- •Isbn 966-04-0078-0 художнє оформлення. 2000
- •§ 1. Алфавіт
- •§ 2. Принципи українського правопису
- •§ 3. Співвідношення між звуками і буквами
- •§ 4. Значущі частини слова
- •12. Подивіться, як треба визначати будову слова. Після цього самостійно роз беріть подані слова і свій аналіз звірте з аналізом, що в книжці.
- •§ 5. Українські та іншомовні слова
- •§ 6. Вживання великої букви
- •§ 7. Правила переносу частин слова
- •§ 9. Правопис дзвінких та глухих приголосних
- •§ 10. Правопис приголосних у кінці префіксів
- •§ 11. Чергування приголосних
- •§ 12. Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ(ий), -ств(о)
- •§ 13. Уподібнення приголосних за місцем творення
- •§ 14. Спрощення в групах приголосних
- •§15. Тверді і м'які приголосні
- •§16. Вживання м'якого знака
- •§17. Вживання апострофа
- •§ 18, М'який знак і апостроф в іншомовних словах
- •§19. Подовжені приголосні і позначення їх
- •§ 20. Подовжені м'які приголосні
- •§ 21. Подвоєння букв внаслідок збігу
- •§ 22. Написання нн у прикметниках і похідних словах
- •§ 23. Подвоєння букв в іншомовних словах
- •§ 24. Творення і вимова голосних
- •§ 25. Чергування е з и
- •§ 26. Правопис ненаголошених е та и
- •§ 27. Ненаголошені е та и в префіксах
- •§ 28. Ненаголошені е та и в суфіксах
- •§ 29. Чергування і з іншими голосними
- •90. Прочитайте подані парами слова, поясніть різницю в їхньому звучанні і значенні.
- •§31. Правопис і та и у префіксах українських слів
- •§ 32. Правопис і та и в суфіксах українських слів
- •§ 33. Правопис і та и в основах іншомовних слів
- •§ 34. Правопис о та а
- •§ 35. Правопис ота у
- •§ 36. Чергування его після шиплячих та й
- •§ 37. Передача російських власних назв українською мовою
- •§ 39. Фонетичні засоби милозвучності мови
- •§ 40. Деякі художні засоби милозвучності мови
- •II. Морфологія і правопис
- •§ 42. Принципи правопису значущих частин слова
- •§ 43. Творення 8 правопис складних слів
- •§ 44. Правопис слів із частинами напів- і nie-
- •§ 45. Правопис складноскорочених слів і графічних скорочень
- •§ 46. Загальна характеристика змінюваних іменних частин мови
- •§ 47. Поділ іменників на відміни та групи
- •§ 48. Відмінкові закінчення іменників
- •3. Групу іменників II відміни на -ар, -ир визначаємо за та- 0 схемою (алгоритмом):
- •5. Суфікси та закінчення іменників IV відміни:
- •§ 49. Правопис і та и в закінченнях іменників
- •§ 50. Правопис о та е, а та я, у та ю в закінченнях іменників
- •§ 51. Закінчення іменників II відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини
- •§ 52. Закінчення іменників II відміни в родовому відмінку множини
- •§ 53. Особливості правопису закінчень іменників II відміни в інших відмінках
- •§ 54. Правопис іменників III відміни в орудному відмінку однини
- •§ 55. Творення і правопис імен по батькові
- •§ 56. Відмінкові закінчення прикметників
- •§ 57. Правопис а та і в закінченнях прикметників
- •§ 58. Інші особливості правопису відмінкових закінчень прикметників
- •§ 59. Інші частини мови, що відмінюються, як прикметники
- •§ 60. Творення і правопис вищого ступеня порівняння прикметників
- •§ 61. Творення і правопис присвійних прикметників
- •§ 62. Правопис відмінкових форм числівників
- •§ 63. Правопис складних числівників і відчислівникових складних слів
- •§ 64. Зв'язок числівників з іменниками
- •§ 65. Відмінювання і правопис займенників
- •2. Особливістю відмінювання особових займенників він, в0 на, воно, вони є поява в них після прийменників та в оруд'Ном, відмінку початкового звука [н]:
- •3. У відмінюванні займенників мій (твій, свій), чий, той, цей, весь найбільше розбіжностей є в чоловічому роді, і менше — в жіночому та в множині:
- •§ 66. Вживання займенників
- •§ 67. Загальна характеристика дісслівних форм
- •8) Наказовий спосіб (іди - 40)
- •3) Теперішній час (іду — 40)
- •§ 68. Неозначена форма дієслова. Минулий час. Умовний спосіб
