§ 9. Правопис дзвінких та глухих приголосних

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко: дим, рів, сон, орел, вир, гай, сонце, гурт, черемха, жовтий. Тому при позначенні їх на письмі ніяких труднощів не виникає.

Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді звучать однаково: призьба і просьба [проз'ба], ходьба і молотьба [мо- лод'ба], нігті [н'іхт'і] і віхті. Тому при позначенні їх на письмі треба пам'ятати таке.

1. Дзвінкі приголосні в літературній вимові завжди звучать дзвінко — і в кінці слова (гриб, плід, вуз, важ, міг), і перед глухими приголосними (рибка, гадка, везти, дужка, могти).

Виняток становить звук {г], який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як [х]: [лехко], [вохко] і т. д. В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: лягти [л'агти], могти [могти], бігти, бігцем, сте­регти, тягти, одягти, домігся.

У словах тхнути, тхір, натхнений, натхнення (і похідних) вимов­ляємо і пишемо т (хоч ці слова й походять від дихати, надихати).

6. Стежка стелиться бита поміж трав, серед жита. (77. Перво- майський.) 2. Було затишно і пахло вогкістю. (А. Головко.) 3. Лю­бові легкого шляху не треба. (Леся Українка.) 4. У плоть мою, не навчену літать, впиваються, неначе кігті, зорі. (Д. Пазличко.) 5. Була у прадіда сорочка, в дьогті прана,— на випадок чуми. (П. Воронько.) 6. У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мо­вити, натхнення. (О. Гончар.) 7. З грудей мимоволі вирвалось полегшене й радісне зітхання. (В. Козаченко.)

7. Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних їм дзвінких: боротьба [бород'ба], просьба [проз'ба], лічба [л'іЯ>кба], вокзал [вогзал], футбол [фудбол].

Щоб перевірити, яку букву написати в слові, треба сумнівний приголосний поставити перед голосним або сонорним: боротьба — борцтися, просьба — просити, повсякденний — всякий день, мимо­хідь — мимо проходячи, нігті — ніготь, віхті — віхоть, брязк — брязнути, мигтіти —мигнути, мабуть — має бути.

У деяких словах написання таких приголосних не перевіряє­ться: призьба, вогко, мерехтіти, вокзал, анекдот, футбол. Правопис Цих слів треба запам'ятати.

1. Законів боротьби [боротися] нікому не зламати. (П. Тичи­на.) 2. Оце возовиця підходить, а там і молотьба [молотити]. (А. Головко.) 3. Ні розваги, ні просьба [просити], ні грізьба [гро­зити] — ніщо не помагало. (М. Коцюбинський.) 4. У грубці [гру­ба] гуло — догоряли скіпки [скіпочка]. (П. Воронько.) 5. По­блідла місячна скибка [скибочка] висіла низько [низенько] над сірим імлистим обрієм.(ІЗ. Козаченко.) 6. Над берегом висів соло« ний туман од дрібних бризків [бризнути]. (М. Коцюбинський.) 7. Очі сліпило мигтючістю [мигнути, миготіти] неба й води. (О. Гончар.) 8. Повітря було таке п'яне й повне щебетання, що мимохіть [мимо хотіння] бажалось руху, крику, реготу. (М. Коцю­бинський.) 9. Вже скоро, мабуть [має бути], почнеться мітинг. (В. Собко.)

Та це ж просто...

Допитливий. Отже, в нашій мові переважає дзвінкість: сонорні завжди вимовляються дзвінко, дзвінкі не оглушуються, а глухі іноді стають дзвінкими.

Кмітливий. У правописі дзвінких нема нічого складного: пиши як чуєш Тільки в шести словах вимовляємо [х], а пишемо г. Небагато й тих слів, у яких за­мість глухого чується дзвінкий: боротьба, молотьба, отже, просьба, осьде, лічба, повсякденний, Великдень, аякже, якби, екзамен, вокзал, анекдот, рюкзак, айсберг, футбол. їх можна й запам'ятати.

26. Поясніть різницю в значенні співзвучних слів казка і каска, гадка і гатка, мимохідь і мимохіть, гриб і грип. Які ще подібні пари слів ви можете назвати?

27*. Перепишіть, добираючи з дужок потрібні букви.

6. 1. Мій поклик: праця, боро(т, д)ьба, свобода... (І. Франко.) 2. До правди тя(ш, ж)ко ми доходим, неправда прийметься за мить.. (Д. ГІавличко.) 3. На бистрині неле(х, г)ко плавать. (Д. Пав- личко.) 4. Хоч як неле(х, г)ко розібратись у подіях, проте най- ва (іц,жч)е розібратись у собі. (В. Забаиїтанський.) 5. Мечуться хвилі горбаті, гострять об палубу кі(х, г)ті. (77. Костенко.) 6. Тре­ба тільки за діло дружно братись, урожай виростити, голод пере­мо (х, г)ти, спекулянтів — до ні(х, г)тя. (70. Збанацысий.) 7. Мати сидить на при(с, з)ьбі коло хати та вовну з кужеля пряде. (Т. Шевченко.) 8. Десь збоку во(х, г)ко підпадьомкає перепел. (М. Коцюбинський.)

7. І. Золотою йду травою, як водою, коники з-під ніг — як бри(с, з)ки. (Д. Павличко.) 2. В кімнаті ніби поле(х, г)шено зі(т, д)хнулося всім. (О. Гончар.) 3. Ва(ш, ж)кі повіки мимохі(т, д)ь спускались на очі. (М. Коцюбинський.) 4. Маланка скочила з при(с, з)ьби і пожбурила грудкою. (М. Коцюбинський.) 5. Во(х, г)кі хмари ли(с, з)ько нависли над землею. (О. Копиленко.) 6. Море скаженіє з кожною хвилиною ду(щ, жч)е й ду(щ, жч)е. (О. Донченко.) 7. Ти, мабу(т,д)ь, у світі нічого не боїшся. (Марко Вовчок.) 8. Пляшка суміші креоліну з дьо(х,г)тем — теж для гоїн­ня ран. (О. Гончар.)