Розповідь історії

Деякі кадри бувають настільки зрозумілими, що можуть існувати самі по собі, без пояснень репортера. Оператор Джон де Тарсіо з KNSD-TV із Сан-Дієго зробив такий уривок — «відеоесе», як він його назвав, про післяріздвяну вечірку для десятків тисяч дітей на іподромі Тіхуани в Мексиці.

Вийнявши своє обладнання з машини, де Тарсіо почав з того, що зняв загальні плани самого іподрому, якими можна було б розпочати сюжет. На вході в іподром він побачив жінку, що роздавала дітям безкоштовні обіди. Для натурального звуку він поклав безпровідний мікрофон біля тієї жінки, а потім зняв її у дії, переконавшись, що отримав також крупні плани дитячих облич. Після цього він вирушив на пошуки власника іподрому. Звукова доріжка, де він говорить про історію і мету цієї благодійної події, програватиметься на фоні деяких кадрів, зроблених Де Тарсіо, що найбільше наближає цю історію до розповіді.

Також де Тарсіо поклав свій безпровідний мікрофон біля чоловіка, що роздавав подарунки, та біля голови клоуна з розмальованим обличчям. «Ти чудово виглядаєш», — записав мікрофон слова колуна, які він сказав маленькій дівчинці. Оператор постійно намагався зняти кадри дітей із веселими і розмальованими обличчями. Він зняв шоу талантів: діти танцювали і співали. Насамкінець він зняв, як деякі діти проходять під написом «Дякуємо».

Через годину після свого приїзду де Тарсіо вже їхав назад на канал. Після кількох годин монтажу в нього був сюжет на хвилину — без репортера.

Звісно, більшість телевізійних сюжетів мають кращий вигляд з репортером. Утім, кожен відеорепортаж повинен містити невелике «відеоесе». Ідея полягає в тому, щоб за допомогою камери надати стільки значення, наскільки це можливо, що й намагався зробити де Тарсіо. Іншими словами, зйомка сюжету — це журналістська діяльність, інший спосіб розповіді про подію.

Якщо ракурс, у якому має розповідатися історія, змінюється, то й ракурс відеозйомки змінюється. Свайцера з WISH-TV якось послали знімати сюжет про звичайну дорожню аварію — вантажівка врізалася у поламану машину і перекинулася. «Це була не надто особлива історія, тож ми не планували багато знімати», — пригадує він. Він планував зробити кілька кадрів вантажівки, машини і наслідків аварії. Та коли поліція сказала, що підозрює, що в тій машині на момент аварії могли сидіти троє людей, завдання Свайцера змінилося: тепер йому потрібно було зняти набагато більше (сюжет мав бути довшим), а також йому потрібні були кадри рятування життя та швидкої допомоги. Потім раптом виник ще один несподіваний ракурс: з’явилися чутки про те, що поліція надто довго реагувала на виклик поламаної машини, що й могло спричинити аварію. Тепер Свайцеру потрібні були кадри поліцейської машини на той випадок, якщо репортер захоче розповісти про це в сюжеті.

«Вам треба вирішити, що ви розповідатимете про подію», — каже Свайцер. Іншими словами, репортери й оператори мають вирішувати, про яку подію вони розповідають, а потім переконатися, що їхній відеоматеріал відповідає їй якнайкраще.

Є п’ять речей, про які слід пам’ятати:

Вплив. «Ви мусите запитати, що б глядачі хотіли побачити, якби вони були тут, — радить Свайцер. — Телевізійні новини намагаються показати подію і навіть більше деталей, ніж побачили б глядачі, якби опинилися на тому місці самі».

Знімаючи сюжет, телевізійні оператори і репортери дотримуються правил важливості деталей, які були описані у Розділі 5 «Підводки»: важливість, цікавість, суперечливість, незвичайність, близькість аудиторії і своєчасність. Вони шукають такі кадри, які демонструють важливі моменти, є цікавими і розкривають суперечливість. Але, вирішуючи, що є актуальним і важливим для новин, і виділяючи те, що хотіли б побачити глядачі, якби опинилися на місці події, потрібно враховувати ще один фактор: важливість збудження чи впливу.

