Звукові записи

Рік Волейнс із КАВС, що у Лос-Анджелесі, їде в аеропорт, де щойно на зльоті розбився ДС-10. По дорозі, яка веде до поля, страшний затор. Болейс зупиняє машину і залазить на її дах, щоб роздивитися щось крізь натовп, що зібрався на полі аеропорту. Йому вдається розгледіти літак, що лежить на боці. Він вмикає диктофон і починає описувати те, що бачить. Він робить звуковий запис.

Щойно закінчилася зустріч російського й американського президентів у Кемп-Девіді. Енн Комптон з ABC слухає офіційні заяви на прес-брифінгу і розмовляє з деякими чиновниками, після чого по телефону робить репортаж про зустріч. Комптон також робить звукове повідомлення.

Звукові записи — це своєрідні репортерські монологи. Вони не містять нічого, крім голосу репортера, але вони стають незамінною альтернативою тоді, коли немає в кого взяти інтерв’ю. Пожежники, перш ніж спілкуватися з репортерами, вважають за потрібне зачекати, поки вогонь не буде остаточно загашений, а постраждалі можуть бути не здатні розмовляти. Але завжди можна дати інтерв’ю самому собі.

Звукові записи репортера доповнюють синхрони й бесіди. Репортер може відійти вбік і надиктувати якусь загальну інформацію прес-конференції; репортер Білого дому може підсумувати процес голосування на підтримку резолюції президента; репортер може описати місце катастрофи тощо. Крім того, репортер може записати на місці події ще й кілька синхронів.

Звуковий запис — це своєрідний жанр сюжету. На відміну від синхронів і запитань із відповідями, репортер повністю відповідає за кожне слово аудіозапису. Такі повідомлення зазвичай тривають від 20 до 50 секунд. Деякі компанії вимагають, щоб їхній хронометраж становив близько 35 секунд.

Все, що треба зробити репортеру, — це описати якусь подію, тож можна спробувати імпровізувати. Та все ж таки більшість звукових записів робиться наперед. Хоча і для цього все одно немає часу, умов, комп’ютерів, словників, — в екстремальних умовах це зробити складно. Більшість таких записів робиться на аркушах паперу на капоті автомобіля, на паркані чи на спинці крісла. Втім, аудіозаписи все одно повинні відповідати усім стандартам журналістики як на радіо, так і на телебаченні.

Роблячи аудіозаписи, репортер повинен сам бути собі суддею. Голосові повідомлення мають відповідати на головне запитання: чому ми слухаємо репортаж з поля? Чи каже репортер щось таке, про що не може сказати диктор? Відповіддю має бути те, що репортер розкриває нам такі речі, які може розкрити лише очевидець. Тому написання тексту має підкреслювати цей особливий елемент.

Є два типи звукових записів — ROSR і репортаж. Обидва використовують близькість репортера до події.

ROSR. ROSR (вимовляється як «розер»), поряд із іншими акронімами, що використовуються у новинах на радіо, — це термін, придуманий журналістами ABC News. Він походить від Radio «On Scene Report» (радіорепортаж з місця подій); ключові слова посередині — «on scene» (з місця подій). Репортер перебуває там, і те, що він може розповісти, а диктор ні, дає відчуття того, як воно насправді бути там. У Версальському палаці у Франції після вибуху бомби:

Перебуваючи у саду палацу, я можу бачити на першому поверсі ряд високих французьких вікон 12 чи 13 метрів заввишки. Всі вони вибиті... На одному з них зруйновано ліпнину. Під стінами — дерев’яні уламки, уламки віконних рам, шматки гардин. Всюди, куди не подивишся, розкидані старовинні позолочені меблі, важкі шпалери — все це розірване, розтрощене і розбите на шматки. — Джек Сміт, ABC.

Диктор у студії може розповісти про факти бомбардування. Але лише репортер, перебуваючи на місці подій, може надати весь цей опис.

ROSR — найбільш особистісна форма новин на радіо. Перша особа, яка виключається в інших видах текстів, тут присутня:

Я сиджу на газоні. Через вулицю навпроти мене знаходиться те, що колись було будинком. Зараз там немає нічого, крім обгорілих дерев’яних балок. Сусіднього будинку також немає, ще одного, який стояв далі, також. Від будинку на розі залишилася тільки невелика частина його лівої стіни. Прямо навпроти мене — на відстані близько 50 футів — щось схоже на корпус і крило літака. На сусідній вулиці повністю розбита й обгоріла машина.

WINS, Нью-Йорк

Це найбільш промовиста форма радіоновин. Пітер Фланнері, колишній президент ABC Radio News, розповідає, що він любить описувати стільки сцен і деталей, скільки можливо — запах диму, відчуття від перебування посеред заметілі. «Почувши вдалий ROSR, — каже Фланнері, — слухач наступного ранку має відкрити газету і сказати: "Я чув цю картину вчора по радіо"».

Звісно, ступінь детальності в описі має відповідати темі історії:

Неправильно

Крила автомобілів деформовані, всюди стирчить розірваний метал. Клуби пару б’ють з радіаторів. Посеред вулиці — ковпак від автомобільного колеса, загублений під час аварії. Сама машина обвилася навколо телефонного стовпа. Все це відбувається на Інтерстейт-80. Водій, Арт Смозерз, не постраждав...

