Знімальна група

Телевізійні репортери, як Денніс Джонсон, потребують допомоги. На відміну від радіорепортера, який може сам нести все потрібне приладдя — диктофон і ноутбук в одній руці, телевізійні репортери потребують камери і світла, а також звукового обладнання і ноутбука.

Багато малих станцій обходяться однією людиною. Ед Говард з KULR-TV із Монтани працює на такій станції і змушений висвітлювати всі історії самостійно. Говард змушений сам тримати камеру, беручи інтерв’ю. Щоб зняти себе, Говард встановлює камеру на штатив, знімає, потім перемотує плівку назад і дивиться, що він отримав. «Я — це вся моя команда», — каже Говард. Його технічні обов’язки певною мірою зв’язують йому руки як репортеру.

На більшості станцій, як KTSP-TV у Феніксі, репортерам допомагає один оператор. Ця людина відповідає за відеозйомку, встановлення світла і налаштування звуку. На більших станціях і великих телерадіокомпаніях ці обов’язки розділяються між двома чи навіть трьома людьми — знімальною групою. При такому розподілі ніхто не виконує чужої роботи, тобто репортер не торкається камери чи будь-якого іншого технічного спорядження.

Репортери відповідають за репортаж. Знімальна група чи оператор відповідають за технічну якість відеозйомки. Утім, правом прийняття рішень володіють обидва. Загалом, репортер вирішує, що знімати, а оператор вирішує, під яким кутом і в якій композиції знімати. Але вони мають бути готові давати одне одному поради і приймати рішення разом. Оскільки ворожнеча між репортером та оператором може бути непродуктивною і неприємною, найкраще, що можна робити, працюючи зі знімальною групою, це працювати зі знімальною групою. Комунікація необхідна. Репортери повинні знати, що знімають їхні оператори — це вплине на їхній репортаж і написання тексту. А оператори повинні знати, як репортер бачить сюжет — від цього залежатиме те, що саме вони зніматимуть.

Стів Свайцер, головний оператор новин WISH-TV у Індіанаполісі, згадує історію, яку репортеру й оператору довелося висвітлювати вдосвіта: перші моменти першого дня у школі. «Але поки репортер записував вірші про схід сонця над шкільним майданчиком, жодного променя на майданчику не було знято», — розповідає Свайцер. «Очевидно, що хтось із них зловив ґаву. Ви повинні працювати як команда».

Основні процедури

Чим серйозніша справа, тим важливіше розуміти порядок і процедури. Це безсумнівно допомагає у веденні телевізійного репортажу.

Розклади. Більшість станцій встановлює для своїх репортерів розклад, згідно з яким хтось із них чергує вранці — на випадок, якщо щось трапиться, а хтось патрулює вулицями увечері, намагаючись знайти свіжий сюжет для випуску о 22:00 чи 23:00. Але більшість репортерів станції вранці та вдень перебувають на вулицях, висвітлюючи історії, які потім у нормальному режимі будуть змонтовані для раннього вечірнього випуску.

Кожен репортер протягом дня відповідає за дві чи три події. Якщо треба поспішати, сюжет можна відправити назад на канал через супутник чи мікрохвильовий передавач. Найчастіше репортер і знімальна група самі пишуть і монтують всі свої сюжети, повернувшись зі зйомки.

Розшифровка відео. Репортери повинні записувати у блокнот короткий опис кожного кадру, який вони знімають, у тій послідовності, в якій вони йдуть на касеті. Імена людей, що вони роблять, що показується у кадрі — все це може допомогти під час монтажу. За допомогою цієї розшифровки репортер потім згадуватиме значення кожного кадру. За допомогою розшифровки можна також накидати чорновий варіант сюжету, їдучи у машині ще до перегляду відеокасети. Також це допоможе легше знайти потрібні кадри під час монтажу.

Раціональність. Відеокасету можна використати ще раз. Причин хвилюватися про даремне використання плівки немає. Втім, жоден оператор не хоче знімати надто багато матеріалу... хоча б просто через те, що потім, під час монтажу доведеться перемотувати багато зайвих кадрів. Оператор може обмежувати себе зйомкою лише тих кадрів, які вони напевно використовуватимуть у сюжеті. Це називається раціональною зйомкою. Такий вид зйомки був особливо важливий у ті часи, коли кіноплівку не можна було використовувати повторно.

Кожен окремий кадр — кадр, у якому пожежник бореться з вогнем, наприклад, — повинен бути досить довгий для того, щоб з нього можна було вирізати потрібне зображення під час монтажу. Як правило, камера має зупинятися на одному кадрі щонайменше на 15 секунд. Якщо кадр є важливим і використовуватиметься у сюжеті двічі, тривалість його зйомки повинна бути удвічі більшою. Хитання камери, шум вантажівок і перехожих, що кричать «Привіт, мамо!», — все це вимагає, щоб кадр тривав довше, щоб можна було вирізати з нього всі зайві моменти.

Налаштування. По-перше, ви хочете, щоб камера була нерухомою. «Ми наполягали на тому, щоб наші оператори завжди, коли це тільки можливо, використовували штатив, — розповідає колишній режисер новин WISH-TV з Індіанаполіса Лі Гільз. — Ми боремося за якість картинки». Люди не такі непорушні, як штативи — ці підставки для камер з трьома ногами, — а нестійкі картинки не є якісними. Якщо оператор повинен слідувати за кимось чи знімати щось похапцем, встановити штатив немає можливості. Але в іншому випадку його треба використовувати.

По-друге, тримайте камеру максимально близько до того, що ви хочете знімати. Один з операторів якось сказав: «Що ми намагаємося зробити, то це залізти іншому хлопцеві у штани».

«Одна річ, яка відрізняє початківців від профі, — каже Свайцер з WISH-TV, — це те, що початківці стоять подалі від об’єкта і використовують зум для наближення. Професіонали ж стають максимально близько і від’їжджають зумом назад. На телебаченні така фізична близькість є необхідною». Чому? Частково відповідь полягає у тому, що перебування поряд дає вам краще розуміння того, що відбувається, і можливо, кращі можливості для відображення суті об’єкта. Крім того, чим далі ви перебуваєте, тим ширший ракурс ви матимете і тим уразливішими ви будете до необережних поштовхів камери.