Новинна камера має постійно шукати непередбачені дебати посеред вулиці, губернатора, що проходить повз натовп мітингувальників, бійку між учасниками демонстрації, засоромленого мера, що тікає від репортерів, підозрюваного, що намагається сховати свої очі від камери, пожежників, що гасять вогонь, — дію.

Телевізійників часто звинувачують у перекручуванні подій через те, що вони зосереджуються на насиллі чи конфліктах і не показують спокійні моменти. Репортери, особливо висвітлюючи якусь демонстрацію, повинні бути впевнені у тому, що подають подію у правильному контексті і супроводжують її повними і точними оцінками (див.: Розділ 19. Закон і етика). Втім, якщо демонстрація триває багато годин, а висвітлити її потрібно у двохвилинному репортажі, акцентування уваги на окремих моментах є неминучим. Було б нерозумно, якби репортери приділяли у такому випадку увагу якимось незначним деталям, не зосереджуючись на найбільш драматичних і важливих моментах.

Іноді камери потрапляють у місця подій, що мають надто сильний вплив. Таким був ранок 11 вересня 2001 року, коли цілий натовп телевізійників зібрався під палаючим Всесвітнім торговим центром, щоб побачити людей, що почали вистрибувати. «Це було найважче і найсумніше відео, яке я коли-небудь знімав, — згадує оператор Fox News Channel Роберт Джінейн. — Я побачив близько п’ятнадцяти чоловік, що вистрибнули на вірну смерть. Я зняв двох із цих самогубців, а тоді просто вимкнув свою камеру» 1. Практично жоден із тих страшних відеоматеріалів з людьми, що вистрибують із вікон, не був показаний на телебаченні Сполучених Штатів.

Звісно, щоб мати вплив, кадри не повинні бути смертельними чи сповненими насилля. Іноді впливовим може бути вираз обличчя людини, що вижила у пожежі. Також якщо людину заарештовують за підпал, кадр з її обличчям — «хто здатен на такий вчинок?» — матиме на глядачів такий самий вплив, як і вогонь.

Люди. «Існують два види об’єктів, які ви можете зняти: це люди і речі, — зазначає редактор новин KCWY-TV Карісса Хоуленд, не приховуючи своїх уподобань. — Треба пов’язувати сюжет із людьми. Ви повинні бачити людські особистості, адже саме людські особистості дивляться новини. Я бачила сюжети, де протягом 30 секунд показували самі лише будинки і тротуари. Речі — не надто вдалий вибір для телевізійних новин, люди — краще».

Це ще одна вагома причина того, чому потрібно обличчя людини, яка вижила, або підозрюваного. Людям подобаються люди. Якщо ви знімаєте сюжет про будівництво нового житлового комплексу, зніміть, як робітники будують стіну. Якщо сюжет про новий стрип-бар у житловому кварталі міста, зніміть людей, які протестують і, якщо можливо, власника, і звісно, ж обличчя танцівниць.

«Ви повинні завжди фокусуватися на людях, — каже Свайцер. — Коли я переглядав сюжети інших каналів, я зазвичай бачив чотири чи п’ять кадрів, зроблених у натовпі, коли камера рухалася крізь об’єкти. Потрібно ставати перед людьми, яких ви знімаєте. Я хочу бачити їхні обличчя. Справжній оператор повинен навчитися відходити назад».

Ключові кадри. Кілька яскравих моментів і обличчя учасників ще не розповідають про подію. Навколо події і людей мають бути сцени, що ілюструють головну тему, представляють головних дійових осіб і дають уявлення про подію. Знімаючи сюжет, репортери повинні думати про те, як саме вони писатимуть історію (див.: Розділ 16. Написання текстів до відеоматеріалів), і обирати кадри, що її висвітлюють: підходять, ілюструють ті думки, які вони збираються подавати у тексті. Наприклад, у сюжеті про акцію протесту, крім драматичного відеоряду, репортерові, якщо він хоче сказати про присутність поліції, знадобляться кадри з поліцейськими; щоб розповісти про об’єкт протесту, потрібні будуть кадри будинку, перед яким проходить демонстрація; також потрібні гасла і плакати протестувальників, щоб пояснити їхні вимоги; якщо темою є блокування роботи транспорту, знадобиться відео заблокованих машин; якщо ж згадується місце розташування чи проведення акції, потрібні будуть кадри вулиць.

