8) Наказовий спосіб (іди - 40)

майбутній час

3) Теперішній час (іду — 40)

2) минулий час (ішов — ЧР)

6, сі.,

І

5) складний (ітиму — 40)

4) просту».

(піду—ип

(буду йти — 40)

§ 68. Неозначена форма дієслова. Минулий час. Умовний спосіб

1. Неозначена форма дієслова (що робити? що зроби- т и?) завжди закінчується суфіксом -ти: думати, працювати, боро­тися, радіти, допомогти.

Суфікс -гб допускається лише в поезії та в розмовному стилі.

2. Минулий час дієслова (що р о б и в? щ о р о б и л а? і т. д.) твориться від неозначеної форми додаванням замість кінцевого -ш, -сти суфіксів -в (або нічого), -л(а), -л(о), -л(и): читати — читав, читала, читало, читали; допомогти — допоміг, допомогла, допомогло, допомогли; цвісти — цвів, цвіла, цвіло, цвіли.

Чергування о — і, е — і відбувається тільки в чоловічому ро* ді: могти— міг, але могла; зберегти — зберіг, але зберегла; за- мести — замів, але замела; втекти — втік, але втекла.

1. Кожен з нас любов свою зберіг від зради, від зневаги і від стужі. (Л. Дмитерко.) 2. Щоб нічого не забулося, щоб збереглося навіки, я знову записую все по свіжому сліду. (В. Кучер.) 3. Бре^- ли літа своєю тихою ходою. (Панас Мирний.) 4. Мов вінками, за­плелись придніпровські кручі виноградом, що раніш ніколи тут не ріс. (П. Дорошко.)

— зГУмовний спосіб дієслова (що р о б и в б и? щ о р о б и л а б? і т. Д-) ^ТВ0Р^ИТЬСЯ Додаванням до форми минулого часу частки б (після голосного), би (після приголосного); частка б, би пишеть­ся окремо і в реченні може стояти після будь-якого повнозначно­го слова: сказав би, сказала б, воно б допомогло.

1. Людина завжди потребує когось, кому б могла вилити своє _горе і відвести душу. (В. Козаченко.) 2. Коли б знав чоловік, що доля готує йому через якийсь проміжок часу, тоді б десятою доро­гою обминав непевні стежки. (М. Стельмах.) 3. Здається, гори пе­ревертав би й не чув би втоми. (М. Коцюбинський.) 4. Якби вдалось моє велике діло, я б утішилася щастям перемоги. (Леся Українка.) 5, Служив би правді — дорожив би честю. (Ю. Мокріев.)

ОСОБОВІ ФОРМИ ДІЄСЛОВА

§ 69. Правопис закінчень дієслів у теперішньому і простому майбутньому часах

Дієслова в теперішньому часі (що роблю? що робиш? і т. д.) і в простому майбутньому (що зроблю? що зробиш? І т. д.) змінюються однаково.

За характером закінчень дієслова в цих часах діляться на дві дієвідміни:

а) першу із голосними -е-(-є-), -д-{-ю-) в закінченнях: пише, пишуть; співав, співають;

б) другу із голосними -и-(-ї-), -а-{-я-) в закінченнях: ба­чить, бачать; стоїть, стоять.

Дієслова в теперішньому і в простому майбутньому часах за­лежно від дієвідміни мають такі буквені закінчення:

Число	Особа	Дієвідміни
Однина		І (казати, співати)	II (кричати, стояти)
	1-ша	-у, -ю	-у, -к>
	2-га	-еш, -еш	-ииі. -їіи
	3-тя	-Є, -в	-ить, -їть
Множина	1-ша	•емо, 'ЄНО	-имо, -їмо
	2-га	-ете, ,-ете	-ите, -їте
	3-тя	-уть, -ють	-ДГ6, -ять

Ь У першій особі однини (що роблю?) дієслова обох діє­відмін мають однакове закінчення -у(-ю), пишу, беру, бачу, творю.

2. В усіх інших особах дієслова розрізняються за дієвід_М|. нами. Причому дієвідміна дієслова весь час залишається тою са­мою. Тому, щоб перевірити, яку букву написати в закінченні чи и, є чи ї), досить за будь-якою особою визначити дквідмцп цього дієслова.

Наприклад, чуємо [диши^емо] і вагаємося, яку букву писати в закінченні: е чи и. Змінюємо дієслово: [дише] — виразно чується Закінчення е; отже, й у попередній формі треба написати е: дишемо.

Так само чуємо [си^еде^ите], а пишемо сидите, бо в закінченні форми [сиди/] чітко звучить и.

Найчастіше правопис закінчень перевіряють за 3-ю особою множини: несемо, бо несуть (І дієвідміна); сидимо, бо сидять (II дієвідміна).

1. Ми ті, що сіємо [гіе], жнемо [жне], що куємо [кує] віки залізні, ми ті, що в космос летимо [летить] і протинаємо [про­тинає] наскрізно безвісну даль. (77. Усенко.) 2. Ах, скільки радо­сті, коли ти любиш [люблять] землю, коли гармонії шукаєш [шу­кає] у житті. (77. Тичина.) 3. Батьківську землю ми любимо [люб­лять] всі ще від малої колиски. (Т. Масенко.) 4. Ідеш, і слухаєш [слухає], і чуєш [чує] рідну землю, що годує тебе не тільки хлі­бом і медом, а й думками, піснями і звичаями. (О. Довженко.) 5. Коли ж ти мрієш [мріє] добре, працюєш [працює] добре теж. (М. Бажан.)

