3. Періодизація історичного розвитку господарських систем.

Періодизація економічного розвитку – це поділ історії господарства на окремі характерні відрізки (періоди), виходячи з обраної ознаки.

Періодизація за Фрідріхом Лістом. Ліст виділяє 5 стадій економічного розвитку суспільства:

1. мисливська (дикунство);

2. пастушеська;

3. землеробська;

4. землеробсько-мануфактурна;

5. землеробсько-мануфактурно-торгова (індустріальна).

Пропонуючи просту схему п’яти-стадійного економічного розвитку націй від «мисливського» до «торгово-мануфактурно-землеробського» стану, Ліст створив із «уроків історії» висновок, що тільки для країн, що стоять на однаковій стадії розвитку, може бути взаємовигідна вільна торгівля (політика фритредерства⁴). Міркуючи над економічною гегемонією⁵ Англії, Ліст зауважив, що, створивши свою комерційну і промислову велич завдяки строгому протекціонізму⁶, англійці нарочито почали вводити в оману інші нації, пропонуючи вже іншу альтернативу, - політику вільної торгівлі. Так, завдяки активному пропагуванню доктрини фритредерства Англія здобула економічне лідерство на європейському континенті, оскільки, при вільному обміні між «торгово-мануфактурно-землеробською» і «чисто землеробською» націями, друга - приречує себе на економічне відставання і політичну залежність. Перехід до «торгово-мануфактурно-землеробської» стадії не може здійснитися сам по собі шляхом свободи обміну, так само як не може відбутися у випадку відсутності національної єдності.

«Софізму»⁷ фритредерства Ліст протиставив ідею «виховного протекціонізму» - митне захищення молодих галузей національної промисловості, поки вони не досягнуть рівня міжнародної конкурентоспроможності.

Вільгельм Рошер виходячи з формули трьох факторів виробництва (земля, праця, капітал), виділив в історії три великих періоди:

1. стародавній, коли головний економічний ресурс - земля;

2. середньовічний, коли значнішою стає праця, що капіталізується завдяки корпоративно-цеховій виключності;

3. новий, коли головує капітал і завдяки йому відбувається збільшення цінності землі, витіснення ручної правці машинною і загострення протилежності між розкішшю і вбогістю.

Трьох-стадійною схемою обмежився також Бруно Гільдебранд, позначивши її заголовком своєї книги - «Природне господарство, грошове господарство і кредитне господарство» (1864 р.). За основу періодизації він взяв історію грошей.

Карл Бюхер (1847-1930) в монографії «Виникнення народного господарства»(1893 р.), запропонував узагальнену схему всього економічного розвитку народів Західної і Центральної Європи з виділенням трьох ступенів в залежності від довжини шляху проходження продукту від виробника до споживача:

1. Замкнуте домашнє господарство (із найдавніших часів - до середини 13 століття) - предмети споживаються в тому ж господарстві, в якому і вироблені; шлях у середньому не більше милі - із поля або городу землероба через млин і кузню в його і панську садибу.

2. Міське господарство (до кінця 18 століття) - вироблені предмети безпосередньо надходять у споживче господарство; шлях від декількох миль до декількох десятків миль, із поля селянина або з майстерні ремісника через міський ринок або ярмарок за допомогою купця в будинки споживачів.

3. Народне господарство (починаючи з 19 століття) - предмети проходять ряд посередницьких ланок, перш ніж дійти до споживача; шлях у сотні і тисячі миль, із шахт Ельзасу, полів України, із чайних і бавовняних плантацій Азії, кавових і цукрових плантацій Бразилії, золотих рудників Африки, за допомогою купців і банкірів, на європейські ринки і фабрики, а звідтіля в оселі споживачів, а в зворотному напрямку - машини й устаткування, сталь, тканина, взуття й ін.

Карл Маркс застосував формаційний підхід до періодизації суспільного розвитку:

1. первіснообщинне суспільство;

2. рабовласницьке суспільство;

3. феодальне суспільство;

4. капіталістичне суспільство;

5. комуністичне суспільство.

Рушійною силою історії розвитку цивілізації Маркс визнає класову боротьбу.

