§ 112. Невідокремлені означення

2. Не відокремлюється одиничне непоширене означення, яке стоїть безпосередньо після означуваного іменника, якщо воно не має обставинного відтінку (ліс зелений).

1. На київських вулицях шумних каштани давно одцвіли. (В. Сосюра.) 2. Тихе озеро незриме віє духом трав'яним! (М. Рильський.) 3. Вітер берези смутні хилить в солодкій дрімо­ті, в тихому сні. (М. Рильський.)

3. Звичайно не відокремлюються неузгоджені означення. Але коли автор хоче підкреслити важливість такого означення, то ви­діляє його комами, іноді — тире.

1. Стала наближатися година [яка?] рушати в дорогу. (С. Ва- сильченко.) 2. Настала осінь [я к а ?] з вітрами холодними, з доща­ми дрібними. (Леся Українка.) 3. А була б у них [яка?] хоч на ку­рячій ніжці хатина — о, жили б! (А. Головко.) 4. Брянський, [яки й ?] з туго перетягнутим станом, з білявою пишною чуприною [ці ознаки автор хоче підкреслити], стоїть, облитий променями призахідного сонця. (О. Гончар.)

4. Від означення слід відрізняти виражений дієприкметни­ком або прикметником присудок, який ніколи не відокремлюється (ДИВ. § 103, п. 1). ___

1. Ниви колгоспні розкриті [присудок] дням золотим у теплі. (В. Сосюра.) 2. А навкруги вся ніч переповнена [присудок] роз­міреним шумом хлібів. (О. Гончар.) 3. Герої славою повиті [присудок], -зоріє кожного ім'я. (П. Усенко.) 4. Город ровом обкопаний (присудок), дерева глиною замазані (присудок). (Грицько Гриеоренко.) 5. Весна мандрувала загадкова, соняч­на, вітряна [присудок із значенням: була загадкова і т. <?.]. (Н. Рибак.) 6. Шлях стелився їм далекий [присудок із значенням: був далекий]. (3. Тулуб.)

§113. Відокремлені означення

Відокремлені означення в усній мові виділяються паузами та інтонацією, а на письмі — комами з обох боків, зрідка — тире.

І. Відокремлюються означення, якщо вони стосуються особо­вого займенника я, ти, він і т. д. Іноді займенник може бути про­пущений.

ВИЙ, і дивився вперед поверх нас. (О. Довженко.) 3. Розтривоже­ний, він до самого ранку не склепив очей. (Петро Панн.) 4. Хоро­ше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі... (М. Стельмах.) 5. Невідомий нікому, сідаю на лавку, слухаю і дивлюся. (М. Стельмах.) 6. Малий, сиджу біля вікна і всього боюсь. (Є. Гуцало.)

2. Відокремлюються поширені узгоджені означення (дієприк­метниковий або прикметниковий зворот), якщо вони стоять після означуваного слова.

1. Рука, засмагла від роботи, нам сіє благодатний мир. (М. Рильський.) 2. Хвала тому, хто людям у приполі несе слова, подібні хлібу й солі, і співи, гідні сіяча! (М. Рильський.) 3. Лірична пісня — це душа народу, це безмежне поле, засіяне зернами історії і [сполучник поєднує два однорідні означення] заквітчане людськими надіями. (М. Стельмах.) 4. Якби помножити любов усіх людей, ту, що була, що е й що буде, [означення поширене підрядними реченнями] — то буде ніч... Моя ж любов — як день. (В. Сосюра.)

3. Два або більше непоширених означення після означуваного іменника обов'язково відокремлюються лише тоді, коли перед цим словом є вже узгоджене означення. В іншому випадку — відокремлення необов'язкове.

1. Досвітні огні, переможні, урочі, прорізали темряву но­чі. (Леся Українка). 2. Бескиди сиві, червоні скелі, дикі, непевні, нависли над нами. (Леся Українка.) 3. Батькові руки, важкі, загорілі, лежать на колінах у плетиві жил. (М. Масло.) 4. Надворі зненацька сипнув дощ — рівний, теп­лий, рясний. (#. Ваш.) 5. Леліє даль волога і блакитна. (М. Бажан.)

4. Відокремлюються означення, відділені від означуваного слова іншими членами речення (хоч у поетичній мові, залежно від інтонації, вони можуть і не відокремлюватися).

5. Відокремлюються означення, якщо вони мають обставинний відтінок (до них, крім питання який?, можна поставити ще пи­тання чому?, за якої умови? незважаючи на що?, і стоять вони переважно на початку речення).

