3. Поширення кейнсіанства в різних країнах.

Поширення ідей кейнсіанства у Франції

Прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки. Індикативне планування набуло розвитку у Франції, а французьку концепцію опрацював Франсуа Перру (1903-1979 рр.), надавши перевагу державному регулюванню кейнсіанськими методами через програмування економічного розвитку країни. Також Ф. Перру відносять до засновників соціологічної школи інституціоналізму, яка розглядає економіку як невід’ємну частину інституціональної системи, що розвивається під впливом НТП, політики, ідеології тощо.

Теорія Ф. Перру, викладена в працях “Капіталізм і соціальний контроль” (1938 р.), “Капіталізм” (1948 р.), “Економіка ХХ століття” (1961 р.), включає три концепції:

- “домінуюча економіка” – тенденція до корпоратизації економіки, що веде до зникнення агресивної конкуренції;

- “гармонізоване зростання” - програмування економіки через соціальний діалог, що веде до перетворення капіталізму в суспільство соціальної гармонії;

- “загальна економіка” – суцільна економічність всіх ланок господарства.

Ф. Перу поряд з іншими представниками соціологічної школи (Франсуа Симіанд, Гаетан Піру) брали участь у формуванні концепції економічного дирижизму (державного втручання в економіку) та індикативного планування (рекомендованого планування, що формується у вигляді планів, які являють собою компромісний варіант суспільно-господарського розвитку, де інтегровані інтереси влади, бізнесу та громади). Зокрема, концепція індикативного планування включає механізми:

а) короткострокового регулювання (за методикою Кейнса);

б) довгострокового регулювання – індикативні плани, які створюються як компроміс між класами підприємців і робітників, корпораціями та державою (планувались державні інвестиції, ціни, зарплати 178н..).

Концепція індикативного планування мала великий вплив на економічний розвиток Франції та практично реалізувалася в першому 5-річному плані 1947 р. Така практика існувала і надалі.

Поширення ідей кейнсіанства у Швеції

Гуннар Мюрдаль (1898-1987 рр.) являється найяскравішим представником шведської школи, а тому його вчення близькі як до кейнсіанства, так і до інституціоналізму.

Він досліджував, як очікування невизначених ринкових умов у майбутньому вплине на поведінку фірм. Для цього він ввів у економічний аналіз поняття очікувана величина економічної змінної (ex ante) та фактична, реалізована величина економічної змінної (ex post). Два цих терміни мають вирішальне значення в теорії економічної динаміки, розробленій в Стокгольмі в 30-х роках ХХ ст. Споживачі або фірми засновують свої рішення на очікуванні економічних змін, тим самим впливаючи на їх фактичну реалізацію.

В його знаменитій праці “Економічні результати фіскальної політики” (1934 р.) містяться пропозиції, як активізувати фіскальну політику для подолання Великої депресії, зокрема підвищити суспільну довіру до уряду внаслідок стабілізації бюджету за рахунок покриття бюджетного дефіциту бюджетним надлишком, який утворюється під час наступного після депресії періоду. Ця праця містила рецепти виходу з кризи, подібні до кейнсіанських.

Його інституціоналізм полягав у забезпеченні всезагальної рівності, еволюції світового розвитку, а ідеалом для досягнення цього бачив повне об’єднання (інтеграція) всіх народів Землі. Здійснення національної, а потім і міжнародної інтеграції пропонував здійснювати за принципом «кумулятивної причинності» (коли стрімкий розвиток однієї ланки викликає ланцюгову реакцію по всій системі) – ліквідувати національну, а потім і міжнародну відсталість шляхом цілеспрямованої державної політики, а на міжнародному рівні – за допомогою міжнародних політичних інститутів (НАТО, ООН, МВФ, ЄС).

Суть інтеграції – країни, що розвинуті, повинні приймати активну участь у розвитку тих країн, що повільнішими темпами розвиваються за рахунок тісної взаємодії з приводу обміну досвідом, спільного вирішення екологоекономічних проблем, стабілізації демократичних устоїв та підвищення стандартів якості життя.