3. У дієсловах на -ся у кінці 2-ї особи однини (що робиш?) вимовляється [^ і а], але пишеться за морфологічним принци­пом -шся: [мнес⁷ с' а] —мнешся, [рвес' с' а] —рвешся, [вчис' с' а] —вчишся (бо мнеш, рвеш, вчиш).

Так само в кінці 3-ї особи однини і множини (що робить? що роблять?) чується [ц'ц'а], а пишеться -ться: [мнец'ц'а] —мнеться, [мнуц'ц'а] —мнуться; [вчиц'ц'а] — вчиться, [вчаиґц'а] —вчаться (бо мнуть, вчить, вчать).

1. Де б не літав — повернешся [повернеш] додому, бо крила виростають із землі. (Л. Горлач.) 2. Дивишся (що роби ш?) і не надивишся, дишеш і не надишешся тим чистим, гарячим та пахучим повітрям. (І. Нечуй-Левицький.) 3. Що за голос там співає, звід­кіля та пісня ллється (що робить?), чаром душу сповиває, і лу­нає, і сміється (що робить?). (Л. Первомайський.) 4. Співають птицями діброви, шумлять, хвилюються [хвилюють] жита. (В. Со- сюра.) 5. Справжнє сонце навчишся [навчиш] цінить, коли небо імлою повите. (В. Забаштанський.) 6. Добро починається (ія° робить?) з людського доброго серця. (М. Сингаївський.)

4. У 1-й особі множини (що робимо?) в кінці виступає о: вчимо, говоримо, промовляємо. Форми без кінцевого о (ведем, хо­дим) допускаються лише в поезії та в розмовному стилі.

1. Блисками-пожежами небо обмережимо. (В. Чумак.) 2. Мости з сучасного в майбутнє будуємо. (В. Сосюра.) 3. Любимо Вкраїну, _та не сліпо, щирим серцем, чистою душею. (О. Підсуха.)

Ъ. Дієслова дати, їсти, відповісти (і всі на -повісти) в 1-й особі однини мають форму дам, їм, відповім, а в другій — даси, їси, відповіси (без кінцевого ш).

Ь — Коли ти, Попенко, наїсися? — спитав його Шестірний. (flat ~ Мирний.) 2. Нічого не робиш, ледащо! Дурно хліб мій їси! (Марко Вовчок.) 3. Як щось не так, то даси нам знати.

183. Запишіть у дві колонки дієслова: І) із вставленими буквами е, є; 2) із вставленими буквами и, Г.

Святку..мо, вивча..ш, знаходиш, ненавид..те, сто..мо, схоч..те, лет..те, кблиш..ться, осміл./гься, одяга.лься, захистимо, пиш..ш, утримуймося, зміниться, тьопа..те, перестав..ш.

Ключ. У словах підкресліть другу від початку букву. 3 цих букв прочитаєте за­кінчення вислову давньоримського письменника Публія Теренція: *Якщо двоє роблять те саме...»

184*. Перепишіть прислів'я, вставляючи в закінченнях дієслів пропуще­ні букви.

1. Що ма.. — не дба.., втративши — плач..мо. 2. Правда очі кол... 3. Брехнею світ пройд..ш, та назад не верн..я. 4. Одна бджо­ла мало меду нанос.. . 5. У ліс не з'їзд..ш — і на печі за­мерзнеш. 6. Криком дуба не зруба..ш! 7. Як на своєму язиці не вдерж..ш, то н'а чужому не вта..ш. 8. Хто пізно ход.., сам собі шкод.. . 9. Добрі жорна все перемел..ть.

185*. Перепишіть, дієслова, що в дужках, поставте в потрібних особах теперішнього або простого майбутнього часів.

1. Ми (боротись) за мир і (прагнути) миру, трудящим щастя (зичити) усім. (М. Рильський.) 2. 1 чайкою в серце (вриватися) блискавка слова. (Н. Забіла.) 3. О слово дзвінке, (озиватися) в славі до нас ти крізь давні століття імглаві! (77. Перво- майський.) 4. Коні сердито (іржати). (М. Коцюбинський.) 5. (Ви­рости) ти, сину, (вирушити) в дорогу, (вирости) з тобою приспані тривоги. (В. Симоненко.) 6. Чого ти (стогнати), море синє, об ске­лю хвилями б'ючи? (В. Забаштанський.) 7. А вже березень (бро­дити) соком, (усміхатися) сонце звисока. (В Лучук.) 8. Ми (си­діти) під кручею, поклавши вудочки на хиткі рогачики, і (гомо­ніти). (Григір Тютюнник.)

186*. Перекладіть на українську мову.

1. Сумеешь взяться за дело — и снег загорится, не сумеешь — и масло не вспыхнет. (Народна творчість.) 2. Слово не воробей, вылетит — не поймаешь. (Народна творчість.) 3. Мы любим слушать иногда страстей чужих язык мятежный. (О. Пушкін.)