Правильно

На 80-й Інтерстейт автомобіль врізався у телефонний стовп. Незважаючи на те, що водій, Арт Смозерз, не постраждав, машина отримала серйозні ушкодження. Капот розбитий, а з радіатора йде пар...

Банальних оцінювальних фраз, таких як у наступному прикладі, також варто уникати:

Безглуздий акт тероризму...

Репортери можуть описувати слухачам свої відчуття від подій, але вони не повинні нав’язувати їм ніяких висновків.

ROSR рідко використовують. Його можна застосовувати лише тоді, коли ситуація має якийсь вигляд, запах, звук чи здатна давати важливі для новин відчуття: масштаб автокатастроф, пожеж і повеней, наприклад, чи історичних мітингів, важливих судових справ та інших яскравих подій. У звичайних новинних подіях у центрі зазвичай перебувають люди, які щось роблять чи надають інформацію. Всі звукозаписи зводяться до запитань і відповідей, а запахи — до аромату горіхів, кави і сигаретного диму. Для опису цих, менш живописних подій, використовується звуковий жанр.

Репортаж. Перебування на місці події дає репортеру перевагу над іншими у відділі новин — він не лише може описати події, скориставшись доступними джерелами інформації, а й бути учасником дійства. Разом із героями подій репортер перебуває на місці події, веде опитування, спостерігає й аналізує. Наприклад, історичний репортаж, зроблений наприкінці «холодної війни»:

Суботній саміт увійде в історію як момент перемир’я Москви і Вашингтона. Борис Єльцин сказав, що після його візиту до Кемп-Девіду Росія більше не сприймає Сполучені Штати як потенційного ворога. Президент Буш назвав це «справжнім кінцем "холодної війни" і початком нової ери». На закритій зустрічі два президенти обговорили радикальне зменшення кількості ядерних запасів. Але неформальної угоди можна очікувати під час саміту, проведення якого заплановано у Вашингтоні цього літа. Обидва президенти стверджують, що їхнім країнам потрібно зберегти якусь частину ядерних запасів для захисту від тих, кого Єльцин назвав «світовими нападниками і терористами».

Енн Комптон, ABC News, Кемп-Девід

Репортаж — це розповідь про історію з місця подій. Репортажі використовують частіше за ROSR, оскільки будь-якої історії досить для того, щоб дати якісь пояснення. Репортажі робляться з місць надзвичайних ситуацій, судових засідань, штабів кандидатів, із пікетних ліній тощо. На місці катастрофи репортер може записати водночас як ROSR, так і репортаж.

Репортаж не дає опису деталей, як ROSR. Але якщо репортери перебувають там, то не зайве нагадати слухачам про цей факт словом «тут»:

Араби, які перебувають тут, у Каріо, відчувають, що Саудівська Аравія втратила свій шанс.

ABC

Звісно, цим не слід зловживати.

Неправильно

Так, наш репортер був тут, коли куратор музею подивився мені в очі і сказав: «Кілька статуй розлетілися на тисячі уламків».

Часто репортери намагаються проаналізувати чи змалювати перспективу навіть вже добре обгрунтованих пояснень:

Енергетичні та інфляційні проблеми вважаються такою мірою непереборними, що жодне їх вирішення не сприймається серйозно настільки, щоб бути прийнятим протягом доби. Це ставить під загрозу саме існування організації.

CBS

У репортажах також можна обговорювати відчуття героїв — це тоді, якщо репортер володіє необхідною для цього інформацією:

Спеціалісти автомобільної галузі вважають, що загальне зростання економіки допоможе покращити промисловість, яка зазнала найбільш тривалої кризи з часів Великої депресії.

CBS

Втім, у репортажі не можна використовувати припущення. Репортажі повинні бути об’єктивними. Ось приклад не надто об’єктивного репортажу про лівійську конференцію, спрямовану проти миротворчих кроків Єгипту:

Організатором конференції став лідер Лівії Муаммер ель-Кадафі, який тримає в руках розкішну палицю. Цілком імовірно, що він знову вдаватиметься до полум’яних промов, які так любить, хоча навряд чи це матиме тепер якийсь ефект... Усі ці лідери, що тут зібралися, за винятком сирійців, мають одну спільну рису: єдиним їхнім досягненням в усіх арабо-ізраїльських війнах є лише голосні промови. Вони, як було зазначено, готові битися до останнього єгиптянина... Тут панує майже святковий настрій, якщо не враховувати того, що ці люди закликають не до миру й порозуміння, а до ненависті й помсти...

Це — не аналіз, це — неприхована антипатія.

* * *

Роблячи репортаж, не варто згадувати деталі, що можуть змінюватися. У незавершених подіях кількість постраждалих чи обсяг збитків можуть змінюватися щогодини чи навіть щохвилини. Згадування всіх цих цифр може бути неактуальним через деякий час. Краще залишити всі ці факти журналістові, який писатиме підводку для ведучого (див.: Розділ 10. Написання текстів для аудіоматеріалів). Голос у репортажі фіксується на плівці чи диску, в той час як підводку можна змінювати й редагувати/корегувати.