Поняття «суспільно-економічна формація», введена Марксом у науковий обіг в 1859 році у передмові до праці «До критики політичної економії». Найчастіше термін «суспільно-економічна формація» К. Маркс застосовує до буржуазного (капіталістичного) суспільства, але жодного разу – щодо первісного суспільства. Щодо первісного суспільства він використовує термін «суспільна формація» – як сукупність суспільних відносин. Тоді як до рабовласницького, феодального та комуністичного суспільства він застосовує поряд з терміном «суспільна формація» і термін «суспільно-економічна формація», яка частіше трактувалась ним як сукупність виробничих відносин. Цей термін розглядається ним, як робоче поняття, яке дає змогу вирішувати конкретні пізнавальні та практично-політичні проблеми, зокрема співставлення всіх п’яти історичних типів формацій (первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична) та доведення хибності наявної капіталістичної формації. Отже суспільно-економічну формацію, за Марксом, утворюють:

- продуктивні сили;

- базис;

- надбудова.

Базис – виробничі відносини (економічна сфера), в які людина вступає протягом життя незалежно від її бажання, яким відповідає «певна ступінь розвитку матеріальних продуктивних сил»; він становить економічну структуру суспільства. До продуктивних сил відносяться: засоби виробництва, людина, що володіє знаннями і навичками до праці, та методи і форми організації виробництва. В свою чергу засоби виробництва утворюють такі складові:

- предмети праці – це те, на що спрямована діяльність людини (що добувається працею з природи) – ліс, нафта, вугілля, руди, глина інші матеріали;

- засоби праці – це умови праці (виробничі приміщення, дороги, сховища ін.) разом із знаряддям праці (техніка, технології, верстати ін.).

Отже виробничі відносини (базис) – це відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі розподілу, обміну та споживання суспільного продукту. В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва, яка визначає характер відносин між людьми у суспільстві (панування та підкорення чи співробітництво і взаємодопомога).

Економічний базис (виробничі відносини) і продуктивні сили визначають спосіб виробництва життєвих благ, що і зумовлює розвиток надбудови.

Надбудова – духовна, політична і соціальна сфери життя, що будуються на базисі. Тобто базис формує суспільне буття і впливає на свідомість. Тут Маркс досліджує ґенезу суспільства, виходячи з діалектики розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, яка, на його думку, відображає процес формаційного переходу. Таким чином, він дійшов висновку: щоб вмотивовано змінити соціальні умови суспільства, побудувати комунізм, як справедливе і безкласове суспільство, що дозволить задовольнити індивідуальні потреби кожного, необхідно спочатку змінити базис.

Лев Ілліч Мечников (1838-1888), російський історик, економіст, соціолог, в основу періодизації розвитку людства поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення:

1. річковий період;

2. морський період;

3. океанічний період.

Найбільш стародавні чотири великих культури, з його точки зору, розквітли й розвинулись в середовищі великих річкових басейнів, зокрема: Хуанхе і Янцзи (китайська); Інд і Ганг (індійська), Тигр і Євфрат (вавилонська), Ніл (єгипетська).

Маршалл Маклюен, канадський соціолог, який розглядав соціально-історичний процес з точки зору розвитку засобів масової інформації (ЗМІ) і запропонував наступну його періодизацію:

- Усна мова⁸ – «людина, яка слухає» - період акустичного (доалфавітного) світу з переважанням усної мови в якості комунікації (міфологічна свідомість);

- Рукописне, книгодруковане суспільство⁹¹⁰ – «людина, яка дивиться» - період алфавітного світу, доба типографічного або індустріального індивіда з переважанням друкованого слова над усною мовою в комунікації (раціоналістична свідомість);

- Електронна ера¹¹ – «людина, яка слухає і дивиться» - період інформаційної особистості, що постійно підвищує свої інтелектуальні здібності й творчий характер з переважанням електронної (аудіовізуальної) комунікації (синтез міфораціоналістичної свідомості).

Для Маклюена важливим було те, що тип суспільства в значній мірі визначається домінуючим в ньому типом комунікації, а людське сприйняття – швидкістю передачі цієї інформації.