- •§ 69. Правопис закінчень дієслів у теперішньому і простому майбутньому часах
- •§ 70. Визначення дієвідміни дієслова за його неозначеною формою
- •§ 71. Чергування приголосних у дієсловах
- •§ 72. Складний і складений майбутні часи
- •§ 73. Наказовий спосіб
- •§ 74. Активні дієприкметники
- •§ 75. Пасивні дієприкметники
- •§ 76. Безособова форма на -но, -то
- •§ 77. Творення і вживання дієприслівників
- •§ 78. Загальна характеристика незмінюваних частин мови
- •§ 79. Правопис прислівників, утворених від прикметників
- •§ 80. Правопис прислівників, утворених поєднанням прийменника з іменником
- •§ 81. Правопис прислівників, утворених від числівників та прислівників
- •§ 82. Правопис складних і складених прислівників
- •§ 83. Правопис і та а в кінці прислівників
- •§ 84. Правопис прийменниссів
- •§ 85. Розрізнення прийменників і префіксів
- •§ 86. Вживання прийменників
- •§ 87. Правопис сполучників
- •§ 88. Розрізнення сполучників та інших частин мови
- •§ 89. Правопис часток
- •§ 90. Правопис не з іменними частинами мови та прислівником
- •§ 91. Правопис не з дієсловом
- •§ 92. Правопис вигуків
- •III. Синтаксис і пунктуація
- •§ 93. Речення. Виділення його на письмі
- •§ 94. Найменші складові частини речення
- •§ 95. Підмет
- •§ 96. Присудок
- •§ 97. Другорядні члени речення
- •§ 98. Групи слів у реченні
- •99. Типи речень
- •1. Характеристика речення в цілому.
- •§ 100. Інтонація і розділові знаки в реченні. Кома
- •§ 101. Інші розділові знаки
- •§ 103. Розділові знаки між групою підмета і групою присудка
- •§ 105. Зв'язок між словами і коми в простому реченні
- •§ 106. Поняття про однорідні члени речення
- •§ 107. Розділові знаки між однорідними членами речення
- •§ 108. Узагальнюючі слова і розділові знаки при них
- •§ 109. Відокремлені уточнюючі члени речення
- •§ 110. Відокремлення додатків
- •§ 111. Відокремлення обставин
- •§ 112. Невідокремлені означення
- •§113. Відокремлені означення
- •§ 114. Відокремлення прикладок
- •§ 115. Звертання
- •§ 116. Вставні слова і речення
- •§ 117. Вставлені слова і речення
- •§118. Слова-речення та вигуки
- •§ 120. Кома в складносурядному і складнопідрядному реченнях
- •§ 121. Інші розділові знаки в складносурядному і складнопідрядному реченнях
- •§ 122. Порівняльні звороти
- •§ 123. Розділові знаки в складному безсполучкшовому реченні
- •§ 125. Передача прямої мови непрямою
- •§ 126. Цитати
§ 116. Вставні слова і речення
Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки.
Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За допомогою вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків: 1. Безумовно, буде дощ. 2. Здається, буде дощ. 3. Кажуть, буде дощ. 4. На жаль, буде дощ. 5. Майте на увазі, буде дощ. 6. Отже, буде дощ.
У реченні вставні слова і речення:
1) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, я/де правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, напевно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо;
вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам'ятаю, чую, бачу тощо;
виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо;
привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо;
вказують на порядок думок, зв'язок між ними, спосіб висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо.
Вставні слова і речення не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні (див. § 105, п. 4).
Вставні слова і речення в усній мові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов'язково відокремлюються з обох боків комами, рідше — тире.
Щоб правильно виділити їх, треба орієнтуватися як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки.
1. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже, у середині простого речення однак, одначе і проте. І, навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито і, отже, не виділяються комами.
1. Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий. (Леся Українка.) 2. Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи. (ТО. Му шкетик.) 3. Хто не живе для інших, той, отже, й для себе не живе. (70. Мушкетик.) 4. З борців насміхалася доля, зростала, проте [у середині простого речення], їх громада. (77. Грабовський.) 5. Сонце зайшло, проте [на початку простого речення] ще було видно. (О. Гончар.) 6. А втім, відомо вже, що зазнають змін і зорі, і сонце, так само, як і люди. (О. Гончар.) 7. Злива тривала майже годину. (М. Трублаїні.) 8. Вона йшла сама і так жваво про щось говорила, наче круг неї було принаймні з десяток слухачів. (С. Журахович.)
2. Якщо в простому реченні, крім синтаксичного (підметово- присудкового) центра, є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, Хреба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), хо таке речення зі своїм центром слід без вагань виділяти.
Присудок вставного речення (див. § 96) найчастіше буває виражений способовою формою дієслова (здається, розуміється, смію запевнити, сподіваюся, припустімо, як кажуть, чуєте, пробачте, знай, бач, прошу, мовляв, може), рідше — неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими словами (ніде правди ді- хи, можна сказати, треба підкреслити, так би мовити, хвалити долю).
Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або біля яких можна поставити слово кажучи (напевно, за висловом..., по-вашому, до речі, між іншим, власне, одним словом).
1. По вулиці йду і, здається, уперше розплющив я очі на світ. (О. Підсуха.) 2. Здається вічністю [присудок] буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила. (77. Дмитерко.)
Здавалось, загримів десь на небі грім. (С. Васильченко.)
Біліло небо, білястим здавалося [присудок] тонко вібруюче повітря. (О. Гончар.) 5. Буває, часом сліпну від краси. (Л. Костенко.) 6. Диво дивнеє на світі з тим серцем буває! (Т. Шевченко.) 7. В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було. (Т. Шевченко.) 8. Кажуть, весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився! (Леся Українка.)
3. В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово справді вставне, перевіряємо його питанням (спочатку знайшовши підмет І присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання — то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає — то воно вставне і його виділяємо комами.
Питання до слів ставимо такі: як? — справді, взагалі, таким чином, навпаки, очевидно, безперечно, певно; коли? — нарешті, зрештою; як часто? — звичайно; з якою метою? — на Щастя.
271. Поясніть, як розділові знаки змінюють зміст поданих речень.
І. Він певно знає. (М. Коцюбинський.) — Він, певно, знас. 2. Антін очевидно вагався. (М. Коцюбинський.) —Антін, очевидно, вагався. 3. Він здасться мертвим.— Він, здасться, мертвий.
272*. Знайдіть вставні слова і речення і виділіть їх комами.
І. Мабуть то й буде ідеальне суспільство майбутнього, коли потребою для кожгіої людини стане робити для іншої тільки щось добре, приємне, корисне, може навіть самопожертовне. (О. Гончар.) 2. Не можна кажуть людині помолодшати, а подобрішати завжди можна. (О. Гончар.) 3. Всяке трапитись може на довгім віку. (О. Підсуха.) 4. Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду — і може більше не прийду. (М. Рильський.) 5. Невже і справді неминучість є у чергуванні радості і лиха? (Л. Перво- майський.) 6. Справді краще в ріднім краю хоч і кості пою- жить, ніж в чужині в супокою, хоч би і в достатку, жить. (І. Франко.) 7. Трудно розказати, для чого власне нам потрібна мрія і що вона таке, та певне в світі ніхто живий без мрії не прожив. (Леся Українка.) 8. На жаль світ побудований так. що щастя людства здобувається ціною чиїхсь страждань. (О. Довженко.)
1. Треба хліба людині й металу, треба музики і п'єдесталу, та мабуть над усе до загину треба віри людині в людину. (В. Забаштанський.) 2. Здається гори перевертав би й не чув би втоми. (М. Коцюбинський.) 3. Виходить немає нічого неможливого для людини, її розуму й сили. (С. Голованівський.) 4. Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи. (Т. Шевченко.) 5. Може ви чули, як пахне земля? (Т. Масенко.) 6. Я люблю, як буває осінню пахне яблуками у хаті. (А. Малишко.) 7. День побратався нарешті з погодою, в небо підніс малинові знамена. (А. Малишко.) 8. Чисте небо не налягало на гори, а навпаки своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх. (О. Гончар.)