1. Скроплений живлющою росою, росток пробився на безмежжі нив [пробився (чому?), бо був скроплений...]. (П. Дороиіко.) 2. Покинута людьми на довгі дні, дорога помирає в бур'яні [помирає (за якої умови?), якщо покинута...]. (Д. Пав- личко.) 3. Ліда, вражена, помалу відступає від нього [відсту­пає (чому?), бо вражена]. (О. Корнійчук.)

Та це ж просто...

Допитливий. Так багато правил...

Кмітливий. А я завчив одне, основне правило: означення не відокрем­люється, якщо воно стоїть (1) безпосередньо (2) перед (3) іменником і (4) не має обставинного відтінку. З нього легко виводжу правила, коли означення відокрем­люються. Для цього замінюю умови на протилежні: «безпосередньо» на «небезпо- середньо», «перед» на «після», «іменник» на «займенник», «не має обставинного відтінку» на «має обставинний відтінок».

265*. Знайдіть відокремлені означення і виділіть їх комами.

1. 1. Як не любити любов'ю наснажених, мудрістю сповнених книг, троп невідомих, дерзань ще не зважених і небосхилів но­вих? (М. Рильський.) 2. Буде бите царями сіянеє жито! (Т. Шев­ченко.) 3. Та не однаково мені, як Україну злії люди присплять лукаві і в огні їг окраденую збудять. (Т. Шевченко.) 4. Михай­ло Коцюбинський напоєний сохами багатющої землі своєї — і через те він ст_чав безсмертним. (77. Тичина.) 5. Гарячі коні пс- махуьалн обтиканими виноградним листям головами, а дівчинка у вінку з виноградної гіллячки тягла за собою на віз кілька стя­тих батьком довгих лозин з делікатним лапатим листом та поза­кручуваними тоненькими вусиками. (М. Коцюбинський.) 6. Наля­каний громовицею кінь тихенько заіржав. (М. Стельмах.) 7. Сі­рі султани пилюки звихреної конем осідали на скошеній стерні. (Григорій Тютюнник.) 8. Рівно й спокійно дише натом- лена з праці земля. (М. Рильський.)

2. 1. Сповнений любові я іду по вулиці вузькій. (В. Сосю- ра.) 2. Він стоїть на мурі юний і прекрасний і кладе цеглини, зводить дім новий. (В. Сосюра.) 3. А тут шугають у небі реактив­ні літаки з швидкістю блискавок, і ефір переповнений голосами та піснями людськими. (О. Гончар.) 4. Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна. (М. Стельмах.) 5. Ми стежками підемо ясними по залитих весною полях. (В. Сосюра.) 6. Поля пробудже­ні сонцем від зимового сну злегка парували. (В. Козаченко.) 7. Враз темніє, і до цвяшків подібні прорізуються зорі мовчаз­ні в осіннім небі. (77. Первомайський.) 8. На галяву вискакує з гущини сарна і зачарована чудовим концертом зупиняється. (М. Коцюбинський.)

III. І. Світ до захмеління прекрасний розступався на всі чо- Афи боки від них. 2. Ясні, охоплені багрянцем гори стояли до самого небокраю. 3. Причаїлися гори заворожені красою ніколи _йс бачених степів. 4. Спокійний, сумирний стоїть сад. (З тв. 0, Гончара.) 5. Нова хата біла, чепурна привітно виглядала з-за обголених лихою осінньою негодою груш. (Панас Мирний.) 6. Ми розправляли плечі у труді, і мозолі нам зігрівав тверді ще теп­лий кусень взятий з рук у мами. (Т. Коломієць.) 7. А далі знов полились вже дивні мелодії співучі, глибокі та ясні. (І. Нечуй- Левицький.) 8. Сполоханий світлом хижак звів голову й пильно дивився у віконце. (М. Трублаїні.)

266*. Переробіть речення так, щоб невідокремлені поширені означення стали відокремленими і навпаки.

1. Тепла ніч, напоєна степовими пахощами, пропливала над Асканією. (О. Гончар.) 2. У відкритім степу ні душі, лише де- ве-де бовваніє похилена вітром тичка з соняшничини. (О. Гон­чар.) 3. В заволоченому хмарами небі не вгледіти жодної зірки. (#. Рибак.) 4. Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь. (М. Коцюбинський.) 5. В небі мерехтіли густо посіяні, по- літньому веселі зорі. (70. Збанацький.) 6. Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг. (В. Козачен­ко.) 7. Одягнений у хвою, шумить дрімучий темний бір. (Н. За­біла.)