Гуннар Мюрдаль зазначив, що у різко деструктурованому суспільстві відсутня інституціональна рівновага, яка провокує обернене до інтеграції явище - економічну дезінтеграцію. Інституціональна рівновага встановлюється як результат взаємодії суспільних інститутів (економічних, соціальних, духовних, політичних, культурних, сімейних, виховних, військових тощо). Цей стан характеризується ним також як “економічна інтеграція”. Під цим терміном Мюрдаль розуміє створення гармонійного, високорозвиненого господарства, раціонально організованого і свідомо регульованого, у якому реалізовано ідеал рівності можливостей. У країнах, які досягли високого рівня економічної інтеграції, реальна економіка не функціонує винятково на принципах саморегуляцій; ринки і механізми цін регулюються й обумовлюються діями суспільства та зацікавлених груп. Використовуючи різні інституційні форми регулювання цін і доходів шляхом укладання договорів, організовані групи визначають умови функціонування ринку. Держава ж здійснює верховний нагляд над “множиною органів добровільного та колективного примирення суперечливих інтересів”.

Поширення кейнсіанства в Англії та США

Дослідження проблеми темпів економічного зростання набули популярності в 40-50-х рр. ХХ ст. – періоді змагання двох систем (капіталістичної і соціалістичної).

Кейнс у своєму дослідженні розглядав тільки стаціонарний стан економіки (вихід з кризи), проте мало уваги приділяв саме циклічності економічного розвитку (запобіганню криз) - це завдання взяли за основу американські неокейнсіанці Євсей Домар і Елвін Хансен та англійські неокейнсіанці Рой Харрод і Джон Хікс.

Модель економічного зростання Р. Харрода:

Рой Харрод в праці «До теорії економічної динаміки» (1948 р.) ввів у наукову літературу термін «гарантований темп економічного зростання» – це оптимальний темп, який дає змогу існувати рівноважному розвитку економіки без циклів, при повній зайнятості інвестицій і потужностей виробництва і не допускає надлишкового нагромадження капіталів, а заощадження прямують до інвестицій (S=I). Модель має наступний вигляд:

,

де: g_w – гарантований (оптимальний) приріст продукції, або темп економічного зростання, s’ – схильність до заощаджень, с_r – капіталоємність продукції або коефіцієнт, що показує яка кількість інвестицій припадає на 1 приросту продукції. Умовою моделі Харрода є нейтральний характер науково-технічного прогресу, звідси випливає, що с_r - величина постійна.

Пригадаємо, що схильність до заощаджень (s’) визначається так:

,

де: S – сукупні заощадження, Y – сукупний продукт (ВВП, НД).

Нагадаємо, що темп економічного зростання (g) визначається так:

.

Капіталоємність продукції (с_r) визначається так:

.

Отже, перетворимо перше рівняння і підставимо дані формул:

,

,

.

Отже винайдена рівність, при якій обсяги заощаджень дорівнюють обсягам інвестицій і забезпечує гарантований темп економічного зростання, при якому не відбуватимуться кризи. А от щоб перетворити заощадження на інвестиції Харрод пропонував використовувати механізми грошово-кредитного та бюджетно-фінансового регулювання, розроблені Дж. Кейнсом, так звані «вбудовані стабілізатори».

Темп економічного зростання буде нарощуватись, якщо схильність до заощаджень буде падати (тобто інвестиції зростатимуть), а капіталоємність продукції зменшуватись (тобто віддача від інвестицій зростатиме).

Аналогічна модель економічної динаміки, запропонована Євсеєм Домаром:

g = s’В,

де: g – стійкий темп економічного зростання протягом тривалого часу, s’ – схильність до заощаджень, В – продуктивність інвестицій.

Пригадаємо, що продуктивність інвестицій (В) є показником оберненим до капіталоємності продукції і визначається наступним чином:

, звідси:

,

.

Домар вважав інвестиції основною рушійною силою економічної динаміки у зв’язку з їх подвійним ефектом:

- „дохідний ефект” – (акцентував Кейнс) – інвестиції, що впливають на ефективний споживчий попит;

- „виробничий ефект” – (неокейнсіанці) – інвестиції, що впливають на ефективну пропозицію (виробництво), завантаження виробничих потужностей і робочої сили (інвестиційний попит).