Крім того, уникайте в голосовому репортажі конкретизації часу. Якщо в сюжеті, що виходить о 22.00, звучить «сьогодні ввечері міська рада прийняла рішення...», цей запис буде неактуальним після опівночі. Також важливо залишити якусь інформацію для підводки. Кожен аудіорепортаж має бути представлений в ефірі підводкою, в якій також потрібно використати якісь факти. Якщо ж репортер сам скаже все, то для підводки нічого не залишиться. В більшості випадків рекомендується залишати загальне представлення ситуації для підводки, а сам репортаж починати вже з опису деталей події. Ось приклад репортажу про аварію, в якому репортер дає можливість у підводці розповісти, про яку саме аварію йдеться:

Авіаційні експерти з Канади і Сполучених Штатів намагаються встановити причину аварії. Участь у розслідуванні американської сторони пояснюється тим, що двигун та інші деталі літака були виготовлені у США. Комісія розслідує дві можливі причини — те, що двигун вийшов з ладу, і несприятливі погодні умови. Та якою б не була причина аварії, всі погоджуються з тим, що якби не майстерне маневрування пілота між ліхтарями злітної смуги, трагедія мала б набагато більші масштаби.

Джеймс Волкер, ABC News, Торонто.

Та навіть дотримання усіх цих умов не захищає репортерів від порушення одного з найголовніших правил написання новин — зрозумілості. Можливо, перебування на місці події ускладнюється тим, що слухачі нічого не знають про історію. Наступний репортаж, для прикладу взятий з ефіру, може бути зрозумілим лише експерту, який досліджував це питання. Він описує план щодо викупу права на контролювання енергетичної компанії «Консолідейтед Едісон», котра забезпечує його електрифікацію:

Президент «Кон Ед» Чарлз Люк багато в чому не погоджується із постановою, прийнятою законодавчим органом Вестчестера щодо можливого встановлення контролю над забезпеченням комунальних послуг в окрузі. Але головний акцент він робить на тарифній структурі й тому, у скільки це рішення обійдеться мешканцям Вестчестера. Головна відмінність, за його словами, полягає в тому, що, за підрахунками "Кон Ед», це істотно збільшить вартість електроенергії порівняно з теперішніми цінами. Дискусії точаться навколо того, чи варта «Кон Ед» Вестчестерського округу і тих сотень мільйонів доларів.

Це порушує основні правила. Абстрактний термін «тарифна структура» і незрозуміле скорочення «Кон Ед» ще більше заплутують доволі незрозумілу думку. Виправданням для цього репортажу не може бути навіть той факт, що репортер записав його у блокноті, а тоді продиктував по телефону за кілька хвилин до ефіру. Власне, складні екстремальні умови, в яких пишеться більшість репортажів, навпаки, повинні схиляти репортерів до простішого і зрозумілішого написання тексту. Це основний момент, де треба продемонструвати філігранну словесну майстерність.

Теле- і радіорепортажі, як і решта новинних сюжетів, не повинні містити багато повідомлень. Навіть провівши глибокий аналіз, репортер повинен писати просто і зрозуміло:

Президент «Консолідейтед Едісон» Чарлз Люк не погоджується із постановою, прийнятою сьогодні владою Вестчестера... У ній ідеться про можливу економію коштів округу завдяки контролюванню діяльності «Консолідейтед Едісон». «Але не у такий спосіб», — каже Люк. Згідно з його підрахунками, запропоновані зміни підвищать ціну на електроенергію. За таких умов ціни залежатимуть від того, що округ повинен буде сплачувати за майно «Консолідейтед Едісон». Люк вважає, що купівля контрольного пакету коштуватиме округу на кілька сотень мільйонів доларів більше, ніж це передбачається у постанові. Ці сотні мільйонів доларів, за словами Люка, доведеться виплачувати споживачам... за підвищені тарифи на електроенергію.

Більшість репортажів закінчуються нагадуванням імені репортера і станції:

— Грег Адамс, WERC Ньюз.

— Це була Даян Грей, 12-10 Ньюз.

Деякі станції просять своїх репортерів називати також місце події. Це справляє надзвичайне враження тоді, коли кореспонденти їздять по всьому світу, а не лише своїм рідним містом:

— Білл Рідекер, ABC Ньюз, Токіо.

— Девід Доу, CBS Ньюз, Кіото, Еквадор.

Одна чи дві станції настільки захопилися таким стандартом, що він перетворився на кліше, в якому вказують навіть назву вулиці, з якої ведеться репортаж. Нью-йоркська станція WNEW якось вимагала від репортерів вказувати місце свого перебування на початку репортажу:

Це Майк Ісґроу з міської ради...

Іноді після завершення репортажу репортера можуть попросити надиктувати на диктофон ще один варіант повідомлення — коротший або більш розмовний — для використання в інших інформаційних випусках. Зазвичай цей «додатковий» репортаж робиться у форматі «запитання — відповідь», де запитання ставить хтось із відділу новин.