Крім того, завжди корисно зняти кілька загальних планів натовпу, будинків і плакатів. Ці кадри можна використовувати під час загальних фраз, які не потребують якихось особливих ілюстрацій.

Сюжет повністю можна зіпсувати відсутністю потрібних кадрів. «Зазвичай трапляється, — пояснює Лі Гільз, режисер новин на WISH-TV, — що оператор і репортер не спілкуються на місці події, і репортер сподівається, що оператор зніме те, що йому потрібно». Тож репортер повинен добре подумати про те, що він хоче зняти, а потім сказати про це операторові.

Реакція. Щоб донести значення події, не завжди потрібно показати саму подію. Значення чогось очевидного часто стає зрозумілим лише тоді, коли ми бачимо наслідки, реакцію, яку викликає те чи інше явище.

Замість того, щоб знімати просто приліт літака кандидата, оператори намагаються зробити кілька кадрів людей, що чекають на нього в аеропорту. Саме ці кадри надають сенсу прильоту. Замість того, щоб знімати розбиту машину, репортери намагаються зняти сліди від її коліс на асфальті, збитий нею стовп і заблокований транспорт. Замість того, щоб знімати людину, що сидить на флагштоку, репортери просять операторів зняти натовп, що зібрався внизу. Люди, а надто їхні обличчя, відбивають значення події найкраще, тож зйомка реакції часто означає зйомку реакції людей на подію. Саме тому Джон де Тарсіо стільки уваги приділив дитячим обличчям, знімаючи благодійний захід.

Хоуленд наводить подібний приклад: «Хтось підкинув у двір сусідньої школи пораненого орла. Оператор зняв хлопця, що тримав орла, а також групу дітей з відкритими ротами — їхню реакцію на орла. Вирази облич тих дітей говорили самі за себе».

Послідовність. Ми приїжджаємо до парку. Перша сцена, яку ми бачимо, — це дерева і лави на галявині для пікніків на деякій відстані від нас. Підходячи ближче, ми бачимо, що там немає звичного натовпу людей. Підійшовши до галявини для пікніків, ми бачимо, що всі лави порожні. Потім ми зупиняємо погляд на одній з них. Лава вкрита великими червоними мурахами. Тільки після цього ми шукаємо паркового робітника, який пояснить нам, що територію закрили через мурах.

Саме так люди зазвичай дивляться на речі: спочатку здалеку, потім ближче і ближче — сцена набуває все більшого значення, — аж поки не стає видно всі деталі. Телевізійні репортери часто імітують цю послідовність — здалеку, ближче і близько. Вони починають загальним планом території — першим кадром. Це зорієнтовує глядачів, говорить їм про те, де ми є — в аудиторії для промов, у житловому районі, навколо якого зібралися поліцейські та перехожі, або ж на місці пожежі.

Далі йде середній план. Ми наближаємося до значення — ми бачимо, хто говорить в аудиторії, до якого будинку прикута увага поліцейських, власне, сам будинок, що палає. Потім — крупний план. Тепер ми маємо зображення — обличчя промовця, тіло на підлозі, змучений пожежник.

Не кожну сцену показують таким чином. Іноді відеоматеріал редагують, і сюжет починається крупним планом, а потім переходить до загального. Але репортери повинні знімати у логічній послідовності — загальний, наближення, крупний план, щоб мати потім можливість

монтувати сюжет у логічній послідовності. Репортери не просто перестрибують від одного об’єкта до іншого або ж від однієї події до другої. Вони знімають послідовні кадри, які потім можна буде використати для підведення глядачів до сюжету, а також для послідовного розкриття його значення.

* * *

Зверніть увагу, як виразно наступний відеоматеріал за допомогою таких методів передає суть історії про пожежу:

ЗП — Будинки і вантажівки, що палають

СП — Пожежники гасять вогонь

КП — Начальник віддає накази

ЗП — Група тих, хто вижив

КП — Обличчя живого

СП — Накриті тіла

КП — Родичі, що плачуть

СП — Винос тіл

КП — Дим над будинком (вогню вже немає)

КП — Втомлений пожежник