклад захист внутрішнього ринку від іноземних купців;

- відкрили поняття еластичності грошової системи, кількісну теорію грошей, взаємозв’язок між рівнем кредитного проценту і економічною активністю, «закон Грешема», еластичності пропозиції товарів.

Обмеженість вчення меркантилізму:

- політика збільшення грошей в країні не стільки її збагачує, скільки призводить до зростання цін і зменшення доходів населення (інфляція);

- заборона вивезення золота і срібла гальмує процес розвитку міжнародної торгівлі;

- псування грошей привело до зростання цін та відпливу повноцінних грошей з країни (по Грешему);

- розгадку економічного росту шукали в сфері обігу, хоча треба було шукати у сфері виробництва матеріальних та нематеріальних благ;

- політика випадкового прибутку, тобто «розори сусіда», де виграш одного є програшем іншого;

- вважали, що низька заробітна плата підтримує високу пропозицію праці (бо не дає підстави для лінощів) та здешевлює вартість товару.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ: