§ 117. Вставлені слова і речення

Вставлені слова і речення вносять у речення додаткову інформацію. Залежно від того, як вставлені силова і речення вимовляються, їх виділяють з обох боків комами, тире або дужками. їхня ж. інтонація залежить від змісту і від во*¹автора.

У вставлених реченнях розділові знаки ставляться відповз но до загальних правил. У кінці їх крапка не ставиться, але мож стояти знак оклику або знак питання.

І. Якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно виділяється з обох боків комами.

1. Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном. (О. Довженко.) 2. Лишилася у нас, і зовсім це не хиба, глибока шана повсякчас — такі — до святого хліба! (М. Рильський.)

2. Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвище­ним тоном, то вони виділяються з обох боків тире.

1. Є ж люди на землі — а то б не варто й жити,— що крізь що­денний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать. (М. Рильський.) 2. В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! (В. Симоненко.) 3. Орю свій переліг — убогу ниву!—та сію слово. (Т. Шевченко.) 4. Годинник бив — що з ним? — зовсім не ту годину. (І. Жиленко.)

3. Найчастіше вставлені слова чи речення вимовляються по­ниженим тоном. Тоді вони виділяються дужками або іноді кома­ми з тире.

§118. Слова-речення та вигуки

Слова-речення (стверджувальні слова так, авжеж, гаразд, добре, еге, ага, атож, заперечне ні, питальні що ж, а що) та вигуки в усній мові виділяються паузами, на письмі — комами, знаками оклику або (в середині речення) тире.

1. На початку речення слова-речення та вигуки виділяються комою або, при окличній інтонації, знаком оклику.

1. Так, я вільний, маю бистрі думи-чарівниці. (Леся Українка.) 2. Ні, не марний труд ваш, люди ясночолі! (В. Сосю- ра.) 3. Ні! Я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала. (Леся Українка.) 4. Гей, піду я в ті зелені гори, де смереки гомонять високі. (Леся Українка.) 5. Гай! гай! Море, грай, реви, скелі ламай! (Т. Шевченко.)

2. У середині речення слова-речення та вигуки виділя­ються з обох боків комами або, якщо при них є знак оклику,— тире.

1. Життя не нива, ні, воно — дорога між злом і добром, бут­тям і небуттям. (Л. Дмитерко.) 2. Земле рідна, о, чим далі ти від мене, тим дорожча. (Д. Павличко.) 3. Ну, що ж, нехай хло­пець змалку звикає до правди. (І. Цюпа.) 4. Дерево не здержа­ло — так ведмідь додолу впав — гуп — та просто на вовка. (На­родна творчість.)

3. Проте слора о, ой, рідко ох і, ну й, якщо автор вживає їх у ролі підсилюючих часток, комами не відділяються.

1. О світе! Як збагнути твій закон? (Л. Горлач.) 2. Люди як промені, що не згасають, о ні! — лиш повертаються в сонце. (І. Жиленко.) 3. Ой зацвіла червона калина над криницею. (На­родна творчість.) 4. Ой ти, дівчино, з горіха зерня, чом твоє сер­денько— колюче терня? (І. Франко.) 5. Вальс Шопена... Ну хто не грав його і хто не слухав? (М. Рильський.)

4. Слід відрізняти слова-речення так, ні, гаразд, що ж та вигуки від однозвучних часток і членів речення, які ні в усній мові, ні на письмі не відокремлюються.

1. Так [обставина міри] ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра.) 2. Так [тож] будь­мо єдині! Ми — квіти життя. (В. Сосюра.) 3. Мовчи, так [то] подумають, що ти розумний. (Народна творчість.) 4. А човен хить- хить [присудок] під лозою. (Григір Тютюнник.) 5. Ну [прису­док] до танців, до танців, кобзарю. (Т. Шевченко.)

274*. Перепишіть, виділяючи потрібними розділовими знаками слова-речен- ня та вигуки.

1. 1. О які були великі зорі, як синіло й склилось навкруги! (М. Рильський.) 2. Прощавайте, ждіте волі,— гей на коні, всі у путь! (П. Тичина.) 3. Тисячоголосе «ура» покотилося берегом. (О. Гончар.) 4. О вірю я, що з'явиться вона, загублена, споді­ваная воля. (М. Старицький.) 5. Так я буду крізь сльози смія­тись, серед лиха співати пісні. (Леся Українка.) 6. Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте зерно гей! добірне в нероз- межені лани! (М. Рильський.) 7. Ах як всього багато: неба, сонця, веселої зелені. (М. Коцюбинський.) 8. Так молодо, радісно й дзвінко. (В. Сосюра.)

2. 1. Весно, ох довго ж на тебе чекати! (І. Франко.) 2. О лю­ди, люди, свою душу не замикайте на замки! (П. Тичина.) 3. О бідний той, хто крізь завої сині іде самотньо, мовчки, без мети. (М. Рильський.) 4. Ох і хитрий, усе знає, а випитує. (Гриеорій Тю­тюнник.) 5. Все на очах мінялося, і тільки твоя любов ні? (О. Гончар<) 6. О ні розлуки вічні, як вічний подих далини. (77. Воронько.) 7. Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий великий дзвін ку-ку! ку-ку! і сіє тишу по травах. (М. Коцюбин­ський.) 8. Ні сонний спокій зовсім нам не сниться, ні нас не ва­бить ніжна тишина — прийдешнє осяває наші лиця, неспокій творчий з вічністю єдна. (В. Симоненко.)

275 (контрольна). Запишіть під диктсску. Написане уважно звірте з надру­кованим. Якщо трапляться помилки на виділення слів синтаксично не пов'язаних з членами речення, повторіть правила, вказані в квадратних дужках (параграф і пункт).

1. Найвищ'а, [116.3] по-моєму, краса — це краса вірності. (О. Гончар.) 2. Нічого, [116.1] мабуть, для простих людей не бу­ло й немає ненависнішого, ніж війна, вояччина, мілітаризація. (О. Гончар.) 3. О [115.4] краю мій рідний, [115.1] як сонце, цві­ти в душі моїй, [113.2] повній тобою. (В. Сосюра.) 4. І сонце на­віть [116.1] у тумані для тебе радісно цвіте. (В. Сосюра.) 5. О 1118.1], як люблю я рідну землю. (77. Воронько.) 6. Ні [118.1], я себе не можу уявить без тебе, [115.2] Дніпре, як і без тополі. (М. Вінерановський.) 7. Гей [115.4], Гомере український, гей, Остапе Вересаю [115.1], низько кланяюсь і низько б'ю тобі своїм чолом! (Є. Гуцало.) 8. Прийми, о мати [115.3], слово це від сина, як генію твоєму чесний дар. {М. Рильський.) 9. Шуми, [115.1] Славутичу-ріко, ростіть, [115.2] дерева юні, гінко. (М. Рильський.) 10. Чим більше темніло, тим, [116.2] здавалось, вітер дужчав. (М. Коцюбинський.) 11. Од далекого світла внизу здавалось [//5.0] ще темніше. (М. Коцюбинський.) 12. Макар Семенович (так звали діда) [117.3] був у піднесеному настрої. (В. Козаченко.) 13. Ой [118.3] нё ходи, [115.1] Грицю, та й на ве­чорниці, бо на вечорницях дівки чарівниці! (Народна твор­чість.) 14. Я відчув — [117.2] і це відчуття збереглося на все життя,— [101.7] що в поетичному слові криється якесь ДИВО, воно зачаровує і відкриває красу світу. (І. Цюпа.) 15. Так [118.4] ото слухай, скінчу вже в двох словах. (М. Коцюбинський.) 16. Синиця славу розпустила, що [116.2] може море запалить. (JI. Глібов.) 17. Вовк, [116.2] може, їсти захотів. (77. Глібов.)

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ §119. Загальна характеристика складних речень

Складне речення має два або більше синтаксичних (підмето­во-присудкових) центрів (див. § 99, п. 1).

Складні речення поділяються на складносурядні, складно­підрядні, складні безсполучникові і складні конструкції.

1. У складносурядному реченні частини, що мають свої син­таксичні центри, відносно рівноправні. Вони поєднуються між собою сполучниками сурядності і, та, а, але, проте, зате, однак, все ж, або, чи (=або), або...або,-чи...чи, то...то.

1. На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло. (М. Рильський.) 2. Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скри­пів. (Т. Шевченко.) 3. Можна розділити на сто частин яблуко, але не можна розділити Землю. (1. Жиленко.) 4. Або не сокіл я, або спали­ла мені неволя крила. (Леся Українка.)

2. У складнопідрядному реченні одна частина гоЛЬвна (від неї ставиться питання), а друга — підрядна (вона відповідає на поставлене питання).

Підрядна частина до головної приєднується:

а) сполучниками підрядності що, як, бо, щоб, якщо, якби, чи, коли б, аби, раз, ніби, наче, немов, ніж, хай, хоч, чим... тим, так що, як тільки, після того як, для того щоб, з тим щоб, тому що, через те що, завдяки тому що, в зв'язку з тим що, дарма що, незважаючи на те що;

б) сполучними словами (які є водночас і членами речення) хто, що, який, чий, котрий, скільки, як, наскільки, де, куди, звід­ки, коли, відколи, доки, поки, щойно, чому, навіщо.

1. Ніколи в бурі не загине, [хто?] хто Прометея має дух. (В. Сосюра.) 2. Той, [хто? ] що занепав духом, уже не страждає. (Д. Павличко.) 3. Людині треба, [щ о? ] щоб її робота залишала­ся після неї жити. (70. Яновський.) 4. Споглядаю, [що? ] як ліс проростає осінньою синню. (В. Коротич.) 5. [кол и?) В той час як надворі все вигоряло, барометр уже третій день показував у конторі дощ. (О. Гончар.)

3. У складному безсполучниковому реченні частини, що мають свої синтаксичні центри, поєднуються між собою без сполуч­ників.

і. Ми чорні гори перегорнем, ми вдарим серцем в мур зажур. (/. Драч.) 2. Настане літо; жовтий цвіт укриє липу до вершини. (Я. Щоголів.) 3.1 чую: пульсують соки у тіло моє з землі. (В. Симо- ненко.)

4. У складній конструкції частини поєднані впереміш суряд­ним, підрядним і безсполучниковим зв'язками.

любистком³ квіти¹ лащаться² до ніг³. (3. Гончарук.) 7. Зоре моя вечірняя⁶, зійди² над горою⁵ поговорим² тихесенько⁵ в нево­лі⁵ з тобою³. (Т. Шевченко.) 8. Часто⁵ мигтіла² блискавка¹ і⁷¹ р_аз за разом⁵ гуркотів² грім¹. (М. Трублаїні.)