§ 80. Правопис прислівників, утворених поєднанням прийменника з іменником

1. Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який уже не вживається, завжди пишуться разом: влітку (немає слова «літко»), дощенту (немає слова «щент»), восени (немає форми «осени»), навпростець, навколішках, невтямки, спересер- дя, упереміш, ущерть.

1. Перебіг подвір'ям вітер, зашуміли попідвіконню вишня­ки. (М. Стельмах.) 2. На дереві спросоння тьохнула пташка, обри­ваючись з гілки. (М. Стельмах.) 3. Знадвору влітає в хату при­глушений гомін. (М. Коцюбинський.) 4. Дівча бігло босими но­женятами навпростець по ріллі. (Петро Панч.) 5. Не хочеться нам товариша кидати напризволяще. (О. Гончар.) 6. Невже піш­ло все нанівець: бесіди, розмови, читання, робота в гуртку... (О. Донченко.) 7. Медсестри у білих халатах ходять навшпиньки палатами. (В. Лучук.)

2. Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який і тепер вживається, теж пишуться разом: надворі, нагору, вЬень. Але їх треба відрізняти від однозвучних сполучень при­йменника з іменником, які пишуться окремо: на дворі, на гору, в день.

Іменник завжди називає якийсь конкретний предмет (якийсь двір, подвір'я, якусь гору, якийсь день), а прислівник лише аб­страктно вказує на місце (надворі — тобто не в приміщенні), напрямок (нагору — означає, що дія скерована вверх), .час (удень — йдеться про пору, коли надворі видно) тощо. Такі ж абстрактні поняття виражають і прислівники звечора, надвечір, пополудні. спідлоба, зроду, зсередини, запанібрата, вголос, вплач, наяву і т. д.

Іноді відрізнити прислівник від сполучення прийменника з іменником допомагає наголос: навіки — на віки, надворі —на дворі, ийбік — на бік, насміх — на сміх.

І. У гурті робити, що з гори [звідки? з чого?] бігти. (Народна творчість.) А згори [звідки?] лине жайворонкова пісня. (Панас Мирний.) 2. І нагору [куди? на що?] високую виходжу, дивлюся, і згадую Україну, і згадать боюся. (Т. Шев­ченко.) Тарас зайшов у ворота й подався до себе нагору [куди?]. (О. Ільченко.) 3. І посадила я тополю в день [коли? в який день?] народження Кобзаря. (Ю. Янов- ський.) Книжко-розрадо, вдень [кол и?] і вночі ти до життя добираєш ключі. (О. Підсуха.) 4. Уже й не осінь на дворі, ще й не зима надворі. (М. Сом.)

3. Частина прислівників (прислівникові сполучення), утворе­них поєднанням прийменника з іменником, пишеться окремо. Цс уловлено тим, що вони ще не зовсім втратили своє іменникове

значення.

Сюди належать такі прислівникові сполучення: без відома, безладу, без пуття, без смаку, без угаву, без упину, в гості, в да- _лені, в міру, в ногу, в обмін, в обріз, в разі, в результаті, до ві­дома, до вподоби, до загину, до ладу, до останку (але наостанку), $0 побачення, до пуття, до речі, до решти (але врешті), до смаку, (але всмак), за дня, з дому (але додому), на бігу, на весну (але навесні), на вибір, на виплат, на відчай, на віку, на гамуз, на дивд, на добраніч, на жаль, на зло, на льоту, на мить, на око, на світанку, на скаку, на славу, на ходу, на щастя, над силу (але на­силу)• яо змозі, по правді, по суті, по черзі, у височінь, у вічі, у поміч, уві сні, а також прислівник, утворений від займенника: на ніщо (але нінащо).

Два прислівники пишуться через дефіс: по-латині і на-гора.

1. Він правді дивився у вічі, нещадно він кривду разив. (ТИ, Рильський.) 2. Сонце ходить до нас не в гості — сонце з на­ми живе! (В. Симоненко.) 3. Найбільше мені до вподоби руки творців. (Ю. Яновський.) 4. Шторм лютував без угаву. (Ю. Яновський.) 5. Ні, не прощай, моя Маріє, а до побачення, мій друг. (В. Сосюра.)

208. Як зміниться зміст речення, якщо вгору написати окремо (в гору), а по болі_ж навпаки,— разом (поволі)}

1. Лізуть вгору довгі, подерті шматки туману. (М. Коцюбин­ський.) 2. Щука-риба в воді по волі гуляє. (Народна творчість.)

209*. Перепишіть, розкриваючи дужки.

1. 1. Краю мій! Люблю я тебе (в) день і (в) ночі, (в) ранці і (в) вечері і не знаю краю своєї любові! (Панас Мирний.)

   2. Любіть Україну (у) сні й (на) яву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну. (В. Сосюра.)

   3. Не народилася і не народиться та сила, щоб наш народ (на)вколішки поставила. (М. Стельмах.) 4. Загін (по) волі про­сувався розпеченим степом. (Ю. Яновський.) 5. Час, моя пісне, (по) волі буяти, послухать, як вітер заграв понад морем. (Леся Українка.) 6. Герой користі не шукає (з)роду. (Леся Українка.)

Під ним коник вороненький (на)силу ступає. (Т. Шевченко.) 8- На виріст, і (на)силу, й на личко у батька вдавсь. (Марко Вовчок.)

2. 1. (В) горі — перлисті переливи хмар, яких нема на небе- сах чужини. (М. Рильський.) 2. Цілий день вітер гуде (на) дворі; (над)вечір скресає річка. (М. Коцюбинський.) 3. (В) день при­гріло сонце, почалася відлига. (О. Донченко.) 4. (У)день пеку­чий, наковтавшись пилу, ми спраглими устами припадали до краю Дерев'яного відра. (М. Рильський.) 5. (По)полудні прийшли на ^Місце. (І. Муратов.) 6. (На)вшпиньках підійшов вечір. (П. Ти­чина.) 7. Потім чайка звилася (в) гору, (на) мить застигла над рікою. (О. Донненко.) 8. (На) горі тій, на шпилечку, сяє замок з діамантів. (Леся Українка.)

III. і. Порвано (на)віки ланцюги сторіч. (М. Рильський.) 2. Хай живе братерська єдність від сьогодні й (на) вікй. (П. т_и. чина.) 3. (В) день до праці є охота, аж горить в руках робота (І. Франко.) 4. Велике дерево (по) волі росте. (Народна твор­чість.) 5. Пісня (по) волі давно не літала, приборкана тугою, жа­лем прибита. (Леся Українка.) 6. І залюбки, не з наказу вірші (на)пам'ять вчать. (М. Шеремет.) 7. Тоді йому раптом прийшов (на) пам'ять один дитячий день. (М. Стельмах.) 8. (На) гору — все (в)гору та (в)гору — в'юниться дорога. (Ю. Смолич.)