§ 120. Кома в складносурядному і складнопідрядному реченнях

і. Між частинами складносурядного і складнопідрядного ре­чення звичайно ставляться коми.

1. Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять. (А. Малишко.) 2. Не хочу я, щоб знов пекла мене в на в журбі. (Григорій Тютюнник.) 3. Добре знати зимою, що знов навесні ти побачиш обличчя трав, які повмирали під саваном білих снігів. (Є. Гуцало.) 4. В повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед.(Ж Рильський.) 5. Море невинно голубіє над стінами скель, і сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється. (М. Коцюбинський.) 6. Кожен, кому доводилось зробити добре, повинен, мені здається [вставне речення], переживати ра­дість якусь особливу, яку ні з якою іншою й порівняти не можна. (О. Гончар.)

2. Але не ставиться кома між двома частинами складного речення, з'єднаними одиничним сполучником і(й), та (= і), або, чи (= або), якщо обидві частини мають спільне слово або спільну частину.

і. Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій. (В. Со- сюра.) 2. Тільки невсипуще море бухає десь здалеку та зорі трем­тять в нічній прохолоді. (М. Коцюбинський.) 3. Коли він торкався смичком до струн скрипки, все на світі зникало і залишалася тільки музика. (В. Собко.) 4. Дітям здавалось, що вже вечір і що зараз прийде мама. (С. Васильченко.) 5. Неприємно, коли п'явка впивається в жижку чи коли гавкають на тебе чужі пси або гуска сичить коло ніг. (О. Довженко.) 6. Я люблю, коли в листя зелене дерева одягає весна, [сполучник повторюва­ний]І І під вітром хитаються клени, і співає в квітках далина. (В. Сосюра.)

3. Не ставиться кома між двома частинами складносурядного речення, з'єднаними одиничним сполучником і(й), та(^0> або, чи(=або), якщо речення питальне, спонукальне або окличне.

безмежності молоді! (Вал. Шевчук.) 3. Чого світання так ясніє в полі і ген сріблиться пісенька дзвінка? (М. Стельмах.)

4. Якщо в складному реченні збігаються підряд два сполучни­ки, то кома між ними ставиться тільки тоді, коли частину, яка починається другим сполучником, можна опустити без шкоди для будови всього речення. Якщо ж опустити її не можна, кома між двома сполучниками не ставиться.

епохи вітру нового і висоти думай що світ змінити хоч трохи по­винен і ти. (Д. Павличко.) 7. Треба докласти всіх зусиль щоб пе­ретворити оточення на ліпше якщо воно відстале або ж самому дорівнятися йому якщо відстав сам. (О. Гончар.) 8. Люди зрозу­міли що якщо вони добре працюватимуть то щось зароблять. (Григорій Тютюнник.)

2. 1. Батьківщино, ти в кожного одна бо хто хоче мати дві батьківщини той залишається без жодної. (В. Земляк.) 2. Земле рідна! Мозок мій світліє і душа ніжнішою стає як твої споді- ванки і мрії у життя вливаються моє. (В. Симоненко.) 3. Недарма ж давно помічено моряками що судно йде хутчіше коли йде до рідних берегів. (О. Гончар.) 4. Той хто зневажливо ставиться до рідної мови не може й сам викликати поваги до себе. (О. Гон­чар.) 5. Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах мені здається що збираю цілющі трави я в лугах. (М. Рильський.) 6. Я так люблю мою Україну убогу що проклену святого Бога, за неї душу погублю! (Т. Шевченко.) 7. Хто зневажає рідний край ті серцем немічні каліки. (Т. Шевченко.) 8. Людина відчуває себе новонародженою перед красою життя і сяйво добра освічує їй душу. (Григорій Тютюнник.)

3. 1. Усе що йти нам заважає зумій одкинути в собі. (В. Со- сюра.) 2. Всесвіт — не поле і люд —- не глядач і час — не ворота футбольних моментів і куля земна — не футбольний м'яч в но­гах генералів і президентів. (М. Вінграновський.) 3. Біда нав­чить кому подати руку і від кого прийняти чесний хліб. (Д. Пав­личко.) 4. Друзів на землі не так багато дбайте щоб в житті їх берегти. (Д. Луценко.) 5. Я люблю коли є в домі діти і коли вночі вони сміються. (М. Рильський.) 6. Хто чув як рано навесні земля пробуджується в сні або як в літнім місяці колишуть жито ві­терці? (О. Підсуха.) 7. Тепер поле все ширше розкривало свої рамена, все далі розстеляло свою одежу і коли він зійшов на горбок перед ним встали в повній красі всі ниви. (М. Коцюбинсь­кий.) 8. Торік був уродив хліб та як полили дощі то позносило з гір половину снопів. (І. Нечуй-Левицький.)