Аудіо- і відеорелізи

Якщо ви прагнете подати у сюжеті точку зору якогось героя, то навіщо обмежуватися лише текстом? Чому б не представити аудиторії аудіо- (для радіо) чи відеоматеріал (для телебачення)? PR-менеджери розуміють це дуже добре. Поштові скриньки станцій до краю наповнені непрошеними аудіо- і відеозаписами.

Вам потрібен запис патріотичної промови міністра Ернеста з нагоди 4 липня? Немає потреби посилати туди репортера. Прес-аташе Ернеста сам надішле її вам. Або ж ви можете зателефонувати за потрібним номером і замовити будь-яку із записаних заздалегідь промов міністра.

У вас проблеми з отриманням відеоматеріа\у для сюжету про звинувачення у забрудненні, висунуті проти компанії «Skuzzy Chemical Inc.»? Що ж, PR-менеджер з радістю забезпечить вас підготовленим ним відеоматеріалом про пташок і кроликів на їхніх безпечних ділянках.

Найкраще місце для всіх аудіо- і відеорелізів — смітник (див.: Розділ 11. Висвітлення). Аудиторія мало про що дізнається зі святкової промови міністра, написаної для нього заздалегідь помічником. Відеозапис, що розкриватиме лише один бік суперечливого питання, також навряд чи викличе довіру в людей — тих пташок і кроликів легко можна було позичити у зоопарку.

Якщо ж станція з якихось причин все ж таки знайде причину використати в ефірі аудіо- чи відеореліз, аудиторії слід неодмінно повідомити про джерело цієї інформації: «Ось запис святкової промови міністра Ернста, підготовлений його представниками»; «Ось так, за версією "Skuzzy Chemical", виглядають їхні території».

Дзвінки

Більшість відділів новин заохочують слухачів телефонувати до них. Серед п’яти людей, які хочуть отримати можливість поговорити хоча б з якоюсь відомою людиною, навряд чи знайдеться один, хто скаже щось важливе. Загалом, такі дзвінки завдають більше клопоту, ніж приносять користі.

«Зазвичай вони взагалі не мають ніякої користі», — каже Волш із WRKO. — Втім, коли хтось телефонує, ви хочете його вислухати». Волш за свою практику лише один раз відповів на такий дзвінок, коли йшлося про літак, що розбився на півночі Бостона. Слухач, що бачив це, подзвонив на станцію, і WRKO першими випустили сюжет про катастрофу. Сьогодні все більше людей мають мобільні телефони і носять із собою відеокамери, тож шанси на те, що вони можуть зафіксувати якусь важливу для новин подію (див.: Розділ 14. Відеоматеріали) зросли. Через це багато новинних станцій навіть встановлюють спеціальний гарячий номер та відкривають електронну пошту для таких повідомлень.

Такі матеріали схожі на аматорські прес-релізи, і до них слід ставитися ще з більшою прискіпливістю, ніж до прес-релізів. Дзвінок про пожежу чи аварію може бути для станції чудовою і важливою історією, але спочатку інформацію треба перевірити. Для цього можна зателефонувати експертам або ж поїхати на місце події. Слухачі не є професійними спостерігачами. «Страшний стовп диму» може виявитися незвичайним викидом з відкритої труби місцевого заводу.

Подані таким чином дані про корупцію чи інші службові злочини взагалі повинні пройти довгий шлях ретельної перевірки, перш ніж потрапити в ефір. Від них тхне небезпекою і наклепом (див.: Розділ 19. Закон і етика). Такі звинувачення не можна ігнорувати, але їх треба підкріплювати доказами, отриманими в результаті незалежного розслідування. Іншими словами, телефонне повідомлення в кращому випадку є лише сигналом для початку розслідування.

Газети

У перші роки існування радіожурналістики, новини, які люди читали в газетах, дуже часто нічим не відрізнялися від новин, які вони слухали через деякий час по радіо. Перші радіостанції нерідко грішили запозиченням новин у своїх конкурентів. Звісно, газетам це набридло, і вони почали позиватися до суду, що не найкращим чином позначилося на репутації радіожурналістів.

З часом радіо- і телевізійна журналістика досягла такого рівня, на якому така «допомога» з боку газет вже була непотрібна. За допомогою інформаційних агентств, мережі зв’язку і репортерів більшість станцій пишаються своїми успіхами порівняно з друкованими медіа. Газети настільки звикли до того, що їх «обкрадають», що почали більше уваги приділяти аналізу подій, ніж повідомленням про них, які читачі і так чують по радіо чи телебаченню або читають в Інтернеті ще до того, як до їхніх рук потрапить газета.

Утім, навіть після цього журналістам не завадить читати газети. Більшість відділів новин передплачують підбірку місцевої періодики, а нерідко й головні національні видання, такі як «New York Times», «Washington Post», «Wall Street Journal», «Time» і «Newsweek». Якщо більше нічого немає, друковані ЗМІ можуть допомогти журналістам залишатися в курсі останніх подій.

«Це загальновідомий факт, що кожен із нас. перебуваючи вдома, читає, дивиться і слухає так само уважно, як на роботі, — писав у пам’ятці для журналістів Алан Валлен з радіо NBC. — Не збираючи інформацію з газет, журналів і телебачення, ми б більшість часу летіли наосліп, позбавлені найважливіших джерел зв’язку / каналів комунікації».

Є чітка відмінність між викраденням газетної історії і використанням її як джерела інформації. Якщо газета розвиває історію на свій манер, журналіст неодмінно повинен послатися на джерело історії/інформації:

52-річного чоловіка було заарештовано за те, що він побив свою подругу і вилив їй на голову відбілювач для білизни. Як повідомляє «Providence Journal», поліція звинуватила Вільяма Бентлі¹⁶ у домашньому насильстві. У газеті розповідається, що Бентлі доведеться відповідати за кримінальною статтею, тому що подібний напад уже третій у його біографії.

WLNE, Род-Айленд

Так само і друковані ЗМІ, отримуючи цікаву історію чи факт, про який більше ніхто не знає, зобов’язані посилатися на джерело інформації. Якщо вони беруть цю історію на радіо- чи телевізійній станції, потрібно послатися на неї.

А газети можна використовувати без жодних посилань як єдине джерело інформації — вказуючи ім’я жертви чи кількість загиблих. Газетні історії також можна використовувати для коротких повідомлень про другорядні деталі — на WRKO всі місцеві газети збираються у спеціальній папці, яку потім дають репортеру, відповідальному за конкретну історію. Крім того, історії можна передавати електронною поштою. Зрештою, газетні статті можна використовувати для підводок. Репортери станції можуть зв’язатися з поліцією, щоб дізнатися більше про звинувачення, які збираються висунути проти чоловіка, який вилив на голову своїй дівчині відбілювач.

Звісно, газети є надто важливим джерелом інформації для журналістів електронних ЗМІ, щоб ними ігнорувати.