Підготовка сенсації

Усі репортери мають свої сфери відповідальності. Оскільки радіо- і телевізійні репортери мають загальне завдання, територія може бути такою ж великою, як територія Нью-Йорка, або такою малою, як Олвейн у штаті Айова і сусідні містечка, або ж вона може охоплювати лише поліцейський відділок Окленда, Каліфорнія.

Отримавши призначення на якусь територію, репортери мають спланувати, з чим потрібно ознайомитися. Вони захочуть перечитати останні номери місцевих газет, щоб ознайомитися з останніми діями мера. Не можна залишатися єдиною людиною у місті, яка не знає, що демократка мер Хейзел Блум має репутацію найконсервативнішого політика штату.

Нові репортери захочуть поспілкуватися з добре поінформованими місцевими жителями й отримати від них усю потрібну інформацію: Як Блум покінчила із демократичною партією? Коли її вперше обрали? Хто керував її кампанією? Де вона взяла гроші? Чи були спроби скинути її з крісла мера? Тощо.

Готуючи сенсацію, репортери також матимуть бажання дізнатися, де можна знайти записи важливих подій. Якщо вони висвітлюють судову справу, то ці записи, наприклад, міститимуть календар розкладу засідань, розшифровки слухань і засідань, вердикти (звинувачення присяжних) чи показання свідків. Говорячи про політиків, репортер захоче знати, наприклад, де можна взяти текст потрібної постанови, правила забудови, інформацію про податки і протоколи керівних органів (див.: Розділ 11. Висвітлення). Найлогічніше таке дослідження було б розпочати розмовою із судовим чи міським секретарем — пам’ятання таких фактів є частиною їхньої роботи.

Звісно, більшість сюжетів присвячено людям, а не паперам. Репортер, що розпочинає роботу в регіоні, має знати людей, про яких він збирається писати в історії. Хто має владу в місті? Хто очолює різні політичні фракції? Хто є головними бізнесменами? Хто головні трудові лідери? Хто серед мешканців проявляє активність? Хто відповідає за транспорт? За школи? За будинки? Хто очолює поліцейський та пожежний департаменти? Зі сторінок зібраних матеріалів виливаються імена і посади. Тоді настає час познайомитися з цими людьми поза їхніми іменами й посадами.

Контакти

Деякі речі не згадуються у прес-релізах і не оголошуються на прес-конференціях. Наприклад, такі новини, як арешт шкільного тренера за водіння у нетверезому стані, випадок вандалізму в університеті, намагаються тримати в секреті або ж не надто розголошувати. Не почувши того, чого їм не треба почути, а лише слідуючи за офіційними заявами, репортери не можуть виконувати свою роботу. Вони потребують контактів, джерел, людей, які люблять поговорити.

Контакти також допомагають репортерам отримувати історії швидше. Якщо машина конгресмена розіб’ється об огорожу автостради, по-дружньому налаштований поліцейський може вирішити зателефонувати репортеру. Якщо районні керівники вирішать дати згоду на розвиток благоустрою сусіднього міста, секретарка може взяти телефон і повідомити репортера.

Чому джерела новин контактують з репортерами? Деякі роблять це через повагу до журналістів; інші — заради того, щоб стати частиною «гламурного» світу новин; а ще деякі — заради слави, публічності, помсти ворогам чи навіть для того, щоб поінформувати громадськість. Часто це символічні стосунки. Репортери підтримують зв’язок із деякими джерелами інформації, щоб бути в курсі подій, а деякі з цих джерел, у свою чергу, підтримують зв’язок із репортерами, щоб потрапляти в ефір. Однак головною причиною є те, що репортерам потрібні люди, які захочуть поділитися з ними інформацією.

Коли Біл Лінч із CBS, працюючи у Білому домі, почув офіційну заяву стосовно економічної політики, він міг забути зв’язатися з асистентом секретаря казначейства, радником з питань внутрішньої політики, представником комітету Конгресу, відповідальним за економічну політику і, можливо, з керівником Торгової палати. Для Лінча було важливо знайти людей, які б захотіли з ним поспілкуватися і все йому пояснити.

Новини подорожують серед людей, тож репортерам вигідно зав’язувати особисті стосунки з доволі великою кількістю людей. «Я завжди намагаюся розшукати потрібних людей і представитися, — каже Мітч Діб, — тож наступного разу, коли я дзвоню їм знову, вони кажуть: "О, Мітч! Як справи? Що я можу для тебе зробити?" Я також намагаюся, передусім під час телефонних інтерв’ю, познайомитися із секретарями, дізнатися їхні імена і записати їх до свого записника. Потім наступного разу я телефоную і кажу: "Привіт, Пем" чи "Привіт, Френк" Це допомагає вам дістатися до їхніх босів».

Контакти можна знайти, перебуваючи поряд із героями новин, за допомогою дружніх вчинків, формулювання запитань і слухання. Для встановлення контактів із політиком можна купити йому лимонаду і попити разом. Телефонними номерами слід обмінюватися, щоб наступного разу, коли історія матиме продовження, нові друзі репортера могли йому зателефонувати і повідомити про подію. Побачивши історію, політик може першим зателефонувати репортеру.

Але надмірна щирість приятельських стосунків може бути небезпечною. У стосунках репортер — джерело неминуче виникає аспект «послуга за послугу». Репортер може один раз озвучити в ефірі ім’я свого друга, але коли дружба стає на заваді дотриманню новинних канонів, тоді постає етична проблема. Репортери не повинні допускати їхнього впливу на новини і не дозволяти їм приховувати інформацію через страх втратити надійне джерело. Важливим джерелом інформації для репортерів є поліція. Репортеру, який має не надто добрі стосунки з поліцейськими, доведеться, по суті, боротися за історію. Водночас, якщо репортер побачив, як поліцейський б’є підозрюваного, це — новина, і її потрібно видати в ефір, незважаючи на наслідки.

Ось яке обмеження дружності пропонує Мітч Діб: «Я не вірю в приятелювання із джерелом новини. Гадаю, ви ризикуєте стати занадто близькими».

Репортер без контактів має проблеми, так само як і репортер, який розвиває надто близькі контакти.