§ 10. Правопис приголосних у кінці префіксів

Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швидкій вимові, можуть оглушуватися: розклад [росклад], розчин [рошчин], безпека [беспека], зсунути [ссунути]. На пись­мі, проте, ці зміни не завжди позначаються.

І. У кінці префіксів роз-, без-, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: [росписка] розписка, [росада] розсада, [рож- жарити] розжарити, [рошчистити] розчистити, [бесхмарний] без- хмар^ний-

Так само в кінці префіксів від-, однад-, під- завжди пишеться буква д: відпустити, одкинути, надколоти, підпис.

1. Вітчизна вся безкрая [без+края] підводиться, зростає, роз­цвітає [роз+цвісти]. (П. Дороиіко.) 2. Жовті безсмертники [без+ ^смертний] в лісі розливають медовий свій дух. (М. Рильський.) 3. Неначе чарами розстеляється [роз+стелити] передо мною зеле­ний степ. (І. Нечуй-Левицький.) 4. Майже все вже розтануло [роз+танути] в далекім мареві часу. (О. Довженко.) 5. Одцвіли [од+цвіли] і розсипались [роз+сипались] маком на кленових мостах роки. (Б. Олійник.) 6. Надходить [над-\-ходить\ світанок яскравий. (М. Рильський.)

2. Виняток становить префікс з-. Перед більшістю приголосних, незалежно від вимови, пишемо з-: [жжати] зжати, [ссунути] зсу­нути, [шчистити] зчистити, [шшити] зшити. Але перед к, ф, п, т, х префікс з- змінюється на с-: скинути, сформувати, спідлоба, стер­ти, схил.

29*. Чому в слові вітчизна на початку пишеться в/г-, а в слові відчинити — від-* У слові ростити — рос-, а в слові розтяти — роз-?

ЗО*. Перепишіть, добираючи з дужок потрібні букви.

1. А за Дніпром очі тонуть в бе(з, с)країй далечі. (І. Нечуй- Левицький.) 2. Вечір в срібній млі ро(з, с)танув, ніч (з, с)пусти- лася на землю. (О. Олесь.) 3. За річкою у тремтливому мареві ро(з, с)стилався рідний край. (О. Гончар.) 4. Час ві(д, т)ступає бе(з, с)сило перед вулканічним клекотом високих дум. (П. Загре- бельний.) 5. Бе (з,- с) смертний той, хто все своє життя за долю людства голос піднімає. (М. Бажан.) 6. Ро(з, с) куються незаба­ром заковані люди. (Т. Шевченко.) 7. Заржавіють від сліз кайда­ни, самі ж ніколи не (з, с) падуть. (Леся Українка.) 8. Привіт ко­раблю, що вниз по Дніпру о(д, т)пливає на Канів! (І. Нехода.)

1. Хмарка пливе кучерява, тихо, як сон, ро(з, с)тає. (В. Со- сюра.) 2. Я для пісні вікно ро(з, с) чинив, щоб вона залила мою ду­шу весною. (В. Сосюра.) 3. Мені те кохання бе(з, с)крає ро(з, с) шарпало серце давно. (Леся Українка.) 4. Не о(д, т) цвіте моє кохання, а буде в серці до сконання. (В. Самійленко.) 5. Не гадай­мо прожити бе(з, с)сумно, бо життя — то щодня боротьба. (П. Грабовський.) 6. Ходить смутний співець по хатині, (з, с) сунув брови, заломлює руки. (Леся Українка.) 7. Порвалася не(з, с)кін­чена розмова. (Леся Українка8. Поезія — це завжди неповтор­ність, якийсь бе(з, с)смертний дотик до душі. (77. Костенко.)

1. Бе(з, с)хмарна юність проліта, на(д, т)ходять зрілості літа: позаду твій останній клас, попереду — життя. (М. Упени'с.) 2. Хай за туманами тими крила ро(з, с)крилить грозг. (17. Усен- ко.) 3. Оксамитове поле бе(з, с)крає переливами синіми грає. (Д. Луценко.) 4. (З, с)початку темряву ро(з, с)сіювало лише мерех­тіння зір. (М. Трублаїні.) 5. Поро (з, с)тають тії білії сніги, по­криються травицею всі луги. (Л. Глібов.) 6. Навіщо ж, весно, ти так пишно ро(з, с)цвіла, на зорі серденько без жалю ро(з, с)тяла. (П. Грабовський.) 7. Вершники по (з, с)скакували з коней і пере­стали стріляти. (Ю. Яновський.) 8. Як розбещує людину сама можливість принижувати інших, топтати, ро(з, с)стрілювати бе(з, с) карно! (О. Гончар.)

31*. Перекладіть на українську мову. Зіставте правопис кінцевих приголосних у префіксах російської і українсько? мов.

ЗМІНИ ПРИГОЛОСНИХ