Останнім часом в Україні та за кордоном все більше прихильників здобуває цивілізаційний підхід до вивчення економічної історії. Так в концепції Елвіна Тоффлера («Третя хвиля») історія цивілізації структурована на три хвилі: аграрна (до 18 ст.), індустріальна (до 1950-х рр.. ХХ ст.) і пост- або суперіндустріальна (починаючи з 1950-х років).

Загалом виділяють наступні цивілізації¹²:

Перша технологічна революція (винайдення вогню і колеса) сприяла переходу від дикунства і варварства до неолітичної цивілізації.

Неолітична цивілізація (8 тис. років до н.е. – 3 тис. до н.е.) - в сільському господарстві почали використовувати кам’яні засоби праці; виник перехід від збиральництва до суспільної виробничої і переробної технології та створення продуктових запасів (основна ознака цивілізованості).

Друга технологічна революція (винайдення бронзи – першого металевого сплаву) сприяла акцентуванню виробничої діяльності на сільському господарстві.

Аграрна цивілізація (3 тис. до н.е. - середина 18 ст. н.е.) – земля стала основною формою багатства. Виділяють такі аграрні цивілізації:

- східно-рабовласницька (3 тис. до н.е. - кінець 1 тис. до н.е.);

- антична (1 тис. до н.е. – 5 ст. н.е.);

- ранньофеодальна (кінець 5 ст. н.е. – 15 ст. н.е.);

- передіндустріальна (15 ст. – середина 18 ст. н.е.).

В суспільствах аграрної цивілізації переважав розподіл товарів, виготовлених на замовлення.

Перша науково-технічна революція (винайдення парового двигуна) сприяла переходу до промислового виробництва:

Індустріальна цивілізація (середина 18 ст. – середина 20 ст. н.е.) - механізовані засоби виробництва стали основною формою багатства. Для цієї цивілізації було притаманне втілення нових технологій, удосконалення енергетичної бази, що створило умови для масового виробництва – це епоха масового розподілу і масової торгівлі. Індустріалізм ґрунтується на шести провідних принципах: стандартизація, спеціалізація, синхронізація, концентрація, максимізація, централізація.

Друга науково-технічна революція (електрифікація та двигун внутрішнього згорання).

Перший етап третьої науково-технічної революції (атомна енергія, вихід в космос).

Другий етап третьої науково-технічної революції (винайдення комп’ютерів, біотехнологій тощо) сприяв переходу від виробничої сфери до сфери послуг і започаткував наступну цивілізаційну форму суспільного розвитку, а саме:

Постіндустріальна цивілізація (середина 20 ст. - і далі) – основна сфера багатства – інформація, інтелект. Сучасні вчені вважають, що найближчим часом (через 20-30 рр.) відбудеться наступна 4 НТР – деякі дослідники прогнозують, що це будуть зрушення у військовій справі, які здійснять великий вплив на весь поступ світового розвитку.

Висновки: історію господарського розвитку поділяють на різні періоди. Фрідріх Ліст поділив на 5 стадій (мисливська, пастушеська, землеробська, землеробсько-мануфактурна, землеробсько-мануфактурно-торгова), Вільгельм Рошер - на 3, виходячи із ресурсної домінанти (земля – стародавній період, праця – середньовічний, капітал – новий). Бруно Гільдебранд за основу періодизації взяв історію грошей і виділив такі стадії: натуральне господарство, грошове і кредитне. Карл Бюхер в основу періодизації економічної історії поклав дистанційний принцип щодо реалізації продукції (замкнене, міське, народне господарство). Лев Мечніков при поділі історії господарства скористався географічним принципом та розділив періоди, виходячи із етапності освоєння водних шляхів (річковий, морський, океанічний). Карл Маркс, як засновник формаційного підходу, поділив історію економіки на 5 формацій (первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична). Представники сучасного цивілізаційного підходу (Елвін Тоффлер) виділяють неолітичну, аграрну, індустріальну та постіндустріальну цивілізації у господарському розвитку країн світу.