Висновок: капіталістична система не в змозі самостійно долати циклічний характер економічного розвитку (рівноважний стан є випадковою ситуацією в череді постійних відхилень), отже, необхідне втручання держави. Харрод пропонує такі заходи:

1) антициклічна політика короткострокового плану (кейнсіанські методи державного регулювання);

2) політика довгострокового стимулювання темпів економічного зростання на основі:

- створення „буферних запасів” – товарно-матеріальних цінностей, що не псуються з часом, підтримка рівноважних цін, шляхом вилучення товарно-матеріальних цінностей у період спаду (коли пропозиція більше попиту) і їх розпродаж у період буму (дефіциту);

- пропонував знизити процент або взагалі ввести нульову ставку проценту, що приведе до стійкого економічного зростання при повній зайнятості (відбудеться знищення „психологічного закону”, що забезпечить максимум інвестиційного попиту).

Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу також детально викладено в праці Е. Хансена “Економічні цикли та національний дохід” (1958) та статті Дж. Хікса “Містер Кейнс і класики” (1937). Вчені спільно розробили модель IS-LM (інвестицій, заощадження – ліквідність, маса грошей), в якій показали, що капіталістична система здатна до врівноваження і виходить на такий рівень доходу, якому відповідає норма проценту і маса грошей (рис. 1). Чим більше зменшується процент, тим більше зростає прибуток, а значить і національний доход, але чим більший національний дохід тим більша його частина заощаджується, а відтак виникає і більша потреба в грошах для здійснення інвестицій, тому для росту економіки необхідно, щоб зростання національного доходу дорівнювало зростанню сукупних інвестицій.

Ситуацію загальної рівноваги, коли інвестиції дорівнюють заощадженням і одночасно попит на гроші їх пропозиції, розуміють як одне із тимчасових станів ринкової економіки, а тому обстоюють політику державного втручання задля наближення до рівноважного стану.

Хансен зазначив, що причина циклічності (постійно виникають кризи та безробіття) полягає у коливаннях динаміки інвестицій, яку викликає:

1) вичерпання автономних інвестицій – таких, що не пов’язані із доходами (це інвестиції, пов’язані з НТП, зростанням населення, капіталу);

2) зменшення похідних інвестицій – це інвестиції, що напряму залежать від доходу і пов’язані із споживанням („психологічний закон”).

Модель IS (інвестиції, заощадження) – LM (ліквідність, маса грошей) показує, що рівновага обох ринків забезпечується рівноважною ставкою процента (r_o), яка зумовлює існування рівноважного доходу на товарному і грошовому ринках (рис. 1).

0

Рис. 1. Неокейнсіанська модель IS-LM

Хансен доповнив концепцію мультиплікатора концепцією акселератора, а саме з’ясував, що із збільшенням доходів збільшуються й інвестиції:

а = I/Y

Отже, темп економічного зростання національного доходу залежить від k, а, та автономних інвестицій. Прослідити цей механізм дозволяє принцип надмультиплікатора:

Y_t = A_t + k Y_t-1 + a (Y_t-1 - Y_t-2)

де: Y_t, Y_t-1, Y_t-2 - національний дохід в періоді, A_t - автономні інвестиції, k – мультиплікатор, a – акселератор.

Висновок: неокейнсіанці вважали цикл – явищем притаманним економіці, що розвивається і „невидима рука” не в змозі подолати цикли, а отже необхідні державні заходи антициклічного регулювання, а саме «вбудовані» стабілізатори (керована програма бюджетного компенсування та кредитно-грошового регулювання) та вкладання грошей в освіту, як основне джерело автономних інвестицій.

Висновки: поширення ідей Дж. Кейнса знайшло своє відображення в працях Ф.Перру, Г. Мюрадля, Є. Домара, Р. Харрода, Дж. Хікса, Е. Хансена та ін. Зокрема, згадані науковці розвинули кейнсіанську теорію державного управління економікою в концепціях «індикативного планування», «гарантованого та стійкого темпів економічного зростання», «інвестиційних циклів», «економічної динаміки», «акселератора» тощо.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ: